“Експериментальний зореліт “Король цикад” не виходить на зв’язок, нас відправили на другому прототипі дізнатися що трапилось. Ми вже тиждень в дорозі і незабаром дістанемося місця рандеву.

Мене звати Прокул Авріюс, я капітан “Крокуючого зорями”, фантастичного корабля, що став утіленням мрії людства про галактичні мандри. Направду, ніхто, окрім Контрольної групи та нашої команди не знає, на що дійсно здатен цей корабель... та ось лихо, тепер вже і я не певен що знаю про можливості (та мету) прототипних зорельотів. Тому вирішив писати щоденник: зашифрований, ізольований, доступний єдино за командним кодом, і виключно з власного сховища”.

Капітан присів на високий стілець коло дисплейної стіни, потер щоки, ще разок пробіг набраними строками і продовжив запис силою думки: “Перше, на чому варте зауважити — час шляху!.. Як вже казав, ми рухаємося довше тижня, водночас часові викривлювачі раз за разом переходять у статичний режим та збивають хронометри. Друге — швидкість. Суть така: після скоку викривлювачів, швидкість не задається в паралелі. Ми в розгублености.

Третє. В просторовій імітації несуттєві збої і є підозра на зв’язність, так, із тими самими викривлювачами, Ебьюрн Тіюс, наш технік, вважає, поле Їверта створює інтерференцію в оболонці обмежувача й та вже позначається на суміжних системах крізь тіньову комунікацію. Я властиво не розумію навіть теоретичної можебности цьому; дослід Ебьюрна скоро буде готовий, тоді докладу його к записові.

Четверте. Либонь найтаємничіше: пару днів тому бортовий навігатор доклав... що ми прибули. Відтоді його показники незмінні. Але фактично до зустрічі ще два дні, ми пройшли трохи далі дев’ятисот кілопарсеків. Ебьюрн пов’язує це розходження з Ївертовим полем, або зі струменевими схемами приломінеїв, специ Контролю загалом погоджуються і кажуть, ще випромінювачі хвилеріза могли десинхронізуватися, цей здогад ми перевірили: на атомарному рівні все ладно. Ебьюрн упевнений, в разі асинхронізації там, решітка б виявила це”.

Капітан призупинив запис, став проходжатися каютою, вирішуючи: згадувати особисті відчуття, чи вписувати спостереження команди, або зарано?.. Тоді сів та продовжив: “Одразу, звісно, ми зв’язалися із Контролем, надали звіти в деталізації. Відповіли нам за день, упокоїли, мовляв, системи функціонують в прогнозованому фронті, а розходження — це слідство прототиповости (!) які вже опрацьовуються всіма науковими та технічними відділками. Результати, інструкції надішлють незагайно. На жаль, жодних результатів ми не отримали і нам все прозоріше натякають, що “ми знали, куди пливемо”, чи тим вони не розписалися під своєю безпомічністю?..” — капітан зашарівся, підвівся, звільнив підкомір, засукав рукави, сів, спустив рукави, провів долонею по чолові, далі подумки надиктовував комп’ютерові: “Авжеж ми знали про теоретичні загрози, перекорятися не стану, перед польотом, в барі жартували про гіпотетичні, але ж я не мартишка, не лабораторній щур, я знаю цей корабель як свої п’ять пальців! Ми працювали над ним з повним рівнем доступу без сорому десять років! Цілий рік підготовки — ідеальний відклик за всіма стрес-тестами, плянові пуски минули як намаслені, жодної помилки в передпольотному тестуванні навіть по незначнім програмам. І це експериментальний модель... Я не вмів второпати одного: чому “Король цикад” застопорився? Адже його модель виконав значно більше випробовувань, там до запуску все було перфектно, втім, як і в нас. Може справа у людському факторі... але ж капітан “Короля” Лівіюс Ґас конче досвідчений астронавт, визначний вчений, а кермовий Прохес Аркс ― один з найкращих, взяв максимум балів сумісности. Гадки не маю, що могло піти не туди. Авжеж, технології, з якими маємо справу, часом виходять за межі нашого розуміння, та все ж, на підготовку збулося більш як двадцять років! Невже ми настільки технічно неграмотні, що припускаємося якихось елементарних помилок?!” — капітан відкинувся на вузьку спинку, схрестив руки на грудях, зараз він хотів сказати найголовніше: “Спілкування із Контролем щодо всіх цих проблем промило мені очі, стало видно, тут ведеться подвійна гра. Вони використовують нас щоб досягти чогось свого в місці зустрічі. Можливо зв’язок з першим кораблем і не перебився, можливо їм наспівали іншу пісню, а нас послали... не знаю, на зіткнення? Вибух видався б грандіозній. Але чому ми маємо ставати невільними камікадзе? Якщо нашій планеті загрожує дещо і лише така приголомшлива деформація здатна цьому запобігти, чому не сказати прямо? Їм не відомі значення слів “героїзм”, “самовідданість”, “самопожертва”? А коли вони не сказали, то може це просто експеримент, в якому наше життя, до жалю, невід’ємна змінна? Позаяк керувати системою здатен виключно чоловік в напівсні. Я кажу про це тому, що в майбутньому, той, хто прочитає це повідомлення, напевно буде володіти досконалішими технологіями і зрозуміє мої хвилювання. Так чи ні, не вірю, що Контроль здатен на таку нелюдяність, на таку звірячість.

