У голові наче закладено ватою. Чи то від висоти, чи від пережитих емоцій, але міркується важко-мажко, ніби в тумані. Коли потроху починаю тверезіти від ейфорії підйому, десь глибоко всередині знов прокидається страх - ще ж спуск попереду. Але спуск - то не підйом, тож вже не так важко.З відчуттям, що ми робимо щось не так, я дивилася, як всі ті люди, що піднялися разом з нами, потиху зникають з поля зору. Справа зроблена, час йти вниз. Та мій чоловік, як справжній митець, нікуди не спішить, він все ще насолоджується шикарними краєвидами верхівок гір, закутаних у пухку бавовну білих хмар, і фотографує, фотографує, фотографує. Гори, небо, щасливих підкорювачів і , звісно, мене. Імітувати щастя немає потреби - воно намальоване на моєму змученому , опаленому сонцем , полущеному вітром обличчі. Я з подивом розглядаю торгову ятку. Ці продавці для мене справжні герої, ніяк не менше. Як вони щодня йдуть сюди з торбами сувенірів і літрами чаю? Не відійшовши від подиву, починаємо спуск.
Він дійсно не такий важкий, як підйом, але з часом здається, що ми йдемо руслами засохлих гірських річок, такими урвистими іноді бувають відрізки обраного нами зворотнього шляху. Не раз рятують мене від падіння трекінгові палки. Якщо збираєтеся у гори, придбайте - річ незамінна!
Ми йдемо, і я помічаю, що саме тут у висоті гір з маленького, ледь помітного джерельця бере початок швидка гірська річка Прут. Так дивно спостерігати, як протягом нашего шляху воно збільшується, набирає стрімкості. Природа - дивовижний творець. Коли ми, нарешті, спустилися до рівня лісосмуги, я почала пригадувати місцевість - саме тут ми розпочали вранці наш кількогодинний шлях, який подарував мені цілий спектр емоцій та відчуттів від гіркого розчарування до стану найвищого душевного зліту і ледь помітної туги за тими ні з чим не зрівняними хвилинами у світі пухких бавовняних хмар.
Прощавай, Говерло! Ні, до побачення! Бо я обов'язково повернусь.