"Вечір обіцяє бути цікавим"- проноситься в голові шатенки. Вона стоїть перед дзеркалом, на ній червона сукня, її карі очі підведені чорним, а пухкі губи нафарбовані червоним. Дівчина оглядає себе з ніг до голови, кривить губами і починає щось шукати в невеличкій коробці на столі. Звідти вона дістає невелику каблучку у вигляді змії і золотий браслет, котрий одягає на ліву щиколотку. Ще раз окинувши себе поглядом, дівчина усміхається, розпускає своє каштанове волосся, яке легкими локонами розсипається по її плечах, ховаючи розріз на спині, додає особливого шарму. Вона одягає чорті туфлі, бере з тумбочки в руки, невеличку сумку. Нарешті ця красуня, виходить з дому, підбігає до таксі і сідає. Через двадцять хвилин, вона прибуває на призначене місце, розраховується з водієм, і виходить на вулицю. Там стоїть чоловік, на вигляд йому біля 24, на ньому лаконічний чорний костюм, чорна сорочка і зелений галстук.
-Катя,- звертається до дівчини чоловік, в нього низький голос, від якого в душі щось перевертається,- чудесно виглядаєш.
-Я знаю Макс, я завжди чудово виглядаю. Шкода не скажу те ж про тебе,- відмахується Катя, проходячи мимо мужчини, в будинок.
- І чому ж?- доганяючи, запитує, Макс, на губах, якого грає легка усмішка.
- Тобі не личить чорний, і ти, це чудово знаєш. Краще, б одягнув білу сорочку, і зелений костюм, він підійшов би під колір твоїх очей,- так само без емоцій, ніби говорячи факти, каже шатенка, ідучи далі по дому, в напрямку кухні.
-А мені подобається чорний.
-Ти накрив стіл, як мило,- пропускає фразу Макса, Катя, і ухмиляючись сідає за стіл.
- Старався для тебе,- з милою усмішкою, через з'являються ямочки, каже Макс, і сідає навпроти дівчини.
-  Для мене? -усміхається шатенка,- ти ж знаєш, що я не повечеряти сюди приїхала.
- Знаю, малиш, но формальності ще ніхто не відміняв,- голосом, на кілька тонів, нижчим промовляє мужчина, і в його очах загорається щось диявольське.
Кілька хвилин вони проводять мовчки, потягуючи біле вино.
-Полуниця?- перериває дивним питанням тишу, Катя.
- Так полуниця, а що не так?
- Ненавиджу полуницю, - кривлячи губи, доводить до відома, свого кавалера дівчина.
- Я знаю, малиш, ти ненавидиш полуницю, яскраве сонце, чорний чай без цукру, блондинок та маленькі ліжка...
- І тебе,- вставляє Катя, усміхаючись.
- Так, і мене. Але ж ти все-таки тут.- з такою ж усмішкою парує Макс.
- Так я тут, і ти знаєш чому. Ти єдиний хто може мені дати те що я хочу, єдиний кому я довіряю. Як би жахливо це не звучало.
- Я знаю це малиш, знаю, і я зроблю те що тобі подобається.