Видалити публікацію?
MargF
2023-09-29 21:54:08
Новини
Щось мене потягнуло знов звернути увагу на сміттєві баки і мені здалося, що та купа мотлоху перемістилася…наче стала ближчою. Дивно…але ж нікого нема і ніхто не виходив з будинку, я б почула відчинення дверей. Може здалося? От точно фантазія грається.  Я нервово стиснула смартфон в руках, наче хотіла кудись дзвонити. Ага, в поліцію…вибачте, мене налякало сміття, можете його взяти під арешт? Ну дійсно, я здається хвора на голову. Жива купа сміття, йой, це могла вигадати тільки я!  Я нервово поглядала на екран смартфона все чекала, що подзвонить Марко і скаже що вже приїхав. Час став тягнутися, як жувальна гумка. А око так і поверталося до того лахміття, а воно стало ще ближче…Я нервово відсунулась на другий бік лавочки та ноги вже тупцювали, наче хотіли кудись бігти.  Десь каркала ворона, знов подув пронизливо холодний вітер, скуйовдив моє волосся заплете в дві косички.  А та набридлива купа все ближче….  Все! Ну його! Піду прогуляюсь! Не можу сидіти, вся дупа болить. І я підскочила, наче хтось дійсно вкусив за дупцю, та пішла не думаючи куди, лиш би подалі від смітника.  От цікаво, у нас-то сміття сортирують, навіть за містом, навіть в маленьких селах. Це прописано законом. А хтось от так запросто порушив закон та накидав мотлоху, не розкидав по сміттєвим бакам, хоча ті стоять поряд. А якщо буде перевірка, ті люди не бояться штрафу? Він чи малий.  Я нервово озиралась, нікого. Може даремно я відійшла від зупинки? Бо ж скоро приїде Марко, то нічого, я побачу як він приїхав і підбіжу, бо тут усе проглядається.  Але не можу сидіти там. Чим далі відходжу від того місця, тим трохи легше на душі стає.  Треба попити заспокійливого, бо вже сміття мене полохає, а далі що? Буду боятись шкарпеток? А що у них треба ноги всувати, а може відгризуть? Ой, леле, і коли я зійшла з глузду?  Та ось я почула шурхіт, спочатку тихий, але він швидко наближався. В мене все в середині обвалилося в шлунок. А ноги самі прискорилися, я навіть запізно зрозуміла що майже біжу. Я постійно злякано оглядаюсь, та нікого не бачу. Та що ж таке?  Та ось відчуваю як в щось врізалась. Йой, боляче!   – Обережно!  Потираю ніс, перед очима потемніло, а коли я прокліпалася, то побачила… – Нес, довбень, це ти! Ой як я рада що тебе зустріла! – я майже не брехала.
52