1
1. Одна несподівана зустріч
Іноді зміни в наше життя приходять несподівано. Дивно і феєрично ніби на крутих американських гірках, що аж захоплюють подих , закручують у шаленому вирі подій. Зміни в моєму житті розпочались одного серпневого ранку з смски:” Вибач нам треба розійтись " ніби у якомусь банальному фільмі не вистачало тільки сумної мелодіі в тон...За вікном моросив дощик початок червня видався дощовим.Я спостерігала за краплями на вікні, що ліниво повзли донизу. Допиваючи чергову чашку гарячого шоколаду у якійсь забігайлівці я подумала про те, як швидко все може повернутись до початкової точки в один момент і це було вкрай неправильно. Захотілось подзвонити подрузі і розповісти все , почути в слухавці знайомий бадьорий голос і слова: «Я ж тобі казала”, « він просто невдаха “ чи щось і ще у дусі найкращої подруги.Я вийшла назустріч прохолоді , що після теплого приміщення була дуже освіжаючою і від того тіло вкрилось «гусячою шкірою” все ж моя сукня точно не підходила для такої погоди…
Кав’ярня називалась” Велика Булочка “ ненадто оригінально на мою думку, та все ж те , що тут була найкраща в місті випічка щось таки означало. Мені подобалось бути частиною “вулика» так ми жартома називали кав’ярню тому, що тут було так гамірно ніби у вулику і невтомні офіціанти ніби бджілки ніколи не сиділи без роботи. У великій булочці панувала неповторна атмосфера сімейного затишку наповнена ароматами кориці, шоколаду і кави.Цієї суботи я як і завжди працювала намагаючись забути про всі негаразди за роздачею вже мабуть 20-ї порції випічки. Та очевидно у мене це не дуже добре виходило- все валилось з рук , а думки гуляли деінде повертаючи мене до колишнього з його дівчиною . Я її уявляла негарною з парою зайвих кіло , так мені було легше.-Вел, що з тобою сьогодні?- спитала Наталі подруга і особистий психолог в одному.-Нічого -відповіла я, намагаючись не виказувати себе.- Флісова, я ж тебе знаю! Можеш не ховати свій погляд ображеного цуценяти.-невідставала подруга.Я добре знала цей рентгенівський погляд рудої і зрозуміла- тут не відкрутишся-Так помітно?- нарешті здалась я.-Це все через твого довбаного Дена? - Швидше констатувала ніж спитала Наталі.-Довбаний вирішив, що нам треба розійтись- сказала я усміхнувшись невесело.-От засранець!- мало не вигукнула подруга.-Оплески!Браво! Я знаю що ти скажеш !- сказала я .Та Наталі мовчала запустивши руку у гриву свого рудого волосся, що робило її схожою на левеня з кумедного мультика.-А ти подивись на це з іншого ракурсу- нарешті продовжила подруга,-в тебе з’явився шанс щось змінити, тобі потрібні нові люди, нові враження, нове почуття. І я навіть знаю з чого почати.- Наталі змовницьки глянула на мене, кивнувши на 3 столик, де в повній самотності сидів хлопець.-І що ти пропонуєш?- поцікавилась я, не розуміючи до чого вона хилить.- Він погляду з тебе не зводить весь вечір і я думаю, що ви були б дуже гарною парою- познайомся з ним.-Ти таки божевільна!- сказавши це, я зробила вигляд, що розглядаю свої нігті.-І з чого ти взяла, що він з мене погляду незводить? До твого відома, якщо він ще нижче опустить очі у ту чашку з кавою, знадобиться дихальна трубка- пустила я вхід останній аргумент. -Ти занудааа, Вел.Ну що ж можеш не знайомитись, ставлю сотку баксів, що у тебе не вийде.- Наталі кидала мені виклик на який я не могла не відповісти і перш ніж вона встигла щось іще сказати я вже йшла в напрямку столика номер 3.
