Наступного ранку я швиденько зазбиралася до інституту, ще й Марко як обіцяв чекав мене біля під’їзду. Тож треба було хутчіш збиратися. Але бабуся так вчора не розповіла про свого друга, бо було пізно і вона пішла спати. А зараз ніколи спитати, тож ввечері спитаю.

– Я бачу знов до нас приїхав джип, який приїзжав вчора, – помітила бабуся, яка поливала квіти та визирнула у вікно.

– Йой, так то Марко за мною заїхав, – старалась відповісти як найбезтурботніше, щоб не видати справжніх почуттів, але щоки зрадницьки рум’яніють.

– А це хто такий? – подивилася на мене бабця з хитринкою в очах.

– Це…це мій новий друг! – відповіла я, та все-таки ж знітилась.

 Я почала робити ще активніший вигляд, що збираюся на пари.

– Друг кажеш? То й добре. Друзі повинні бути у дівчат. Я рада за тебе. А то ти все зі мною возишся. Я все переживала, що ти будеш самотня. Дівчата твого віку заводять друзів, будують стосунки, подорожують. А ти тут застрягла зі старою ще й вічно хворою, – відповіла бабця і тяжко здохнула.

– Бабусю, ти ж єдина моя рідня, як тебе можна залишити. І чи не ти так само опікувалася мною, поки я пережила втрату батьків, ти мене підтримувала завжди. Тож логічно, що і мені буде приємно допомагати тобі, – я от не бачила особливої трагедії що не можу зайвий раз відвідати клуб чи поїхати кудись. Я взагалі прив’язана до своєї території, яку важко покинути. Я не відчуваю, що щось втрачаю чи що мені тяжко глядіти бабцю.

Я підійшла до бабусі та обняла її.

– Добре поспіши, а то тебе чекає твій Марко. Я навіть зрозумію, якщо ти приїдеш сьогодні пізно, – проговорила бабця.

–  Як я можу приїхати пізно саме сьогодні, коли тобі треба до лікаря? – спитала зі здивуванням.

– Нічого, якщо я сама поїду. Це ж не далеченько, – відповіла бабця.

–  Ой, так і скажи, хочу провести час зі своїм другом, що він теж до того лікаря ходить і в вас така романтика? – шуткую я. Ну а що?

 Це коли ти молодий тобі хочеться прогулянки по парку, відвідання ресторанів, клубів, якейсь драйвове побачення, а от з приходом старості романтика може змінитися. Але це ж непогано, якщо обом добре.

– От скажеш таке! Йому ніколи зі мною вештатись по лікарням. Він мені ж ні чим не зобов’язаний. Не хочу бути комусь тягарем, – відповіла бабуся.

 От вона все життя так: себе ставить на будь яке місце, тільки не на перше. А я їй не хочу нагадувати, що в неї не так багато часу залишилося, якщо вона хоче провести те що залишилося з тим загадковим другом, то нехай. Лиш би була вона щаслива.

– Так може він теж хоче побути з тобою. Тільки він не хоче буди нав’язливим? – перепитую в неї.

 Бабуся задумалася, опустив очі долу.

– Ти думай, я дійсно можу затриматись на роботі. А ви сходите до лікарні, а ти натомість розповіси мені про свого друга? – жартівливо перепитую бабцю, з хитринкою в очах.

– Я подумаю, – відповіла бабця, зовсім знітившись.

– Ну ти думай, а я пішла на пари! Бувай! – попрощалася я.

 Але потім зупинилася в дверях та промовила с іронією:

– Хоча може вас обох треба вести, то ти скажи. Може твій кавалер ледь пересувається, то нічого, – і я підморгнула бабці.

– Ні, він добре ходить, навіть краще ніж деякі молоді. Ще твого Марко милицями віддубасить, якщо той тебе образить! – відповіла, посміхнувшись бабця.

– Бабця, навіщо ти таке сказала, я ж це представила! Ой не можу! – я росміялася.

 Бабця теж. На позитивній ноті ми розталися з нею.

 Я випорхнула з під’їзда наче на крилах. Бо сьогодні був гарний день: бабця наче знов помолодшала та гарно себе почуває, мене зустрічає такий гарний парубок, та ще світить ясне сонечко.

– Ти сьогодні прям сяєшь з середи, щось сталося? – помітив Марко, він уважно дивився на дорогу, але це не заважало поглядувати на мене.

