Чоловік ішов ніби ясно бачив крізь усі ці нагромадження летючої води. Його кроки були розміреними плавними ніби він прогулювався в цій "мильній" хмарі немов по галереї мистецтв ось тільки він не розглядав "експонати" його очі хоч і були широко розкриті, а голова крутилася по сторонах, але зіниці його були не набагато прозоріші за цю білу пелену навколо . І ось здавалося б відповідь, хлопець сліпий, марить у тумані тому що він цього навіть не розуміє, як раптом.

- Аааааа! Ні! Допоможіть! Нєєєє! - почулися панічні крики дівчини десь далеко.

Голова мандрівника в мить повернулася в той бік, звідки долинав крик.

Ще мить і його зіниці стали кришталево прозорі без жодної білої хмаринки, блакитні з червоними від втоми білками, навколо сіро-блакитної райдужної оболонки і бездонно-чорні зіниці. Злегка скуйовджене русяве волосся було зачесане на бік, але без чіткого прорідження. Яскраво виражене заокруглене підборіддя, губи дуже широкі і пухкі, але цілком мужні, ніс якщо так можна висловитися "охайна" картопля, перенісся з горбинкою брови роздільні, світло-русявого кольору проте прослизало кілька сивих волосин, як і на голові. Вії пишні росли досить недбало. Під очима виднілися мішки синьо-зелено-фіолетового кольору. Він стояв і вдивлявся в білу пелену за якою був лише морок і мерехтливі в глибині вулиць, що примикали вулиць, тусклі вуличні ліхтарі.

Раптом різкий порив вітру подув йому прямо в обличчя і розкрив його синю куртку. Миттєво туман розвіявся. А у мандрівника аж перехопило подих від такого різкого пориву вітру, він від напруги мало не перехнувся, видихнув, на обличчі проступила вена. Усі ліхтарі з того боку звідки щойно лунав крик згасли.

***

Блондин із зеленими очима, досить статний, скажемо прямо зовнішність його була привабливою для більшості сверсниць та плюс і мінус кілька років.

Начитаний і харизматичний, фактично він міг стати душею майже будь-якої компанії якби захотів, але до свого оточення Андрій ставився дуже вибірково і не цілком було зрозуміло за якими саме критеріями він обирав собі друзів, але це завжди були досить позитивні персонажі, оскільки Андрій був із досить релігійної сім'ї, за мірками східної частини Європи, яка в цей період особливо переживала, як висловлювалися представники різних конфесій християнських церков "кризу віри". При цьому його сім'я не була аскетичною, вела максимально соціально-активне життя як усередині громади, так і за її межами.

Звідси і така товариськість - резюмував собі Андрій якщо доводилося час від часу поміркувати і проаналізувати власну поведінку, що він любив сомокопання. Але цей 16-ти річний хлопець, який тільки нещодавно вийшов з періоду "гидкого каченя", дуже боявся зустрічі з однією дівчиною, що досить властиво підліткам з "хороших" сімей.

Його кохання звали Маша. Марії на той час лише виповнилося 14 і це була дуже мила дівчина з південними рисами обличчя, через коріння по батьківській лінії. Вона багато навчалася, захоплювалася малюванням та ходила до художньої школи. Андрій же часто вигулював свого пса Арчибальда, майже щовечора. До речі, пес був неймовірно добродушний хоч і грозної, потужної породи американського стаффордширського тер'єру,  благородного, бежево-коричневого забарвлення. Незважаючи на свої вже 7 років, Арчі (така скорочена було в нього кличка) був якраз з тих псів які якщо ти бачиш що мчить на тебе з далека, сміливо можна було зомліти проте він летів щоб привітатись і можливо обнюхати. Але вигул пса був не тільки вимушеним і улюбленим, заняттям молодої людини, а ще й тактичним прийомом, щоб зустріти дорогою Машу і провести в сусідній від свого, подвір'я. На жаль зізнатися хлопець ніяк дівчині у своїх почуттях не наважувався, хоча з боку їхня симпатія була явно взаємна.

І ось одного разу він наважився. 

Ось сьогодні він залишить Арчі, який завжди перетягував більшу частину уваги на себе, вдома і зустріне її сам.

Вони будуть йти поруч і він легенько візьме її за руку, а потім вони без зайвих слів просто поцілуються. Він впевнений, що вона так само цього хоче, адже вже кілька разів вона начебто від переляку, то від машини, то від кота, що вискочив раптово з кущів, який несподівано для себе помітив Арчибальда, що вже нагострив вуха злегка розігрітися побігаючи за котом, вона різко кидалася в обійми Андрія і він був хотів її поцілувати, але буря емоцій у підліткових сумнівах змушували його заклякнути, і ось момент втрачений, і дама серця боячись здатися надто доступною, надто настирливою, неприховуваною збентеженням відсторонювалася та просто вся бордова, але усміхнена, йшла трохи поодалік намагаючись не дивитися йому в очі, інакше вона думала, що просто згорить від сорому і від тих думок, що її долали у настільки юному віці.

Але це були лишень мрії, і коли Андрій глянув котра година, було вже 20:20, а значить він уже запізнювався. Занадто довго мрієш - процідив він про себе і вибігши з квартири, рвонув вниз сходами, що було куди швидше ніж дочекатися ліфта в цій старій панельці, побудованій наприкінці 60х минулого століття.