Кожному потрібен такий кризанутий друг, що зможе дати чарівного стусана в одне місце і сказати: "Гей ти, чого носа повісила? Ану зберись! "- таким другом є для мене Наталі і я люблю її за це. Та зараз я б радше погодилась сидіти і далі дома сама, але мусила якось розбиратись з цією авантюрою подумки я назвала її "хвилинкою приниження". "Що я роблю?"- крутилось в моїй голові, я помітила, що поглядом шукаю запасний вихід.А тим часом відвідувач ніпрощо не підозрюючи мирно сьорбав каву.-Привіт,-промовила я,стараючись говорити впевнено. - Хочете ще кави -Ні, я ще цю не допив.-відповів він.-А може булочку? У нас смачнючі булочки не здавалась я.А в голові було лише одне:” Що я мелю! От ідіотка!”.- Ні, дякую,- була відповідь.-Ок,-мовила я,і вже готова була визнати поразку і піти нічим. Та все ж у мене лишалась ще одна спроба.-Взагалі то, я не це хотіла сказати, ти мені не допоможеш?-спитала так ніби мені до рота запхали повно вати.-А чомби й ні, чим саме?- мовив хлопець, достатньо весело, очевидно йому просто було цікаво, що ж буде далі.-Ми з подругою заклались на сотню баксів , що я не зможу познайомитись з тобою, а мені так не хочеться програти,- сказала я,- намагаючись не уявляти виразу свого обличчя при цьому, бо картина вимальовувалась не дуже…- Ти не програєш, оскільки уже стоїш тут, а ще я Олександр друзі і знайомі називають Алекс,- відповів мій новий знайомий доволі буденним тоном, так ніби до нього кожен день підходять офіціантки з дивними проханнями.- Валерія для друзів просто Вел,- відповіла я,- відчуваючи полегкість- Ти не програєш, оскільки уже стоїш тут, а ще я Олександр друзі і знайомі називають Алекс,- відповів мій новий знайомий доволі буденним тоном, так ніби до нього кожен день підходять офіціантки з дивними проханнями.- Валерія для друзів просто Вел,- відповіла я,- відчуваючи полегкість,- Дуже приємно. І часто ти погоджуєся так допомогти божевільним офіціанткам?- спитала я, після довгої паузи.-Та ні, хіба якщо дуже попросять,- усміхнувся Алекс.-Так, то у мене мабуть були очі, як у кота з "Шрека" раз ти погодився,- мовила я.- Можна і так сказати , або я просто в захваті від божевільних офіціанток.- підморгнув мені хлопець, я усміхнулась у відповідь.- Чого сумний Алекс?- спитала я, щоб не мовчати.Хлопець посміхнувся кутиками губ видно було, що я потрапила у ціль.Я не очікувала, що він стане виливати мені душу, з якого б це дива, та хлопець таки відповів- З дружиною посварився... трам- там- там,- в його голосі лунав сарказм.-Як я тебе розумію,- так і хотілося сказати мені, та раптом я почула голос начальниці Юліани, ми позаочі називали її Рупор, за характерний голос.-Флісова! ану працювати! Ато звільню!- волала остання.- Зараз іду!- відповіла я і пошепки щоб, тільки Алекс міг почути додала- Ну і зануда!Алекс засміявся і теж прошепотів:- Не будемо змушувати зануду чекати.- змовницьки підморгнувши мені.Мабуть я б навіть могла б прогулятись з ним, або отак сидіти ще довго в якомусь не менш затишному місці, хотілось дізнатись, чи було б продовження цього випадкового знайомства.- А ми зустрінемось ще?- спитав хлопець, ніби читав думки.- Хтозна, - посміхнулась я.Хлопець посунув до мене візитку .- Тепер точно побачимось- всміхнувся білявий.- Гаразд,- мовила я.І знову почула неприємний голос начальниці.- Валерія, ти що там приклеїлась до підлоги?..Махнувши головою в сторону рупора я промовила: "робота кличе" і побігла обслуговувати столики.
- Воронов Олександр. Юрист- серйозний мужчина,- прочитала Наталі візитку.- А ще неймовірно харизматичний,- додала я, переодягаючись в свій одяг .- Б'юсь об заклад він діва, а ще має собаку,- мовила я.- Звідки знаєш?- запитала вона обережно .- В нас весілля в серпн,і я тобі не казала?- засміялась я і підморгнувш рудій додалаХтось казав про мою сотку баксів..* * * *
Вдома ніхто не чекав, а на душі ставало сумно.Зваривши вечерю я сіла і раптом подумала: "А що як це все тупий жарт? Зараз мій телефон задзвонить, на дисплеї висвітиться номер я почую у слухавці знайомий голос Дена і все буде як раніше". Та телефон не дзвонив, а це означало, що абонент щасливий без тебе.Я підійшла до вікна де вечір розсипав по небі блискітки зірок, що височіли над стомленим містом.Чомусь згадався симпатяга з кав'ярні, я уявляла, що він теж зараз стоїть перед вікном як і я, під владою своїх думок...Я потягнуласьь до гаманця, де містилась візитна картка.Подзвонити чи ні?- Думала я розглядаючи номер телефону.Та врешті вирішила, якщо він має бути в моєму житті, то ми обов'язково зустрінемся, тому поклала візитівку назад до гаманця.