–  Та так…– і я не втрималася та розповіла Марко про пригоди бабці.

 Він чогось мого ентузіазму не розділив, мовляв, не на часі стосунки у людей похилого віку, бо їм вже треба думати про зовсім інше, бути більш серйозними.

 От не розумію, я цього стереотипу де якщо ти вже в літах, то повинен звикати до землі. Невже і під старість неможна радіти життю ще зі спорідненою душею?

 Після пар я традиційно прибула в офіс нашої фірми. Я Складала те що треба доставити, коли до мене підбігла Ольга і в неї був стурбований вид.

– Привіт, щось сталося? – питаю.

–  Так! Пам’ятаєшь я тобі розповідала що у Сагона Мин Джуна, дикі фанатки, та такі що я боюсь на концерт піти хоча ду-уже хочу? – почала Ольга.

– Та-ак, а що?

– Так ось, саму агрессивну вчора знайши вбитою та ще особливо кровавим способом. Це що вони одна другу почали знищувати? Це жах! – продолжила Ольга.

–  Ого, нічого собі! – щось і мені лячно стало та настрій спав.

 Бо тепер ясно, що та за дівчина була у парку. Добре, що не я в це    й раз знайшла труп. От лихо! Мені тепер що починати боятися? Бо я теж дорогу тим навіженим перейшла. А що з Шарлоттою? Їй буде зовсім капець, вона в загалі дівчина Сагона!

– Ти чого зблідла? – здивувалася Ольга.

–  Та лячно що в нас такі жахи відбуваються, – відповіла я.

– Отож. Місто гріхів якесь, де ці поліцейські дрони? Чому не ловлять вбивць, а ще краще не дають вбивати. В нас в місті стільки камер! А вбивства все одно стаються, – обурювалася Ольга.

Коли задзвонив мій телефон ми з Ольгою заверещали, що перелякані. Бо були на нервах.

 Дзвонив той про кого обмовились...Сагон! Хоча я не давала йому номера телефона. То звідки? Хіба що від Шарлотти.

 От чого йому? Я не хочу помирати із-за нього, бо я навіть не його фанатка. І взагалі добре йому: в нього купа охоронців, а що робити тим в кого такої розкоші нема?

 Сагон попрохав зустрічі. А я відмовилася зі славшись на зайнятість. Бо я жити хочу.

 Щось до обіду сонце сховалося за хмари, але дощу не намічалось. І от по обіді я сиділа біля фонтану та їла шаурму, бо робота робою, а обід за розкладом. Як чую над вухом:

– Привіт!

 Я аж з тою шаурмою підскочила, наче на лавочку подали струм.

– Йой! – ще шаурма з рук вилетіла та гарними перекидами, яким позаздрили фігуристки полетіла назад.

 Коли оглянулась побачила…Сагона! Ні, він що мене вбити вирішив?

– Пробач, що турбую. Але мені конче треба було побачити тебе, – почав ввічливо Мин Джун, спритно спіймавши шаурму, – Яка бридота…що це таке, ой, як смердить! – він принюхався до шаурми та щось йому не сподобалося.

– Гєй! Не ображай мій смаколик!– обурилася я, відібрав шаурму і ласково почала її гладити по теплому боку: – Не слухай, цього невігласа, ти дуже смачна і пахнеш наче амброзія.

– Пробач, але для мене така їжа дивна, – зізнався Сагон.

– А у тебе дивні фанатки, що ладні знівечити твою дівчину, – буркнула я.

– Справедливе зауваження, – погодився Мін Джун, – Тут є пристойна кав’ярня, може я тебе кавою пригощу?

–  Кава…хм...– задумалась я.

 От тепер почуття самозбереження боролося з любов’ю халяви. Ну ви зрозуміли що перемогло? Правильно: кави все ж я попила.

 Ми сиділи в маленькій, але затишній кав’ярні, я насолоджувалася фірмовим лате з кучею топінгів та збитими вершками.

– Так чого тобі, ти ж не проїхав усе місто у пошуках звичайної кур’єрші, щоб пригостити її кавою? – питаю я.

 Сагон був якийсь похмурий та блідий. На тлі ідеальної блідої шкіри його очі здавались підведеними, а губи наче тінтом змащені. Він хоч під сонцем буває та засмагає?

