Ігор купив піцу "Чотири сири" швидкого приготування в магазині неподалік дому свого друга. З дому він прихопив велику пляшку кока-коли.

Сьогодні Ігор збирався піти до друга на ночівлю. Його батьки поїхали відпочивати до Франції, а родина друга вирушила до Польщі, залишивши 17-річного хлопця самого у Львові. Але Ігор цілком справлявся сам. Це був не перший випадок, коли його залишали вдома одного. Уперше таке трапилося, коли йому було 14. Тоді батько поїхав у відпустку зі своєю робочою командою, а мати вирішила провести час на дачі.

Коли Ігор вже був під під’їздом друга, його телефон раптом завібрував. Хлопець поставив піцу та колу на холодну землю, що була брудною, наче її нещодавно відмітила собака, і дістав телефон. На екрані з’явився чорний фон із єдиним написом: "Мама".

Він відповів на дзвінок. З динаміка долинув лагідний голос, м'який, як колядки:

– Привіт, синочку. Як ти? – запитала жінка.

– Привіт, мамо. Та от дійшов до Владислава. Залишилося тільки дотягтись до 10-го поверху з піцою і колою, – відповів Ігор, витираючи штанину, забруднену болотом.

– Я тобі залишила гроші на весь тиждень. Не витрачай їх на дурниці, бо до мого приїзду доведеться сидіти голодним, – сказала мати суворим тоном. Її голос завжди ставав таким, коли вона хотіла, щоб Ігор добре запам’ятав її слова.

– Добре, мамо. У мене поганий зв'язок і мало грошей на рахунку. Гарного відпочинку в Іспанії, – швидко відповів Ігор, завершивши розмову. Він поклав телефон у кишеню, не дочекавшись прощання від матері. Вона не встигла сказати: "Бувай, сонечко" чи передати повітряний поцілунок через телефон.

– Мамо, я все знаю. Не потрібно повторювати це сотні разів, – пробурмотів хлопець собі під носа. Він підняв їжу з землі, обтрусив її та почав виконувати найскладніший трюк у світі – натиснути номер "10" на домофоні без рук.

Спершу він намагався натиснути носом, але це виявилося невдало. Після кожної невдалої спроби Ігор сердито вигукував:

– Чорт забирай!

Це була його улюблена лайка.

Наступною спробою став язик – довгий і червоний, як помідор. Цього разу йому вдалося: спочатку "1", потім "0".

З домофону пролунало:

– Алло, хто там?

– Не придурюйся, відчиняй, чорт забирай! – гримнув Ігор.

Голос замовк, і за кілька секунд почувся щиглик замка. Двері відчинилися.