Іноді зміни в наше життя приходять несподівано. Дивно і феєрично ніби на крутих американських гірках, що аж захоплюють подих , закручують у шаленому вирі подій. Зміни в моєму житті розпочались одного серпневого ранку з смски:” Вибач нам треба розійтись " ніби у якомусь банальному фільмі не вистачало тільки сумної мелодіі в тон...За вікном моросив дощик початок червня видався дощовим.Я спостерігала за краплями на вікні, що ліниво повзли донизу. Допиваючи чергову чашку гарячого шоколаду у якійсь забігайлівці я подумала про те, як швидко все може повернутись до початкової точки в один момент і це було вкрай неправильно. Захотілось подзвонити подрузі і розповісти все , почути в слухавці знайомий бадьорий голос і слова: «Я ж тобі казала”, « він просто невдаха “ чи щось і ще у дусі найкращої подруги.Я вийшла назустріч прохолоді , що після теплого приміщення була дуже освіжаючою і від того тіло вкрилось «гусячою шкірою” все ж моя сукня точно не підходила для такої погоди…
Кав’ярня називалась” Велика Булочка “ ненадто оригінально на мою думку, та все ж те , що тут була найкраща в місті випічка щось таки означало. Мені подобалось бути частиною “вулика» так ми жартома називали кав’ярню тому, що тут було так гамірно ніби у вулику і невтомні офіціанти ніби бджілки ніколи не сиділи без роботи. У великій булочці панувала неповторна атмосфера сімейного затишку наповнена ароматами кориці, шоколаду і кави.Цієї суботи я як і завжди працювала намагаючись забути про всі негаразди за роздачею вже мабуть 20-ї порції випічки. Та очевидно у мене це не дуже добре виходило- все валилось з рук , а думки гуляли деінде повертаючи мене до колишнього з його дівчиною . Я її уявляла негарною з парою зайвих кіло , так мені було легше.-Вел, що з тобою сьогодні?- спитала Наталі подруга і особистий психолог в одному.-Нічого -відповіла я, намагаючись не виказувати себе.- Флісова, я ж тебе знаю! Можеш не ховати свій погляд ображеного цуценяти.-невідставала подруга.Я добре знала цей рентгенівський погляд рудої і зрозуміла- тут не відкрутишся-Так помітно?- нарешті здалась я.-Це все через твого довбаного Дена? - Швидше констатувала ніж спитала Наталі.-Довбаний вирішив, що нам треба розійтись- сказала я усміхнувшись невесело.-От засранець!- мало не вигукнула подруга.-Оплески!Браво! Я знаю що ти скажеш !- сказала я .Та Наталі мовчала запустивши руку у гриву свого рудого волосся, що робило її схожою на левеня з кумедного мультика.-А ти подивись на це з іншого ракурсу- нарешті продовжила подруга,-в тебе з’явився шанс щось змінити, тобі потрібні нові люди, нові враження, нове почуття. І я навіть знаю з чого почати.- Наталі змовницьки глянула на мене, кивнувши на 3 столик, де в повній самотності сидів хлопець.-І що ти пропонуєш?- поцікавилась я, не розуміючи до чого вона хилить.- Він погляду з тебе не зводить весь вечір і я думаю, що ви були б дуже гарною парою- познайомся з ним.-Ти таки божевільна!- сказавши це, я зробила вигляд, що розглядаю свої нігті.-І з чого ти взяла, що він з мене погляду незводить? До твого відома, якщо він ще нижче опустить очі у ту чашку з кавою, знадобиться дихальна трубка- пустила я вхід останній аргумент. -Ти занудааа, Вел.Ну що ж можеш не знайомитись, ставлю сотку баксів, що у тебе не вийде.- Наталі кидала мені виклик на який я не могла не відповісти і перш ніж вона встигла щось іще сказати я вже йшла в напрямку столика номер 3.