– Дивно, така непримітна кав’ярня, а така добра кава тут! – проговорив здивовано Сагон, зробив ковток, – Я хотів подякувати за те, що ти врятувала Шарлотту. Більшість людей би не втручались, але ти не побоялась, хоча нападниць було більше.

–  Йой, ти про це. Ну а як я могла інакше? Ти мене пробач, але Шарлотта явно ніжна квіточка, вона не має шипів. А от ті хто ріс у цьому місті виробив отруйність чи виростив шипи, – відповіла я, – Тож якого фіга, ти її саму відпускаєш?

– Так, це я недогледів. Тепер буду обачнішим, – погодився Сагон.

–  До речі як Шарлотта? – спитала я.

–  Все з нею добре, – сказав Мин Джун.

– А чого ти по телефону не сказав своє спасибі? Чого перся аж сюди? І звідки в тебе мій номер, і як ти мене знайшов? – спитала я, роблячи ковток кави.

–  Я вважаю, що за врятоване життя благодарять при зустрічі, це більш шанобливо. Телефон дала Шарлотта, а вислідив тебе мій охоронець Нестор через джипеес, – відповів Мин Джун, скреслив руки на груді.

–Ясно. Так ви щось з агресивними фанатками робити будете? – питаю я.

– Так, – погодився він.

–  А спосіб вибраний вами випадково не знищення проблеми? Бо вожачку твоєї агресивної фанбази знайшли мертвою, – задаю таке непросте питання, щоб подивитися на реакцію Сагона і зрозуміти чи не він віддав приказ прибрати ту бідолагу.

–  Так, я чув про ту нещасну, але це не я і не мої люди. Ми можемо діяти гуманно, – непогодився з моєю версією Сагон.

 По його обличчю з ідеальними рисами складно зрозуміти емоції. Але відчуваю, що не бреше. Бо якось все ж відобразився смуток в його очах, коли я заговорила за смерть дівчини. Хоча, він же актор, може то гра.

 Після зустрічі з Сагоном я поїхала до офісу. Коли я колупалася у сумці, то в мене випало запрошення на концерт Сагона, це він як бонус дав за послугу.

 Та ось підійшла Ольга та видавши ультразвук, якому позаздрили летючі миші, підняла квиток.

– Це що? Запрошення на закритий концерт Сагона Мин Джуна? – наче здивувалася, та не вірила своїм очам Ольга.

–  Так, ура! Знайшла! – а от в мене радість виникла при знаходженні в неосяжних нердах мого рюкзаку, мультитулу, треба підкрутити пару болтів на велосипеді.

– А звідки в тебе такий скарб? Його ж навіть за великі гроші складно дістати? – поцікавилася моя співробітниця, вона сяяла, наче знайшла велику суму грошей.

 Я присіла біля велу та почала підкручувати потрібні кріплення.

– Та сам той співунець подарував, – неподнімаючи очі відповіла я, поглинута роботою.

–  Ой, а звідки ти знаєш Мин Джуна і чому він тобі дав запрошення? – не відставала Ольга.

– Ем-м, – тут я зрозуміла що бовкнула зайвого, бо Сагон попрохав не розповсюджуватись про його відносини з Шарлоттою, та і сама Шарлотта прохала теж саме, – Та хто його розбере чого. Не знаю.

– Зрозуміло. А ти ж казала що не фанатка Мин Джуна? – здивувалася Ольга.

– Та так…але було ніяково відмовлятися від подарунку…ось…– знайшла що збрехати я.

– Я так розумію, ти не підеш туди? – з хитрицей почала Ольга і дивиться на мене, як кіт на господиню що їсть сметану, аж вдавитися хочеться та пригостити пухнастика.

– Ну так, до чого ти хилиш? – питаюсь я.

–  Не можеш мені продати? Будь ласочка! Скільки хочеш проси! – попрохала ввічливо Ольга, зробив милий вираз обличчя та зазирнула мені в очі.

 Я тяжко видохнула та задумалась. З одного боку може Сагон тільки для мене зробив виняток, та хотів бачити на тому шабаші, та якось не зручно продавати подарунок. Але з другої сторони то ж співоча зірка йому діла нема до якоїсь мене. Та і цих квитків в нього вдосталь, а от для Ольги дуже важливо потрапити на концерт свого айдола. Тож чому б не допомогти дівчині? То ж я зважила за та проти, та погодилась на угоду. Ольга знов почала пищати від радості, як миша що натрапила на ласий шмат сиру. Ще й вона мене на радостях обійняла, наче я її най рідніша родичка. Мені навіть стало соромно брати гроші, але це тільки на хвилинку, та і взяла я небагато, чисто символічно.

