Що то за звуки? Голова болить!Що то барабанить? А, то у двері стукають… А чому тоді ніхто не відкриває? Стоп, батьки ж у поїздку поїхали. От же, хтось настирний. Ну гляньте, тепер ще й грюкати у двері почало, йому дзвінка мало, чи можливо йому жити надоїло?
Я почала підніматися, що вдавалось дуже тяжко, дійшовши до дверей і відкривши їх, побачила Кайла. Він стояв в одному пусері, волосся було розтріпане, на лиці тривога.
- Кайл, що таке, чому людям поспати не даєш, з самого ранку у двері грюкаєш, сталось щось?
- Сталось? Ти на годинник дивилась? Зараз друга година дня, я до вас з Джені додзвонитися не можу! Батьки Джені уже кілька разів мені телефонували! І ти ще питаєш чи нічого не сталось? Я уже думав морги обдзвонювати, бо у лікарнях вас немає!- почав кричати на мене Кайл, і чого він так розкричався.
- Лікарні, морги? А з самого початку не міг сюди прийти? І може зайдемо в середину бо не знаю як ти, а я змерзла,- я впустила його в будинок, хоча може краще було б не впускати бо він злий як собака.
-А я і був! Я тут уже вчетверте за сьогодні, тільки мені тут не відкривали!
- Ну от бачиш Бог любить четвірку…
- Не четвірку, а трійку. Бог любить трійцю…Ну от скажи, як так можна було напитись, щоб зараз бути в такому стані? І де Джені?
- Я що справді так погано виглядаю…,- Кайл зупинився у дверях у вітальню, і його погляд став таким смішним.
Я прослідкувала за його поглядом і побачила Джені. Ця дурепа спала під кавовим столиком. Під низеньким столиком, караул! Як вона туди залізла?
- Мда…- протягнув Кайл, — я шокований! Вас тут точно двоє було?
- Та не кажи, я сама в шоку…
Крім солодко сплячої під столом подруги, вітальня справді виглядала так, наче тут тусувалось чоловік з сорок, а не дві невинні, тендітні дівчини. Я глянула на Кайла своїм самим щенячим поглядом, який у мене був в арсеналі.
- О ні, навіть не думай! Я на це не підписувався,- підняв він руки та замотав головою, але я уже знала, що йому не викрутитись, тому тепер мій щенячий погляд змінився на переможну усмішку.
- Через дві з половиною годин, ми прибрали будинок. Подругу ми пожаліли, тому вирішили не викидати її на смітник. Та спала, як вбита, тому ми її просто занесли в ванну і щедро пригостили холодним душем, звичайно отримали хорошу порцію матів в нашу сторону, але замітка на майбутнє : « від похмілля дуже добре допомагає холодний душ».
-Ех, жаль ляльку, вона справді була класна!- сміявся з мене Кайл, — вона справді схожа на тебе була.
- Це був мій подарунок, я так раділа коли Джені подарувала мені її.
- Я готова! І Ліа не засмучуйся сильно, я тобі ще таку куплю, але і не надійся, що я тебе пробачу за те, що ти зробила з цією.

Кайл і Джені пішли. Мені сьогодні знову залишатися самій, батьки приїжджають лише через три дні. Я піднялась до себе в кімнату, дивне відчуття не покидало мене цілий день. Це дивно, але сон був таким реальним.
Я підійшла до шафи та дістала скриньку. У цій скриньці у мене зберігаються спогади, а саме речі які в собі несуть спогади про щось. Тут є багато цікавих речей і фото,а ще тут повинен бути мій кинджал. Він красивий з червоною руків'ям на кінці якого червоний камінь, але крім цього на ньому є ще один камінь прямо перед лезом, він зелений. Джені колись сказала, що він дуже схожий на колір моїх очей. Я не знаю що це за каміння, але це точно щось дорогоцінне, через те, що на руків'ї є золото, а на лезі золоті візерунки. Досі дивуюсь, як він колись опинився у мене біля будинку, і як про нього досі знає тільки Джені. Я перемістила всі речі зі скриньки на ліжко і мого кинджала там не було, я знову почала ритися в речах, я почала ритися по шухлядах в столі й на полках в шафі, але це було безрезультатно, кинджал пропав. В паніці я набрала подругу і вже через годинку вона була в мене.
- Розказуй, що сталося за тих дві години що мене не було, -Джені сиділа напроти мене зі шматком піци в одній руці та з банкою коли в другій.
- Я не хотіла розповідати це коли був Кайл, тому і попросила приїхати тебе зараз. Мені снився сон.