Він біг темними вулицями майже не дивлячись під ноги, він виріс тут і міг би напевно так бігти навіть із заплющеними очима. Усе було надто знайомим та безкінечно рідним. Аж раптом він почув пронизливий, панічний крик, він раніше ніколи не чув такого, але відчув буквально кожною клітиною свого тіла що знає кому він належить. Він побіг ще швидше, обличчя його видавало переляк, але рішучість, пробіг два квартали менше ніж за хвилину, серце шаленого билося, на скронях напухли вени, м'язи всього тіла були напружені, очі гарячково вдивлялися в темряву, ось... вона...

Він з розбігу проскочив через отвір у паркані з металевої сітки, він чітко бачив у тьмяному світлі тіло, що падало від будівлі, недбало, несвідомо лежала на асфальті, а перед нею стояв високий, широкоплечий в капюшоні і шкіряній куртці чоловік. У хлопця не було часу розглянути нападника, він буквально відчував, що якщо нічого не зробити, якщо хоч трохи зволікати, може трапиться щось непоправне. Тому в той же момент, він змінив траєкторію і на повному ходу "влетів" у темну ігуру людини в куртці.

Почувся чи рик, чи рев і погляд похитнувшогося вбік чоловіка, що мало не впав, пав крізь темряву прямо на Андрія що вже лежав трохи осторонь на асфальті. Лише він спробував піднятися, як чоловік за два широкі кроки опинився поруч, одною рукою він підняв підлітка, хоч той і не на багато поступався йому по комплекцією у свої 16, і другою рукою з розмаху вдарив його між ребер. Очі молодика спробували покинути орбіти, але не зумів впоратися з молодими зв'язками, повернулися на місце. Андрій лише боляче приземлившись на землю, зміг вдихнути відчувши при цьому дикий палкий біль у сонячному сплетенні від чого на половині вдиху видихнув і захотів вдихнути знову і тут же в цей час краєм ока він помітив лезо ножа, що блиснуло в темряві.

Виродок! - Вирвався здавлений ледве чутний хрип Андрія, в той час як нападник повернувся до нього спиною і вже прямував до Маші.

НІ! - Вже трохи міцніше прозвучав голос Андрій коли він схаменувшись помчав на маніяка схопивши якийсь, вдало підвернувшийся під руку, камінь!

Хлопець безпорадно вдарив рукою з каменем нападника в груди, і вони обидва повалилися на землю, але чоловік від цього здавалося відчув лише невелике роздратування, тут же перевалився тілом на хлопця і Андрій ніби з боку, почув звук ножа, що проникав у його тіло, ніби лезо прорвало подушку з пір'ям, легка бавовна і різкий біль на вдиху, а потім і на видиху.

Тіше..шш..- прошепотів хрипкий бас поруч із вухом підлітка.

Ще кілька секунд і величезне тіло незнайомця піднялося над хлопчиськом. Сорочка швидко стала намокати і блищати від далеких променів ліхтарів. Темна, велика постать, миттю піднялася, відвернулась, і зробила кілька кроків у бік Марії. Андрій повернув повільно голову і глянув на Машу, она лежала вже опритомнів, але заклякла від жаху, на мить йому здалося, що її очі повні сліз що відблискують на цьому темному сирому асфальтовому майданчику. Старе спортивне поле для гри в баскетбол, від кільця залишився лише старий іржавий стовп недалеко від них, в руці Андрія так само лежав камінь, але стиснути його не було сил.

Виродок зорпахнув куртку і кількома рухами повільно і старанно витер з ножа кров об підкладку.

-- На ньом должна бить только твоя... -- ледве чутно пролунали слова у тиші, і погляд його був явно націлений на тіло нещасної дівчини.

Раптом Андрій відчув гнів та різкий приплив адреналіну. Він не може дозволити йому доторкнутися до НЕЇ! ВІН НЕ НАШКОДЖИТЬ ЇЙ!

Маніяк встав на коліно над тілом дівчини і тут вона прийшла в себе, а ночах всеж застиг жах і вона почала кричати, але його рука в мить закрила їй рота і стиснула вилиці, в очах дівчини був справжнісінький непідробний страх того що це кінець. Ось, ця мить буде останнім що вона побачить, ці чорні, блискучі у темряві зіниці з тваринною пристрастю, жагою крові та м'яса у погляді. Раптом чиясь рука з каменем потрапила прямо у скроню звірові.

Рука вбивці зковзнула з її обличчя, він перевалився наспину і зверху на нього звалився хлопець.

-- Біжи!.. -- просипів юнак, немов наїздник, сівши верхи на тіло дубаря, який намагався прийти до тями.

-- Бігом! -- Вирвався лякаючий нелюдський крик з вуст парубка, так що дівчина і справді різко піднялася, в темряві вона не могла відразу навіть зрозуміти хто кричить на неї і лише злегка впізнавані обриси Андрія почали їй здаватися знайомими як він з гнівом гаркнув до неї - ТІКАЙ ТВОЮ МАТЬ!-

Дівчина швидко почала відповзати, як лезо ножа знову проткнуло цього разу живіт Андрія. І він різко хльоснув рукою з каменя кривдника по щоці від чого щелепа виродка забовталася окремо від голови, він почав кричати та  бризкати кров'ю з рота.

Думки Андрія різко почали плисти і плутатися, крізь цю мішанину прорвалося  "не можна дати йому піти!", "Він точно наздожене і вб'є Машу, якщо навіть не зараз то потім". Він швидко схопив перед собою камінь обома руками, заніс над собою і з усіх сил, прикладаючи всю масу тіла, різко двічі пробив йому череп каменем і відразу впав прямо на нього замертво.