Видалити публікацію?
Veil
2023-08-12 19:09:01
Hopeless
Думки вголос, Особисте
Мій маленький паперовий будинок загубився в уявному просторі. Вікна завжди зачинені, щоб не впустити до кімнат темну матерію відчаю й порожнечі. Стіни завжди в клітинку, бо я не люблю ліній. Я пишу безсистемно й рідко. Усі кімнати майже пусті. В коморі я зберігаю маски (в душі я завжди безлика): в мене є три обличчя – Страх, Самотність, Безсилля. Я одягаю їх без всякого графіку, може іноді всі одразу. В мене немає дзеркал, бо я відчуваю до себе відразу. Інша кімната – моя їдальня, там я розкладаю карти. І на сніданок, обід й вечерю мені випадають ті самі знаки – Страх, Самотність, Безсилля. Мій гардероб - то суцільні травми, я шила його з дитинства, хоча не пам'ятаю чесно, чи була я колись малою, тому, здається, я шила всі ці невдалі речі з чортову вічність. Їх щодня приміряю на себе все більше, позбуваючись всякого смаку й стилю, стаю схожа на даму в безглуздому вбранні з грубої шкіри та ніжного ситцю. Так, я щиро вважаю, що душа моя залишається чиста. Я маю чорну кімнату, що аж з нею зливаються вікна, щоб можна було кричати й себе не бачити, навіть ніг, пальців та нігтів. Я маю й іншу кімнату, вона вся заляпана фарбами наче кров'ю, де я намагалася втілити мрії, дістати для себе потяг у інший вимір, розчинитися в стінах, чи стати беззвучною піснею, піснею, якої торкаються тільки очі. І я ніколи не вийду на вулицю, в мене немає світла. Ліхтарів немає, немає навіть сірників. Втім, можливо колись щось було. Я навіть не пам'ятаю чий то дарунок. Але все що я знаю, це тільки незмірну довжину часу, яким була ця подоба світла – ледве сяючий на порозі зелений попіл.
6
153