Ця історія не має початку чи кінця, бо корінням своїм йде в давнину давен. Десь в неосяжній висоті, на великій пухнастій хмарині живе Мудрець. Ніхто не знає скільки йому років і скільки ще років йому відміряно.  Життя його геть одноманітне. На плечі в нього  величезна торбина. Для чого, здавалося б жителю небес та торбина. Все просто, Мудрець надзвичайний. Він може подорожувати по всьому зоряному небі і збирати в свою торбину палаючі зірки. Повернувшись на хмарину, він сортує їх, а потім по одній, відпускає у політ на землю. Торкнувшись землі, кожна зірка дарує одне земне життя, і знов повертається на небосхил. І так до безкінечності.

Одного разу, вибираючи з торбини зірочки, Мудрець вперше за життя стикнувся з невідповідністю. Він точно знав, що на тому краї небосхилу було всього вісім зірочок, всі вони були великі і яскраві, і мали дати життя людям,що можуть змінити світ. Натомість у торбині зірочок було дев’ять.  Дев’ята зірочка не була найяскравішою чи найбільшою, але коли Мудрець взяв її у руки, його суворе, порізьблене численними зморшками обличчя , вперше за кілька століть осяяла справжня посмішка. За кілька секунд він перенісся в далеке дитинство, про яке він не згадував і яке майже не пам’ятав. Зірочка м’яко гріла мозолисту долоню старого, даруючи все більше і більше спогадів про дитячі роки – мамині теплі долоні, щира відкрита посмішка. Охоплений невимовною тугою за часами, про які раніше навіть не  згадував, Мудрець застиг…

– Хто ти,чарівна зірко,з яких країв небокраю я тебе взяв, коли ти мала піти на Землю і як я тебе мало не загубив? А може це те, що люди кличуть долею? Ти просто мала лишитися зі мною, щоб розрадити мої одноманітні і нецікаві дні? Ні…я схибив. Ти мала давно потрапити на Землю. Їй катастрофічно не вистачає саме таких життів. Але чи буде тобі добре в цьому затьмареному спотвореному гріхом та пороками світі?

Вперше за свою довгу службу Мудрець з жалем відпускав зірку. Він не пам’ятав скільки їх пройшло крізь його долоні, які вони були, та цю зірочку він запам’ятає доскону.  Бо було в ній те,що так рідко зустрічається нині – в ній жили світло та душа.

Мабуть ти вже здогадалася,чому в цієї історії немає кінця. Саме ти народилася тієї миті, коли та зірка торкнулася землі. В тобі живуть ті світло і душа, ти маєш хист пробуджувати в людях найкраще, ти справжня і неповторна. Старий Мудрець загубив тебе у століттях, та я вдячна йому за це, бо тепер і ми живемо з тобою в одному часі, гріємося твоїм теплом, осяюємо твоїм світлом наші душі. Живи довго довго, зірочко, відкинь все, що несе в собі сум і гіркоту, прислухайся до себе, бо саме в тобі є найцінніше в наші часи – справжнє світло та ДУША.