–  Що це таке ? — здивувався Богдан, смішно витріщивши очі.  Та відповідати було ніколи, бо з’явилися ще чотири тіні!  Монстри разом вистрибнули на наречену. Вона присіла, так що ті стукнулися головами.  Ця трюкачка перекотилася вбік та вскочила на ноги, як на неї напало двоє монстрів, які перші оклемалися від струсу мозку. Один все ж зміг дістати до нареченої, але лише порвав поділ сукні, другий вдарив ззаду та роздер фату та плече, у бідолашної хлинула кров, заливаючи білу сукню червоним. – Вони її роздеруть живцем! – злякалася я. — Гей не знаю хто ти, але біжи сюди їх занадто багато! –  Нічого, зараз скоротимо їх кількість, – бовкнула вона та зняв з себе фату, стрибнула над головою монстра, обплела фатою його голову, та зламала шию, сильно смикнув, аж почувся характерний звук. І фінально вистрілила в лоба.  Я побачила як на плечі нареченої висипалося довге волосся платинового блонду.  А от ще підступило три чудовиська, дівчина пірнути між ніг одного та розстріляла того з низу. Потім зайшла позаду залишившихся двох та добила їх. В приміщенні вже нестерпно смерділо сіркою, аж різало очі та тяжко було дихати.  Плечі нареченої опустилися, вона трималася за рану на плечі та притулилася до колони.  Я вирішила підійти та допомогти цій дивній панянці. Тим паче в мене теж були мед.засоби, в кожного мисливця такий набір є. –  Гей, давай оброблю, тобі рану, може тобі не зручно дістати? – спитала я ввічливо.  Бачу як спина її напрялася, натягнув тонку тканину плаття, аж окреслились м’язи.  Вона різко повернулася в мою сторону, глянув на мене пронизливим поглядом. А я сіпнулась назад, бо не чекала побачити те що побачила. – Йой! – вирвалося в мене, я вирячила очі, відчуваючи як щоки полум’яніють. –  Що таке? Передумала грати в медсестру? – бовкнув…він.  Це виявилося не дівчина, а хлопець. Я ще уважніше придивилася...так не здалося, точно хлопець, з довгим волоссям кольору повного місяця. І у нього пронизливо сині очі, наче сапфіри. Він недовірливо дивився на мене з півоберту. –  Чого замовкла? Ау, з тобою все добре? – перепитав цей…наречений? Як назвати наречену чоловічої статі?  Він зовсім повернувся до мене обличчям, махаючи рукою перед обличчям.   Я мотнула головою взяв себе в руки. –  Ні, тобто так…йой…я просто думала що ти…дівчина...а ти навпаки... — пробубніла я собі під носа розгублено оглядаючи з ніг до голови цього дивака, згадав як упала носом між його грудей, які я думала жіночі, а то чоловічі… От знов щоки в мене палають. –  Ну то що? Яка різниця дівчина чи хлопець? Чи ти любиш дівчат і хотіла підкотити, а тут облом? – ляпнув це цей…цей…довбень! –   Що-о?! Ні! Я по хлопцях, якраз навпаки… — обурилася я, відчуваю, що в мене вже вуха навіть з сорому горять. –  А, тобто, раз я хлопець, а не дівчина то ти хочеш підкотити? – ляпнув цей невіглас.  Він що знущається? Ще криво всміхнувся. – Так, кому ти потрібен! В мене є наречений...тобто був! Я просто хотіла допомогти пораненому, – відповіла я, обурившись. – Співчуваю твоєму нареченому…і не дивно що він пішов від такої збоченки, як ти, – відповів цей поганець. –  Він не пішов… – бовкнула я, а потім осіклася що сказала зайвого і різко замовкла. Мовчки жбурнув мед бокс цьому довбню, – На, сам тоді лікуйся.