 Прийшли вихідні, я так чекала що ми знов зустрінемось з Марко, але в нього з’явилися невідкладні справи. Неможна було виразити як мені було прикро, навіть нічого робити не хотілося, все сипалося з рук. Але пересилила себе та почала хоча б щось робити по дому, вирішила що раз нікуди не піду, то буду займатися хатніми справами, яких зібралося багато.

 Але неочікувано мені подзвонила Шарлотта та запропонувала зустрітися. Я вагалася, але була така гарна погода, а справи всі не переробиш, а життя проходить…коротше забила я на хатні справи, тим паче бабуся сказала, якщо я не піду гуляти в законний вихідний, то вона мене мітлою вимите з квартири. І вона не жартувала…вона дійсно взяла мітку та демонстративно підмітала зловіще наближаючись. Отож вигнали мене з хати, потім я збагнула може до бабусі теж гості повинні прийти, а тут я псую інтимну обстановку.

 Ми зустрілись біля кофейні де сиділи з Сагоном, мабуть, він Шарлотті порадив це місце.

 Нас з Шарлоттою занесло в салон краси, спочатку я не хотіла туди йти, бо вважала це марною тратою грошей та часу. Але Шарлотта вирішила відплатити мені за те, що я трошки познущалась з її кривдниць, а вона це обізвала спасінням. Теж хотіла відмовитись, бо не зручно, щоб людина витрачала на мене гроші. Навіть якщо це людина з багатої сім’ї, але в мене принцип що ніхто нікому не винен. Але все ж мене затягли до того салону краси. Спочатку мої ноги згодували піраньям, яких працівниці називали рибами які роблять ніжкам пілінг. Ага, судячи з відчуттів разом з пілінгом мені зробили кусінг. Потім ще купа незрозумілих маніпуляцій, які мені нагадували магічні ритуали. І от зараз мене загорнули в якійсь водорості, це що б я відчула себе суші, та мабуть такі суші ніхто їсти не буде, злякається що отруїться.

 Шарлотта лежала на кушетці поряд більш апетитно виглядаючи ролом.

– Слухай, я от все розумію, краса потребує жертв, але як носа почесати, коли я роли? – шуткую я, але ніс все таки свербить, намагаюсь його почухати об плече, бо все тіло замотане в те простирадло водоростей.

– Ой, а в мене свербить п’ятка і теж намагаюсь почухати…–  відповіла Шарлотта і ми розсміялися.

– Я дивлюсь, твій хлопець додержав слова і тепер приставив до тебе охоронця…але іншого не було, чого того злючого Неса? – обурилася я, згадав грубість охоронця Сагона, який і сьогодні супроводжує мою нову подругу.

– Бо Нес самий професійний з усіх, що служать у сім’ї Сагона, – відповіла Шарлотта, висолопив язика: все ж таки почесала п’ятку, – Та він не такий злий, просто дуже відповідальний з цієї причини інколи бере через край.

– Тю, так він занадто молодий щоб бути крутим тіло охоронцем, – не повірила я.

–  У випадку з Несом молодість не рівно досвід та навички, – пояснила Шарлотта, – Наприклад, я тільки Несу можу довіряти, бо я дуже не хочу щоб про мої стосунки з Сагоном хтось дізнався, а особливо батько. Деякі охоронці продають данні своїх наймачів, доходить до інтимних речей, за це ще більше платять. Батько вже з цього приводу десять охоронців звільнив…за рік!

– Йой! Я не думала, що аж така проблема знайти небалакучого охоронця, я наївно думала, якщо ти платиш великі гроші людині, то він повинен мовчати про те що бачить у тебе в житті, це логічно! – обурилася я, і навіть стало шкода Шарлотту.

– О ні! За гроші вірність не купиш! Тільки за ідею чи…компромат, як каже мій батько, – з сумом в голосі промовила Шарлотта.

– Жах…стоп, а ти не боїшся, що я теж продам якусь інформацію про тебе? – запитала я.

– Але до сих пір не продала. В тебе було стільки шансів: те видовище в номері Сагона, сутичка з агресивними фанатками. Да ти стільки грошей прогавила! – з долею сумного юмору зауважила Шарлотта.

