"Увага! Цей текст є інспірованим реальними подіями. Хоча деякі деталі можуть бути змінені або вигадані, основна суть та дух відображають реальний досвід та споглядання."

Цей ранок почався як і всі попередні. У той час як мій господар ще солодко спить на своєму м'якому ліжку (як же я обожнюю його, вічність би спав там, шкода, що мене рідко впускають у житлову частину будинку), я вже чепурюсь, бо я пішов у батька, такий самий пухнастий.

- Д-д-добрий ранок! - задзвенів різкий і писклявий голосок десь із висоти.

Кілька вправних рухів, і вуаля, я вже сиджу перед цим невідомим дивом. Господар пояснював мені, що це птах, все ніяк не запам'ятаю який саме. Чи то пуга, чи то пагупа. Але зараз не про це.

Щоранку ми розмовляємо про те, чим наші господарі займатимуться вдень. Досить імовірно, що Жані, вона ж мати, знову збиратиметься на роботу, і обов'язково насипле мені корму. Хоча хто знає, якщо Олсі не увірветься і не влаштує чергову битву за миску.

Здавалося б, кажуть собаки розумні, але по Олсі не скажеш. Скільки їй там за людськими мірками? Років сім? Швидше вісім. А розуму стільки що в лапу вміститься. Люблю її зачіпати, вона так кумедно огризається у відповідь, хоча розуміє, що нічого не зробить, я то в кілька разів більше (за що спасибі господареві, не дарма відгодовував).

Після відходу Жані, прокидається і Нікко, він же батько в цій родині. Люблю його, але часом він буває трохи жорстокий зі мною. То прожене, вдаривши ногою, то винесе, схопивши за шерсть. Але все ж я люблю його, адже він мене гладить, часто говорить щось приємне, годує...

Ну а вже через кілька годин, прокидається і сам господар, Джос. Все ще пам'ятаю день, коли він подарував мені нову надію на життя. Коли я думав, що можу залишитися сам, на вулиці, але він забрав мене до себе і виростив мене як слід. Тепер я справжній домашній кіт, він мною часто пишається, щоправда теж час від часу свариться за деякі забави, але це буває вкрай рідко.

Загалом ранок у нас із Лізло, він же пагу, здебільшого дуже цікавий.

- Лізло! Здорованю, знову не спиш? - Лізло, киваючи головою, переступав по палиці з місця на місце, весело і завзято.

- А-а-вЖЕЖ! - знову пропищав той.

Раптом пролунав звук відчинення дверей. Невже хтось встав, в таку рань. Я був упевнений, що сьогодні ніхто так рано не прокинеться, але й то на краще, значить, мені скоріше приділять увагу.

Я швиденько покрокував своїми м'якими подушечками лап по лінолеуму, перестрибуючи час від часу по різних меблях, як переді мною стала Жані. Мабуть, вона ще була сонна, бо особливо не говорила, та й поводилася дуже пасивно.

Я спокійно пішов за нею, але нічого нового не сталося. Мій погляд відволікла кулька, яка незрозуміло як опинилася під кріслом. Через що я пропустив найближчі пів години, тож у будинку вже не було Жані. Але була повна миска корму!