Хоч я і впевнений у подвійній грі, сподіваюсь, мої підозри загострилися через неполадки просторової імітації”.

Прокул спробував розслабитися, витяг ноги, поклав руки на підлокітники, глибоко вдихнув, подивився на себе зі сторони, на тираду, вона ввижалася йому дещо емоційною, але і одну кому міняти не хотілося, урешті, можливо, ніхто це й не прочитає. Він дописував: “Вчора мав бесіду з Огінтом Мідом з Контролю, це була приватна розмова, ми теревенили годину, не менше, я випробував всі психологічні викрути, закинув всі гачки, розставив всі тенета щоб вловити його на лжі, вивудити факти, вивести щокатого на чисту воду, але нічого. Після бесіди зустрівся із нашим психологом Квінтом Агероном, аналізував із ним Міда. Квінт підвів: розгубленість, хвилювання, страх, і, так, Мід щось приховує. Та це я й сам знав. Авжеж вони щось приховують, а ми, схоже, піддослідні пацюки. Очевидне одне: значущість польоту неоціненна. Для них”.

Прокул піднявся, гнів розпалявся у ньому, але різких виразів та переходу на особистості слід уникати навіть в остільки інтимній записці самому собі. Він ходив вздовж стіни, прикрашеної клясичними галопанелямі, фотонним обрамленням і ельхорямі, низом струменіли лаї, а верх прикрашали різьблені преломітелі: майстерно повторюють текстуру білого мармуру. Розмірковував Прокул не тільки над наступними словами записки, але й про ситуацію взагалі. На консоль у срібній витонченій рамці в кутові безперестанку надходили повідомлення, автовідповідач складував їх в чергу і сповіщав о зайнятости капітана. Прокул спинився коло дальньої стіни, сперся на неї та диктував комп’ютерові звідти: “Я не буду тішити їх феєрверком — стовідсотково. За день... ні, певно в них був такий розрахунок, за два дні, тобто просто сьогодні накажу гальмувати.

Так, запізнення візьме під удар екіпаж “Короля цикад”, хто знає, що в них сталося, але як можу я ризикувати обома командами? Якщо таке рішення виявиться фатальним, цей щоденник виключить принаймні одну невірну відповідь з вашої задачі, капітане”. Він відштовхнувся од стіни, став ходити, гадаючи, що додати до запису, але хвилювання підступало наче приплив, гнаний ідеєю-фікс — Контроль задумав погубити їх всіх. “Зволікання на загибель”, цю думку Прокул не усвідомлював, але відчував, вона гарячила його до дриґоти, до холодного, спітнілого дрижання, а перед всерединним зором розсіювався серпанок розгублености і проступало те саме рішення, єдино важливе зараз, єдино потрібне, рятівне, може навіть доленосне для всього сектору... всій галактики. Бо ніхто не знав напевно: що станеться, зіштовхнися дві маси кораблів класу “Сомнамбула”. Як в давности боялися вибуху атомної бомби (і усе-таки встромили пальці в розетку), остерігаючись ланцюгової реакції, так і нині, цілковитим безумством було б випробувати щось подібне в галактичних маштабах.

Прокул Авріюс вже увійшов до історії, вона пишеться цими днями: капітан ризикує стати ворогом людства, прозорливо прониклим в зловісні пляни Контролю та виконавши ці пляни; або розсудливим героєм, що не підкорився злу, який діє всупереч злу, наперекір Контролеві. Капітан увесь час поправляв одяг, чіпав застібки, торкався шиї, ламав пальці, то заводив руки за спину, то совав їх до кишень, то тримався за пояс. А що коли Прокул загальмує корабель, запізниться на зустріч, не встигне помогти “Королю”, загинуть люди, і наприкінці виявиться, що Контроль нічого не затівав? Як тоді Прокул роз'яснить свої підозри, своє “єдино вірне рішення”? Що коли це все лишень вибрики уяви?

