І Саня продовжив розповідати про цю дівчину:
- У них була молода сім'я, хороші стосунки й сильна любов. Коли вона від'їжджала у відрядження, хлопця не стало. І його швидко поховали без неї. Тому що їй довго було їхати. І вона ображалася на родичів, що не побачила і не провела в останню дорогу свого чоловіка. Потім, коли вона приїхала, відчувала свою провину, що не була з ним поруч в останні хвилини життя. І приходила сюди кожна неділя. Потім вона потрапила в аварію і її теж не стало. Але люди помітили, що вона продовжує сюди ходити, неначе не усвідомлює що вона на тому світі. Я йому говорю:
- Красиво! Сам придумав?
- А ти не віриш? - запитав Саня,
- Ну коли будемо поруч, я тобі покажу. Ми пішли працювати. Вже забувши про цю розмову, ми вийшли в неділю на прохання кантори. І коли поховали людину, Саня мене повів через те саме місце, де зазвичай стоїть та примара дівчини. Несподівано він зупинився і говорить:
- Дивися!
Я говорю:
- Дивлюся, нічого немає.
Він говорить:
- Та ти не так дивишся, ти подивись боковим зором.