- Блін Дорвал, це я мала мчатися до тебе з одного кінця міста в інший, тільки для того щоб ти мені сказала що тобі снився сон! А телефоном не можна було?
- Вибач, але тут усе не так просто як здається.
- Ліліан Дорвал ти ще та ненормальна,- почала сміятися Джені, - давай розказуй свій сон.
- Слухай тоді: коли я відкрила шампанське то та фарфорова лялька перетворилась у хлопця, дуже красивого хлопця, він блондин, високий і накачаний, а ще він був абсолютно голим.
- Ні, я звичайно розумію, що ти у нас дівчина принципіальна і з ким попало не хочеш, але в тебе явно не достаток. Може ти уже знайдеш собі когось, ану ж і такі сни снитися перестануть.
- Ха ха, як смішно. Не ржи з мене я і так знаю що в мене дебільні сни.
- Гаразд, гаразд, що ви там далі робили разом з тим голим красунчиком блондинчиком?
- Я почала ревіти, але потім підійшла та обняла його, а він мене заспокоїв. Потім він сказав, що я його джерело сили. Він попросив мене принести йому мого кинджала і я так і зробила, у нього в руках з’явився ще один такий самий кинджал і він їх з’єднав за леза. Я не розуміла що відбувається, а він сказав, що я його джерело, а він сила, і нам зірками писано бути разом і любити один одного, після цих слів я знову почала плакати…
-Мг, а що було далі?
- Далі я прокинулась. Але дивно те що мій кинджал пропав.
- В якому сенсі пропав?
- Я його не знайшла, перерила все, але так і не знайшла.
- Чорт, що за… тут відбувається? Слухай, а коли та де ти його бачила востаннє?
- В скрині в себе в кімнаті десь два тижні назад.
- Точно, у тебе ж гостювала кузина з дітьми перед від’їздом твоїх батьків, можливо це хтось з твоїх…,- Джені не встигла договорити, тому, що, у мене почав дзвонити телефон — це була моя мама.
- Доню, дорога моя привіт! Ти як там, як повеселились?
- Привіт, у мене все добре, повеселились теж чудово. А ви як там?
- У нас теж все добре, от тільки я телефоную сказати, що нам потрібно ще затриматися на п’ять день.
- Ще на сім днів? Чому, що сталось?
- Просто така у нас робота. Ми з твоїм татом тут подумали й вирішили запропонувати, чи ти не хочеш прилетіти до нас?
- До вас! Ви жартуєте!
- Ні звичайно, нам не до жартів…так ти згідна прилетіти?
- Ви ще питаєте чи згідна я полетіти на тиждень з Міннеаполіса де 15 градусів морозу, в Маямі де зараз +25!
- От і добре. Тато замовить тобі квиток на завтра на ранок, тому біжи збирай речі!
- Мам, а як же школа, завтра закінчуються вихідні?
- Нічого, я зателефоную директору і поясню ситуацію. А тепер біжи складай валізу ми пізніше скинемо кординати.
- Добре, люблю вас!
- Ми теж тебе любимо!
-А-а-а, я лечу в Маямі!
- А-а-а, Ліа, це ж круто,- подруга більше не дала шансу щось мені сказати, бо потягнула мене в мою кімнату. Вона швидко знайшла валізу, відкрила шафу і почала ритися в моїх речах, це мене завжди сердило.- Так, де в тебе шорти?
- Ось там, на четвертій полиці.
- Ем, я сказала шорти, а це вже майже бриджі…
- У мене інших немає.
- Як не зрозуміла, ти ж разом зі мною купувала двоє коротеньких шортів: одні джинсові, а інші лляні.
- Купували.
- І де ж вони?
- Я їх повернула назад в магазин.
- Що?
- І майки теж.
-Да, я не знаю що мені зараз робити: матюкатись чи прибивати тебе?
- А який сенс взагалі було їх купувати? Я все одно такого не ношу.
- Ліліан Дорвал, ви не піддаєтесь моїй логіці.
- Так-так, я знаю.
Джені моя найкраща подруга, ми насправді дуже схожі, хоча можливо через те що ми знаємо один одного з дитячого садка. Але водночас ми дуже різні, але це круто бо ми ніколи не не набридаємо один одному. Джені любить одягатися відкрито, але це не виглядає вульгарно, на ній це дивиться мило. Я навпаки — не люблю коротке і дуже відкрите. Подруга постійно бореться з цим і через це я постійно серджусь на неї, але по при це я люблю цю дурьоху.