– Тю, я навіть не подумала, що можна за таке гроші брати! – обурилася я.

 Бо одне діло перепродати нехай і ексклюзивний білетик на вечірку чи концерт, а зовсім інше торгувати скелетами у шафі людей. То не для мене, я краще іншим шляхом добуду грошей.

– От бачиш. Ти така як Нес, дуже цінний та вимираючий вид чесних людей. Тому я рада що ти зустрілась мені, – сказала Шарлотта з теплом у погляді.

 Тепер я вже по іншому подумала про цього Неса, але менше бісити він не став.

– А от питання, а чого не хочеш, щоб хтось дізнався про твої стосунки з солодким личком? – поцікавилась я. – Це із-за фанаток Сагона?

 – О ні! Діло не в фанатках, якими вони навіженими не були. А в моєму батькові, він вже вибрав мені нареченого і повір Мин Джун не ввійшов у список хоча б приємливих наречених, – відповіла Шарлотта.

– А чого? Твій коханий не бідний та ще красунчик, може стати лицем фірми твого батька, – не зрозуміла я логіки.

– Мій батько складна та вперта людина. В принципі, якби він йшов на компроміси, він не заробив своїх статків. І якщо він щось побажав те повинно бути виконано. І зараз він бажає мені іншого нареченого, а не айдола, –пояснила Шарлотта.

 І тут я згадала свого батька, який був теж сильною особистістю, але він йшов на компроміси і для нього було важливо моє щастя, а не якійсь цілі чи збагачення.

 Потім ми перемістилися в другий кабінет де нам поробили усіляке з лицем, а потім намазали якоюсь багнюкою і знов залишили маринуватися. Відчуваю себе огірком, а не красивішою.

– А який твій батько? Він не проти твоїх хлопців? – спитала Шарлотта, відкинувшись на зручне крісло.

– Мій батько теж був цілеспрямований, йшов до своєї цілі, але якщо для цілі треба пожертвувати щастям близьких, він ніколи на таке не пішов би. Він не ліз у мій особистий простір, але навчив мене постояти за себе та бути самостійною, – відповіла я, підігнув під себе ноги, та гладячи гладенькі ніжки, наче не мої.

– Як тобі пощастило…але якщо ти говориш про нього в минулому, то я можу зробити висновок, що його вже немає? – з жалем у голосі перепитала Шарлотта.

–  Так, – погодилась я.

–  Мені шкода, – сказала моя подружка та торкнулася мого плеча.

– Та нічого…А скажи, те що між вами з Сагоном стоїть гніву батька чи навіть вірогідності розірвання з ним стосунків? – поцікавилась, щоб самій зрозуміти як визначити ступінь моїх стосунків з Марко.

– Кохання навіть вартує життя, не те що гніву деспотичного батька, – посміхнулась Шарлотта.

– А може ну таке кохання? Бо як якійсь хімічний процес може вартувати цілого життя? – здивувалася я.

– О, мила, то ти ще таке кохання не відчула! А коли воно прийде до тебе, ти з радістю віддаш все найцінніше, якщо треба буде врятувати велике кохання. Я не уявляю життя без мого Мин Джуна, – проговорила Шарлотта, і наче засіяла, навіть крізь товсту маску було видно. А її очі мерехтіли чаруючим блиском, наче зірки в небі.

 Нес терпеливо дочекався нас сидячі на дивані в коридорі салону, він щось видивлявся в смартфоні. Як завжди у чорному та у масці, що прикриває пів лиця. Треба буде у Шарлотти спитати чого це він ховає лице.

 Нес підняв на нас очі, спочатку подивився на Шарлоту та сказав:

– Ти гарно виглядаєш.

– Дякую,– відповіла вона.

 А потім подивився на мене візьми та ляпни:

– Цікаво, скільки жабеня в водорості не замотуй, але в красуню воно не оберниться. Схоже, реклама салону бреше не всім можна допомогти стати красунями, – і ще дивиться на мене з прищуром своїх голубих очей.

 От паскуда! От кого треба тим піраньям згодувати та рибок шкода, як до мозку його дійдуть потравляться.

– От хтось зараз договориться та отримає підсідельний штир у саме потаємне місце! – не змовчала я.

 Нес нічого не відповів, лиш вигнув світлу брову, але я все одно почувала себе, як дурепа.

– Нес, як так можна? Ти ж тіло охоронець! – пожурила Шарлотта Неса.

