• Соня

- Сюрприз! - пролунав дружній вигук. Дядько, Дарка і Даня в моїй кімнаті.

Як же добре що вони прийшли, бо цілу ніч снився дуже дивний сон. Поки я просиналяся, сон встиг забутись, але те що він був дивний, точно знала.
- Соню -  урочисто мовила Дарина - Ми не знали що тобі подарувати, тому всі троє - вона обвела поглядом хлопців - Вирішили зробити найкращий день народження!...
                                 * * *
Через годину із ванної кімнати вийшла, навіть дуже красива дівчинка  : світло-каштанове волосся спадало локонами до талії, голубі великі очі, підкреслювали довгі чорні вії, а дрібка веснянок на носі, робили її ще милішою.
За планом у них зараз мав би бути каток, потім піца, і ще ... щось придумають...
                                 * * *

• Соня

Не встигли ми виконати й половини запланованого. Раптом, Олександра викликали на термінову конференцію в інше місто. Як...Так... Можна... Гррр.
Мені це зіпсувало весь день, тому залишитися вдома, як раз пасувало до мого настрою. Скільки б двійнята не сперечалися, я зуміла їх випровадити. Святкувати тринадцятий день народження на самоті - нормально. Хех. Може це з числом щось не так...

Просидівши у домі пару годин, звернула свою увагу на годинник.
Ого, друга година (дня звичайно). Не довго думаючи, вирішила провітритись, а саме, піти в ліс. Так-так, в ліс! Незважаючи на те що живу в місті. Точніше, живу на окраїні містечка, не далеко від Карпат. Від дому до лісу не більше двох кілометрів.
Йдучи вже пів години по лісі, не могла зрозуміти, чому мене так тягне до лісу. Не те щоб я не любила ліс, навпаки я люблю ліс. Ми з Олександром часто вибирались на природу. Просто зараз мене зачаровувала краса і таємничість звичайного лісу. Нарешті вийшла на галявину.
- О-ох, яка краса! - вихопилось.  Адже галявина освітлена сонцем, виглядала прекрасно!
Салатово-зелені листочки на деревах, що тільки-но розпустилися, не сильно висока трава, з-поміж якої виднілися маленькі розсипи найрізноманітніших квіток. Зірвала ромашку і зачепила за волосся(завжди так роблю), яке встигла зібрати в хвіст.
- Дійсно, краса - почувся незнайомий голос, десь із-за дерева. На галявину вийшов хлопець. Незнайомий хлопець! В лісі!
- Чому очі такі круглі, ти що Чугайстра побачила? - вже насмішливо мовив, цей білобрисий. І в ту ж мить, засяяв посмішкою. Яка мені здалася дуже красивою.
- Ем, ти х-хто? - нарешті видавила з себе, долаючи переляк.