 Почувся глухий свист, монстр з середини засяяв та його розвіяло на попіл. Було так яскраво, що довелося замружитися, щоб не спалило сітківку.  Коли світло згасло, то я змогла відкрити очі й побачила купку попелу з якого виходив чорний дим, смердячою сіркою. –  Йой, невже вийшло? – не вірила я очам, боявшись завчасно радіти. –  Молодець, новенька! – раділа за мене Килина через навушник, – Дай від мене тій пришелепуватій підсрачник і питай нащо вона висунулась з укриття. –  Ой, точно! – я наче згадала про наречену, озирнулася.  А вона стоїть все ще в ажурній фаті через яку ледь видно обличчя, лише червоні вуста. А ще того…вона була мене вище на дві голови, я їй була по груди, які кокетливо визирали з ліфу плаття.  Я звела очі до перенісся дивлячись на це «багатство». Ех, не те що моя двієчка, яка сумно здохнула.  Та про що це я? Я мотнула головою, намагаючись витрусити дурні думки з голови. Відчуваю як щоки червоніють, а сама відчуваю незручність. Довелося зробити пару кроків назад. –  Вибачте, але чого ви наразили себе на таку небезпеку? Поряд з моїми друзями вам було безпечно. Вони полюють на те що хотіло вас вбити, – намагалася я все пояснити дівчині.  Вона мовчазливо закинула голову на бік, я хоч не бачу та відчуваю її погляд на собі.  Як раптом, ця дивачка хапає мене за плечі та тягне до себе. Я цього не чекала тож втупилася як раз поміж її «скарбів». Йо-ой! Та чого якась фігня трапляється саме зі мною?  І тільки я хотіла відкрити рот, щоб обуритися і намагалася вибратися з її «обіймів», як відчула що позаду мене щось з’явилось, бо повіяло холодом, і почало знов смердіти сіркою.  Наречена викинула різко вперед руку з дивного виду зброєю та зробила постріл, мені довелося дуже завернути назад шию, щоб початими що там коїться хоч боковим зором, бо хватка цієї панянки наче сталева!  Я не можу вибратися. Те що я змогла роздивитись зі свого ракурсу так те, що здається, вистріл від шиб частину від монстра, пів голови здається...невпевнена…Стоп, так я ж вбила того монстра? А це що? Невже я не впоралася? Невже десь помилилася? –  Якого…я ж вбила цю погань?! – обурилася я. – Ту ти вбила, а це була інша…а от ще! – нарешті наречена заговорила тихим голосом.  І дійсно тепер з одного боку, і з іншого до нас линули дві тіні. –  Йой! – вирвалося в мене.  Та ось мене підкинули, як кошеня на плече та перекинули. –  Ти що робиш? – обурилася я.  А наречена чкурнула в сторону моїх товаришів. Вона мене обережненько скинула на Килину…буквально! Я впала на Килину і ми опинилися на полу. –  Ти що робиш дурна ти голова? – обурився Богдан. Та поки ми з Килиною валялися на полу як хлібні крихти, і де як розплуталися та піднялися, та навіжена чкурнула геть.  Вона добігла до стіни, а позаду неї вже вилізли з тіні ще два монстри схожі на того що я знищила. А ця дивачка в білому якось застрибнула на стіну, відштовхнулася та зробив перекид в повітрі над головами монстрів зробила постріли, кулі сяяли та потрапили точно в потилиці монстрів, які почали вибухати світлом з середини.  Наречена приземлилася на ноги, як кішка, позаду монстрів, що розсипалися прахом.  Ми з Килиною мовчки за цим наглядаємо, не домовляючись ми обмінялися здивованими поглядами.

– Ну то що? Яка різниця дівчина чи хлопець? Чи ти любиш дівчат і хотіла підкотити, а тут облом? – ляпнув це цей…цей…довбень! – Що-о?! Ні! Я по хлопцях, якраз навпаки…– обурилася я, відчуваю, що в мене вже вуха навіть з сорому горять. – А, тобто, раз я хлопець, а не дівчина то ти хочеш підкотити? – ляпнув цей невіглас. Він що знущається? Ще криво всміхнувся. – Да кому ти потрібен! В мене є наречений...тобто був! Я просто хотіла допомогти пораненому, – відповіла я, обурившись. – Співчуваю твоєму нареченому…і не дивно що він пішов від такої збоченки, як ти, – відповів цей поганець. – Він не пішов…– бовкнула я, а потім осіклася що сказала зайвого і різко замовкла. Мовчки жбурнув медбокс цьому довбню, – На, сам тоді лікуйся. – От я дірявий жбаняк, ти ж мисливиця, а ваші пари самі не уходять, їх вбивають чи зжирають. Пробач, не подумав, – схаменувся цей наречений, навіть на його пихатій пиці відобразилося щось типу провини. – Ти це кажеш, просто що б самому не оброблювати рану, – буркнула я все же ображаючись. – Ні, мені дійсно шкода, – відповів незнайомець. – Але з нас двох ти більше схожий на збоченця, бо ти натягнув на себе жіночу ще весільну сукню, – буркнула я. – Є таке, – погодився той, знизав плечима. Але зненацька цей наречений змінився в обличчі, його смикнуло, він озирнувся і я побачила ще одне поранення на всю спину. Він почав стріляти по чудовиську, виявляється ці потвори вміють впливати на жертву через її тінь. Тож монстр полоснув кігтями по тіні, а поранення отримав цей стрілок. А з різних сторін линули ще п’ять тіней. – Йой! Швидше, біжимо до моїх друзів під захист укриття! – крикнула я, потягнув за руку стрілка. – Так…добре...– нарешті погодився це упертюх. Тож ми побігли до Килини та Богдану, але три тіні нам перегородили шлях. – Давай туди, – і тепер мене потягнули в інший бік, куди вибігли служителі церви та гості. На щастя ми встигли вибігти до того як тіні перекриють і тут нам вихід. Ми бігли по внутрішньому дворі. Але далеко все одно не змогли добігти, бо нас обігнали. – Слухай, а ти не можеш зробити сама такий захист як твоя подруга? – спитав стрілок, обстрілюючи монстрів намагаючись в них поцілити, але мабуть поранення вже досить послабили його, так що він більш мазав, або чудовиська стали швидше і хитріші.