 Нес, встав, заховав сматфон в задню кишеню чорних джинсів, та розім’яв шию.

– Я тіло охоронець, я повинен захищати, але можу казати все що думаю, – знайшов що відповісти цей нахаба.

–  Зараз цього охоронця треба буде самого захищати! – загорілася я бажанням придушити Неса, але Шарлотта мене притримала.

 Мабуть, мої шанси були дуже сумнівні проти високого лося, бо Шарлотта намагалася мене заспокоїти.

– Ти мені нагадуєш бойового чіхуачуа, який задирає добемана, – поблажвило проговорила Шарлотта, ніжно погладжуючи мене по плечу, – Але я вірю, що ти всіх переможеш.

 Ні, от точно, таким тоном господар чіхуачуа говорить зі своєю дрібнотою.

– А не хай не ображає маленьких цей злидень, – буркочу я, схрестив руки на груді.

 Хвиля гніву пройшла і я вже більше тверезо оцінюю ситуацію, звісно, проти противника більш великого та обізнаного в рукопашному бою, в мене нема шансів. Ну нічого, я щось придумаю.

 Потім ми пройшли в кафе пообідати. А поряд був парк для скейтерів та для іншої мілко колісної компанії.

 Я побачила як Шарлотта з жалем дивиться на те як батьки діток вчать кататися на роликах.

– Що таке? – питаю я.

– Та от мені стільки років, а я не вмію кататися ні на скейті, ні на роликах. Мене ніколи батько нічому цікавому не вчив, – відповіла дівчина.

– Тю, от навіщо заводити дитину, якщо нема часу з нею проводити! От ніколи не розуміла таких батьків, – обурилася я.

 Я ще раз вкорінялася в мислі, що мені пощастило з батьком, він мене і на роликах вчив кататися, ми в походи ходили, а з дідусем ще й на рибалку коли мені ледь було шість. В мене було щасливе дитинство, дякую батькам, нема на що скаржитися, хоч не скажу що жили багато, але й не бідно.

 Я піднялась з місця та подала руку Шарлотті зі словами:

– Пішли!

– Куди? – здивувалася вона.

–  Як куди? Вчитися кататися на роликах, тут є прокат, – запропонувала я.

– Ой, я не знаю…я ж у сукні..– почала сумніватися Шарлотта.

–  Так я тобі не пропоную на скейті чи на велосипеді кататися, а на роликах можна і в сукні, в тебе ж не зовсім міні, а міді довжина, – наполягла я.

– А саме головне захист йде з роликами? – встряв в розмову цей дідько у масці.

Я на нього навіть не дивився.

– Так, є.

–  А ці ролики хоч не розваляться в процесі катання, все ж це орендна річ, бо я вже чув про орендні скутери вашого міста, – буркнув Нес, схрестив руки на груді, та відкинувшись на спинку крісла.

 От нудний! У будь якій компанії знайдеться такий нудик, що буде нудіти, нудіти і весь настрій споганить. От видно Нес такий.

– От на тобі точно розваляться, бо на такого бугая треба з титану робити ролики! – відповіла я.

 Все ж Шарлотта погодилася піти повчитись новому, хоча явно нервувала.

 Ми взяли в оренду все що потрібно для катання, навіть Нес, але він взяв до рук ролики з таким виразом обличчя, наче то не нормальні ролики, хоч трохи покоцані, а мішечок з собачими кавелдиками і тепер цей мішечок треба надіти на ноги. Навіть, Шарлотта, яка з багатої сім’ї не така вередлива як цей...охоронець.

– Не хочеш не вдягай, а то ще після тебе засмердяться, – буркнула я Несу.

 А він звів брову з надломом та відповів:

– Ага, щоб ти Шарлотту згубила, тільки заради неї йду на такі жертви

 Як мені хочеться показати середній палець цьому довбню, але виховання не дозволяє, а ще тут діти.

 І от ми вивели Шарлотту на місце навчання, Моя подруга тремтить, ледь котиться, вчепилась мені в плечі.

– Ви мене не кидайте! Будь ласочка! – вона аж вся зблідла.

– Звісно не кинемо, – відповідаю я. – Тобі треба перш за все звикнути до роликів, не поспішай, знайди рівновагу і саме головне перебори страх, поки він в тобі ніякі поради не допоможуть.

