Люблю,

moody_bear_

Люблю, слухати музику в навушниках так щоб вуха боліли... Люблю, коли вітер роздуває мої кучері... Люблю, коли після довгої спеки іде дощ... Люблю, гори в снігу... Люблю, шум моря... Люблю, запах лісу... Люблю, коли поток річки омиває мої ноги... Люблю, цвіріньканя цвіркуна ввечері... Люблю, легенди старі слухати... Люблю, вогнище вогню.... Люблю, коли перший сніг падає... Люблю, перед новорічні традиції... Люблю, коли навколо всі щасливі... Люблю, плакати... Люблю, сміятись щоб аж плакати... Люблю, чай пити ... Люблю, каву запашну ... Люблю, мандарини й імбир... Люблю, парфуми .... Люблю, квіти... Люблю, зорі нічні... Люблю, коли сонце встає ... Люблю, небо червоне як сонце йде спати... Люблю, я довгу дорогу ... Люблю, подорож далеку далеку... Люблю усмішку що на обличчі зробила Люблю... Та багато що я люблю ... Але тебе ... Я вже НЕ ЛЮБЛЮ !!! *P.S. моїй бестії

2019-07-28 20:14:33

6

0

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2418

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12548