Надія
Щось світле торкнулося неба.Сонячні промені покрили пухнасті хмари, освітивши незбагненну вишину.А, що було раніше?Тільки смуток, попіл, що кружляв навкруги, відчуття смерті, що блукала руїнами.Це змусило кожного насторожитись.Серце бентежно билося, наче виривалося з грудей, долоні вкривала волога, а неба торкнулася людська рука.Воно все таки було тихим не зворушеним, але в той же момент сумним, стомленим сірим, наче втратило свій колір.Холодні почуття огорнули людські серця, страх через смерть...
І тільки, та здавалося, що земля втрачала яскраві кольори, поволі набуваючи чорнильний відтінок.
Та небо не здавалося! Воно повільно відновлювало свої сили, проте у мене було відчуття, що у цій вишині завжди було більше могутності, чим в грунті.
Я щоразу відчувала пригнічення, занепокоєння, та небеса втішали мене, сонячні промені відновлювали серцебиття.
Вдихнувши чистого повітря я ще прокидалася, я ще дихала...
Та цього не було вдосталь.Часто солоні сльози покривали моє обличчя і я не стримавшись плакала, мені було шкода людей, яких торкнулася катастрофа, ця жорстокість не давала мені спокійно дихати...
Смерть, скільки крові пролилося , торкнувшись практично кожного.Та я ще вірю, що прийде перемога, освітить кожного , особливо зігріє душі людей, торкнеться сердець, вилікує рани...
Світло набагато сильніше за темряву, якщо у нього вірити!
Коментарі