На годиннику одинадцята тридцять вечора, Дженіфер пішла годину тому, і я уже встигла сходити в душ приготувати документи, але спати не хотілося. Невже справді завтра в полудень я буду в Маямі? Ну що сказати 2019 р. починається з неочікуваних сюрпризів, якщо так піде і надалі, то я буду дуже щаслива. Хоча чому я постійно згадую того хлопця зі сну, це дивно. І ми з Джені так і не завершили розмову де подівся мій кинджал. Коли повернусь з поїздки потрібно буде зайнятися цим.
Я знаходжусь у літаку уже приблизно дві години, значить ще залишається летіти трішки більше як годину. Невже через годину я буду за дві тисячі чотириста тридцять два кілометри від Міннеаполіса, від Міннесоти? Я люблю своє місто, люблю зиму, але інколи рутина настільки надокучає, що хочеться щось змінити, ну або розвіятись на відпочинку.
Через півтори години я була уже в аеропорту Маямі, а ще через сорок хвилин розібралась з багажем та зустрілась з батьками. Як виявилось, що до готелю мені потрібно добиратися самій. Батьки взяли на прокат мені машину дали адресу готелю залишили мене, і поїхали робити суперважливі справи по роботі. Я тим часом каталась десь до годин дев’яти вечора і вирішила їхати в готель, забила адресу в навігатор та поїхала по маршруту. Знаєте, Маямі справді класне місто. Тут круто. Я уже думала що все і надалі буде так прекрасно, але моя удачливість дає про себе знати: спочатку навігатор почав тупити, потім у мене заглухла машина, і ще, вишенька на торті — у мене сів телефон — просто прекрасно!
-Ей, леді, допомога потрібна?- ні забираю свої слова назад вишенька на торті — це божевільний який зараз стукає мені в машинне вікно, хоча я скажу вам симпатичний божевільний.
- Вам допомога, не потрібна?- запитав він в мене ще раз.
- А ви зможете мені допомогти?
- Ну зараз подивимось, відкрийте, будь ласка капот?- я відкрила, а що мені залишалося робити, я думала що це затягнеться на довго, але через десять хвилин я почула, -Можете спробувати завести двигун,- і о чудо він завівся.
- Невже, а я думала, що я так і не доїду до свого готелю. Дякую вам!
- Немає за що, але ваш готель далеко знаходиться з відси?
- Чесно кажучи, я не знаю, я їхала за навігатором, ось адрес,- я дала йому візитівку готелю.
- Думаю, що туди ви не доїдете, хоч я і полементував вашу машину, але вона максимум проїде кілометрів з два, шістнадцять кілометрів вона не потягне.
- Як шістнадцять кілометрів? Я думала, що мені залишилося близько п’яти їхати.
- Ви напевно звернули не туди й поїхали в іншу сторону.
- І що мені робити, у вас є телефон?
- З собою немає, але зробімо так: я тут живу неподалік у мого дядька, там ви зможете подзвонити, і там вам зможуть поремонтувати машину так, як у мого дядька автосервіс.
- Думаю що це буде найкращим виходом.
- От і добре, до речі мене звати Ноа і думаю можна на ти, я думаю ми однолітки.
- Добре, давай на ти. Я Ліа.
- Приємно познайомитись Ліа, та ласкаво просимо у Маямі. - через кілька хвилин ми були біля будинку дядька Ноа, як виявилось це не тільки автосалон, а ще й — міні готель. Мені сказали, що мою машину так швидко не полагодити, і я вирішила переночувати тут, тим паче мені сподобалось — тут затишно. Звичайно, я довго заспокоювала маму, що зі мною все в порядку, але коли вона почула де саме я знаходжусь, вона заспокоїлась і сказала, що вони з татом бували тут і що все буде добре.
Потім Ноа покликав мене повечеряти, і справді це було божественно, я обожнюю морепродукти. Після вечері, пішла до себе в кімнату, я настільки втомилася, що навіть не вмикаючи світло лягла в ліжко та одразу заснула. Останнім часом мені сняться дивні сни — уже третю ніч підряд я споглядаю на красунчика-блондинчика та його прекрасний прес, але я не проти, я готова не просинатися аби споглядати на нього вічно.
Ось я стою, на крутому березі океану, тут так красиво. Мене обіймає мій красунчик-блондинчик, я хочу глянути йому в очі, але тут падаю – я прокидаюся і розумію, що я впала з ліжка на підлогу, я піднімаю свій погляд на ліжко, і бачу там мого блондинчика, він сидить і дивиться на мене розгубленим поглядом, його очі, нарешті я змогла заглянути йому в очі. Його очі, як океан, такі ж сині та глибокі, в них можна потонути…