Видалити публікацію?
Юлія
2021-04-12 18:27:53
Провина
Цікаве, Різне
В пустій напівтемній кімнаті дівчина збирала речі, які були розкидані повсюди і майже нечутно ворушила губами. Якби хтось міг помітити її, подумав би, що дівчина просто говорить сама із собою. - Ти знову порозкидала всі мої речі, мене не було всього добу. Невже в мене взагалі немає права на особисте життя, не розумію? Ти говориш, що зі мною нудно, але не хочеш відпускати. Не дозволяєш нікого запрошувати сюди. Не даєш мені спокійно поспати, - вона переходила з одного кутка кімнати в інший, збираючи речі, щоб скласти їх назад до шафи. Чорна застібка, майже непомітна на її темно-каштановому кучерявому волоссі, розстібнулась і впала. Дівчина поклала речі на підлогу, щоб укласти волосся назад в пучок. Поки вона відволікалась на цю буденну справу, речі знову розлетілись, ніби їх знесло сильним потоком вітру. Безсильна, вона просто сіла на підлогу. ЇЇ великі, зелені очі виглядали тепер ще більш стомленими, ніж зазвичай. Темні кола все важче було замаскувати, тому дівчина давно полишила цю справу. “Ти винна! Винна! Винна!” - нечутними для інших дзвіночками вітру доносились до неї ці слова. Рада вже п’ять років розплачується за їх останню суперечку. Голос по-дитячому дражнив її цими словами, поки та не починала закривати вуха руками і не засинала від безсилля. Вона не намагалась вийти, бо сестра ще не відпустила її жодного разу. Рада мала бути з нею до кінця в моменти обурення. - То чого ж ти хочеш? - шепотіла дівчина. - Я ж не можу повернути тебе? Що я маю зробити? Відповідь була очевидна, вона була завжди однією і тією ж: “Бути разом назавжди, бо одній тут страшно. Нечесно, що ми по різні боки світів”. І щоразу дівчина відкидала такий варіант, вона просила ще трохи часу. Сподівалась, що й Юнна передумає, порозумнішає. Рада сподівалась, що ще знайде місце тут, в своєму світі. Але сьогодні вперше ця очевидна фраза в її голові подарувала спокій. Рада підвелась і протягнула руку так, ніби хтось міг покласти на неї свою: - Ти будеш зі мною в цей момент? Дівчина відчула тепло в своїй долоні. “Буду”, - продзвеніло у відповідь. Рада підійшла до вікна, відкрила його, затримала погляд на сірому нерівному асфальті і вистрибнула. За короткі кілька секунд, які залишались в неї, не було епізодів всього життя. Була тільки дівчинка, одягнена в літнє блакитне з білим мереживом на рукавах плаття, з величезним яблуком, яке не поміщалось до маленьких долонь і доводилось притискати до грудей, щоб не випустити з рук. Ця дівчинка, не зводячи погляду з Ради, з криком: “Я перша! Я перша!”, бігла на інший кінець дороги.
3
44