PRO
Людмила Скрипко
@liudmyla_skrypko
Щоб все зрозуміти, довелось уснуть в феврале,а прокинутись у найдовшому лютому...
Блог Всі
Думки вголос, Особисте
3
194
Думки вголос
5
1
116
Особисте
2
73
Книги Всі
Вірші Всі
Сину
Обіймаю тебе легенько, А сама завмираю від щастя. Мій синок, хлопчик мій маленький, Синя бірочка на зап'ястях. Личко крихітне, ніс кирпатий, На кого ж схожий, дитино? Бачу лагідні очі тата У твоїх, дорогий мій сину. Ти зростаєш так швидко, миттю. Дістаєш вже із шафок посуд, Б'ється він... І розливсь блакиттю Сміх в очах твоїх на мій осуд. Більш ніхто так не любить, як діти. Відчуваю себе центром світу, Коли бачу, як ранком квіти Ти приносиш щоденно літом. Пахне згареним чимось з кухні, Чую тихий твій зойк, дитино. Бачу - сирники прямокутні З підгорілим бочком... Мій сину! Я велика, а ти маленький, Та любов наша нас завбільшки. Ти вже майже доріс до неньки, Залишилося зовсім трішки. Переріс! Обійма легенько І тепло заливає душу. "Ти, матусю, така маленька І м'якенька в бузковім плюші. Ти чого, чим тебе образив? Що за сльози, що за напасті?" Ти синочок у серце вразив І тепер воно плаче щастям.
4
1
164
Прощавай, 22...
Прощавай кривавий двадцять другий. Вибачай, назад не запрошу. Йди собі, я умиваю руки І нічого в тебе не прошу. Йди мерщій, немає сил терпіти, Від присутності твоєї стигне кров... Ти ненавидіти вчив, а не любити, Чого вартує життя пізнати знов. Прощавай трагічний двадцять другий, Ти зібрав криваву свою дань. Йдуть за обрій нелюди і Люди В безкінечну і безкрайню даль. Йди собі, не оббивай пороги, Вже закінчуй свій трагічний пир. В двадцять третього благаю Перемоги, Двадцять третій, принеси нам Мир.
6
0
184
Легкий сум
Відстані, дороги, километри, На ранкових станціях - туман. Навіть не дзвінки, лиш смс-ки, Як бальзам на на біль душевних ран. Цінувати не навчились долі - Не сприймали почуттів, як дар. Розгубили головне поволі В побуті і у запалі чвар. Від байдужості вогнем пекло у скронях На душі пустеля й суховій. Розійшлись, не втримавши в долонях Крил легких давно забутих мрій. Почуття - річ дивна, не інакше, Сперечатись з почуттям - ніяк. Навіть, розуміючи, як краще, Мов на зло ми робимо не так. Розійшлись, як птахи розлетілись, Легкий сум - лиш згадка про любов, На роки по світі розгубились, Щоб одного разу стрітись знов. Почуття, як з сніжних гір лавина, Огорнули їх обох умить. Прожите життя лиш вполовину, Без коханих важко в світі жить. Розійшлись, та, зчеплені серцями, У думках і помислах разом. Живучі на відстані роками, Мріють ненавмисно стрітись знов.
4
0
184