– Та я стараюся, але мені страшно все одно. Причому страшно тому що ці ролики рухаються, мені здається вони зараз як поїдуть, а я впаду на дупку, –зізналася Шарлотта, – Мабуть дарма все, в мене не вийде!

– Вийде, але треба час, звикай та борись з страхом. Ти не впадеш, – відповіла я.

– А якщо впадеш я зловлю, – добавив Нес.

 Шарлотта подивилася на нього з жахом, її очі стали круглі та блискучі.

– От когось як вроню, щоб не встало! – буркнула я цьому любителю правди в недоречний час, і подивилася на нього, наче дійсно вбила б.

– Та шо тут падати, не високо ж! – з іронією ляпнув цей довбень.

 От хтось явно давно під сраку не отримував!

 З горем на пополам все ж Шарлотта змогла з рідка відчепляться від нас та трішки проїхати, але потім страх знов проявлявся і вона знов чіплялася за мене. Наша учениця навіть почала посміхатися, надихнулася маленькою перемого, але вона подивилася як мимо проїхала дитина щасливо сміючись без допомоги батька, і подруга знов зкисла.

– От стидоба! Діти так гарно їздять, а я як кобила на льоду, – призналася з жалем Шарлотта.

 Я над головою подруги показую Несу кулак, натякаючи мовчати, а то він як ляпне щось що знов на голову не вдінеш.

 Нес змовчав, хоча по очах дивлюсь якусь гидоту хотів ляпнути, але чи мене злякався, чи совість прокинулася, то змовчав.

– Ти не кобила. Не звинувачуй себе, немає сорому в навчанні чомусь новому. І неважно в якому віці. Тим паче, твій батько не спромігся тобі уділити в дитинстві хоч годинку на навчання чомусь цікавому, то його вина. А ти молодець, ти вчишся, то добре. Не переживай! – заспокоювала я подругу.

 Шарлотта подивилася на мене з подякою.

 Десь через пів години Шарлотта змогла сама кататися, нехай ще обережно та повільно, кумедно махаючи руками, але вона вже робила успіхи, від чого почала посміхатися пишаючись собою.

 Я теж каталася тільки носилася, як попу наскипидарили, ще проїхала славум.

 Нес теж не зміг не поробити викрутаси. Ну все! Виклик прийнятий! Тепер ми з Несом змагаємося хто кращий в катанні на роликах і які гарні та складні трюки знає.

 І от під час виконання особливого складного трюка, Несу під ноги кинуся хлопчик, який ледь не впав, але втримався, зате тіло охоронець перечепився та гарно гепнуся на дупу, я їхала та сміялася з нього тицяю пальцем в його сторону, але не помітила як на мене їхала Шарлотта…

 ЙООООООЙЙЙ…

 Як результат ми впали…але дійсно падати було не довго та ще на м’яке впали…на Неса. Хоча він не такий вже м’який, мабуть, того що кістлявий, хоча треба ще помацати, може м’ясце десь сховалося.

–  Твою ж…злізь з мене! І прибери свої мацальця! – обурився Нес, лежачи під нами, я навіть чую як він скрипить зубами від злості.

– А що таке? Мені теж боляче, я тобою всі ребра відбила! Ржи більше, а то худе ще скоро здохнеш! – відповіла я, зовсім не відбуваючи сорому.

 А що? Це йому за те що обзивався в салоні краси, помста…муга-га!

– ЩО-О?! – вскипів тіло охоронець, підвів голову та гнівно дивиться на мене, здається він хоче мене поглядом вбити.

– Шарлотта, ти як? – питаю я у подруги, яка роздавленою зірочкою розвалилася на мені.

– Щось, жива, але це не точно, – відповіла розгублено вона.

– От, а ти боялася падати, бачиш, а воно не страшно! – втішила я Шарлотту.

–  Та-ак…– погодилася вона.

– Це вам не боляче, бо ви на мені розліглись, наче на ліжку! Злізай, нахаба! – розкомандувався тут Нес.

 Якось ми розібрали нашу купу, були в пилу, в синцях…хоча більше за всіх дісталось Несу…але були задоволені. Шарлотта прямо стрибала від радості. Потім ми намагались витерти спину Несу вологими серветками, бо якось було соромно...ні не за те що його виваляли в пилюці, а за те що він наче нечепура. Нес буркотів що не треба, теж довелося ще ловити тіло охоронця та приводити в порядок.