Кожному потрібен такий кризанутий друг, що зможе дати чарівного стусана в одне місце і сказати: "Гей ти, чого носа повісила? Ану зберись! "- таким другом є для мене Наталі і я люблю її за це. Та зараз я б радше погодилась сидіти і далі дома сама, але мусила якось розбиратись з цією авантюрою подумки я назвала її "хвилинкою приниження". "Що я роблю?"- крутилось в моїй голові, я помітила, що поглядом шукаю запасний вихід.А тим часом відвідувач ніпрощо не підозрюючи мирно сьорбав каву.-Привіт,-промовила я,стараючись говорити впевнено. - Хочете ще кави -Ні, я ще цю не допив.-відповів він.-А може булочку? У нас смачнючі булочки не здавалась я.А в голові було лише одне:” Що я мелю! От ідіотка!”.- Ні, дякую,- була відповідь.-Ок,-мовила я,і вже готова була визнати поразку і піти нічим. Та все ж у мене лишалась ще одна спроба.-Взагалі то, я не це хотіла сказати, ти мені не допоможеш?-спитала так ніби мені до рота запхали повно вати.-А чомби й ні, чим саме?- мовив хлопець, достатньо весело, очевидно йому просто було цікаво, що ж буде далі.-Ми з подругою заклались на сотню баксів , що я не зможу познайомитись з тобою, а мені так не хочеться програти,- сказала я,- намагаючись не уявляти виразу свого обличчя при цьому, бо картина вимальовувалась не дуже…- Ти не програєш, оскільки уже стоїш тут, а ще я Олександр друзі і знайомі називають Алекс,- відповів мій новий знайомий доволі буденним тоном, так ніби до нього кожен день підходять офіціантки з дивними проханнями.- Валерія для друзів просто Вел,- відповіла я,- відчуваючи полегкість- Ти не програєш, оскільки уже стоїш тут, а ще я Олександр друзі і знайомі називають Алекс,- відповів мій новий знайомий доволі буденним тоном, так ніби до нього кожен день підходять офіціантки з дивними проханнями.- Валерія для друзів просто Вел,- відповіла я,- відчуваючи полегкість,- Дуже приємно. І часто ти погоджуєся так допомогти божевільним офіціанткам?- спитала я, після довгої паузи.-Та ні, хіба якщо дуже попросять,- усміхнувся Алекс.-Так, то у мене мабуть були очі, як у кота з "Шрека" раз ти погодився,- мовила я.- Можна і так сказати , або я просто в захваті від божевільних офіціанток.- підморгнув мені хлопець, я усміхнулась у відповідь.- Чого сумний Алекс?- спитала я, щоб не мовчати.Хлопець посміхнувся кутиками губ видно було, що я потрапила у ціль.Я не очікувала, що він стане виливати мені душу, з якого б це дива, та хлопець таки відповів- З дружиною посварився... трам- там- там,- в його голосі лунав сарказм.-Як я тебе розумію,- так і хотілося сказати мені, та раптом я почула голос начальниці Юліани, ми позаочі називали її Рупор, за характерний голос.-Флісова! ану працювати! Ато звільню!- волала остання.- Зараз іду!- відповіла я і пошепки щоб, тільки Алекс міг почути додала- Ну і зануда!Алекс засміявся і теж прошепотів:- Не будемо змушувати зануду чекати.- змовницьки підморгнувши мені.Мабуть я б навіть могла б прогулятись з ним, або отак сидіти ще довго в якомусь не менш затишному місці, хотілось дізнатись, чи було б продовження цього випадкового знайомства.- А ми зустрінемось ще?- спитав хлопець, ніби читав думки.- Хтозна, - посміхнулась я.Хлопець посунув до мене візитку .- Тепер точно побачимось- всміхнувся білявий.- Гаразд,- мовила я.І знову почула неприємний голос начальниці.- Валерія, ти що там приклеїлась до підлоги?..Махнувши головою в сторону рупора я промовила: "робота кличе" і побігла обслуговувати столики.
- Воронов Олександр. Юрист- серйозний мужчина,- прочитала Наталі візитку.- А ще неймовірно харизматичний,- додала я, переодягаючись в свій одяг .- Б'юсь об заклад він діва, а ще має собаку,- мовила я.- Звідки знаєш?- запитала вона обережно .- В нас весілля в серпн,і я тобі не казала?- засміялась я і підморгнувш рудій додалаХтось казав про мою сотку баксів..* * * *
Вдома ніхто не чекав, а на душі ставало сумно.Зваривши вечерю я сіла і раптом подумала: "А що як це все тупий жарт? Зараз мій телефон задзвонить, на дисплеї висвітиться номер я почую у слухавці знайомий голос Дена і все буде як раніше". Та телефон не дзвонив, а це означало, що абонент щасливий без тебе.Я підійшла до вікна де вечір розсипав по небі блискітки зірок, що височіли над стомленим містом.Чомусь згадався симпатяга з кав'ярні, я уявляла, що він теж зараз стоїть перед вікном як і я, під владою своїх думок...Я потягнуласьь до гаманця, де містилась візитна картка.Подзвонити чи ні?- Думала я розглядаючи номер телефону.Та врешті вирішила, якщо він має бути в моєму житті, то ми обов'язково зустрінемся, тому поклала візитівку назад до гаманця.
Коментарі