Повідомлення все приходили на консоль, а Прокул крокував у стіни, судомно вишукував по темним кутам розуму “за” та “проти”, натикався на саму лише непевність. Стільки років він працював над цим кораблем, жив на орбітальній станції, спав щонайбільше три години на добу; безпотребно, самохіть вивчав схеми, вникав у формули і принципи систем, знати які йому не було необхідности. Йому навіть снилося, що він прокидається, йде на розбір функцій чергового кластеру сполучення двигуна, бере нуоскоп, замірює переливчасту ступінь квазісомних часток в обмежувачі, ось вона досягає оптимуму, обмежувач деполяризується, простір звивається і... переливається, чутно глухий удар: увімкнулися бар’єри головного ізолятора, розмірений шум і потріскування, чийсь голос, ні, голоси, хтось говорить незрозумілою мовою... ах, це ж людська мова! Як же він звик до мови машин. Невже тепер Прокул може оступитися? Всіх підвести? А хіба Контроль не оступився, хіба не відрікся від здорового глузду, добра, високих ідей, пославши на зіткнення два кораблі?! Та чи це так або все це тільки непевні здогади, міражне переплетіння над розпеченим розумом? Прокул не знав, як перевірити, як дізнатися що на них чекає; волосся спадало на очі, заважало, торкалося чола, скронь, вух, він все укладав ці непокірні пасма та прибирав. Автовідповідач складував повідомлення по міткам важливости, контур мигтів то зеленим, то жовтим, то червоним. Капітан вирішував задачу, яка визначить не лише опис його ім’я в історії, але й існування людства взагалі. Або так йому здавалося. Нестерпно подумати про помилку. Неможливо припуститися помилки. Та Контроль її вже допустив, не треба було посилати кораблі на зіткнення! А якщо вони і не посилали? А якщо Прокул намарно підозрює їх?

Контур консолі блимав виключно червоним. Капітан кусав губи, сіпав мочку вуха, тер шию, чесав потилицю і ходив, ходив... ходив. Часом його груди здіймалися від тяжезного зітхання, наче він носив чавунні гирі — по одній на плечі.

Якщо Прокул нічого не вчинить, нікому не викаже своїх підозр, видалить щоденник, рух продовжиться, щось станеться, в очах інших він буде невинний, але ж це самообман!

Капітан посміхався, він розумів, компроміси із сумлінням неможливі, це явисько непохитне, принципове, послідовне, а обманути себе, значить збутися здорового глузду, добра і високих ідей, відповідно: пожати руку Контролеві, успільнитися із ними. Ні, неприпустимо. Та може все не так страшно, може Прокул помиляється, немає ніякої змови, ніхто не хоче їх убити в божевільному експерименті. А як це перевірити? Мабуть є спосіб, але часу нема, якщо гальмувати, то зараз, інакше катастрофи не оминути. Прокул пригадував бесіди з Контролем, з головами відділків, вченими, інженерами, намагався тепер викрити їхні брехні, перебирав їхні слова, розшаровував їхні вирази, аналізував міміку, навіть те хотілося йому пригадати, що відбувалося на тлі: снували люди (що в них у руках? куди дивилися? що казали? (прочитати по губах)), обстановка (чи не було паніки, приготувань), зображення терміналів (чи не виведені потайні графіки), шум (сирени, машини, тварини, погода, апаратура). Нещодавно капітан розмовляв із товстомордим Огінтієм, Квінт вивів, мов, той направду підозрілий, але навряд ця підозрілість сягала аж таких зловісних конспірологічних глибин... А може Квінт з ними? Квінт Агерон... схожий він на самогубця? На фанатика? На патріота? Сумнівно, корабельний психолог завжди тримав себе в руках; але останнім часом всі стали якісь нервові, і око в нього, начебто, тіпається, верхні три застібки вже днів зо три як не змикає, догани йому від Прокула за це не було, тільки раз чи два видно поглядів, але Квінт вирішив по-своєму.

Капітан підійшов до вугла, вперся головою в стіну, йому хотілося відпочити, не в кріслі, а де-небудь подалі звідси. “Я так втомився... чому не можна вести себе по-людськи? Чому Контроль не роз'яснив? Але як він міг пояснити, якщо це розкрило би огидну, кошмарну змову?! Може зараз...— він поглядів на підповіковий годинник,— коли вже запізно гальмувати, точніше, якщо зіткнення на траєкторії, ми не встигнемо спинитися, може зараз Контроль вийде з тіні, покаже правдиве лице, скине овечу шкуру... ну ж бо, Контроль, годі гратися, ти переміг... чи ні?” — Прокулові спала на думку дика ідея, як за допомогою критичного прискорення і різкого виводу кермового з напівсну, розгорнути хроносфери таким чином, щоб заводні промені просторового сікача повернули час навспак. Думка ця, напівпрозора, майже невагома, парила, переверталася, то губилася з виду, то виникала, і капітан не міг вловити сенсу, деталів. Та й всі давно знали, що переміщуватися в часі можна лише в майбутнє. Прокулові, звісно, хотілося повернутися в минуле, все змінити, виправити, але розуміння прописних істин теорії “Мандрів по часу” пригашувало запал, і, можливо, стримувало від безрозсудного вчинку. Відкинувши затію, він розвернувся, зробив пару кроків і тут трапилося дещо немислиме: простір здригнувся й абсолютно збляк. Імітація розсіювалася, ельхорі та лаї зникали, галопанелі згасали, інтер’єр каюти біднішав, спрощувалися інтерактивні корабельні системи. Повна зупинка “Крокуючого зорями”, ось що це означало.

Не вірячи власним очам, капітан підбіг до терміналу, першим повідомленням було текстове послання навігатора: “Повна зупинка. Точка рандеву. Зліва по борту “Король цикад”. Прокул навіщось узявся за рамку термінала, прочитав повідомлення ще раз, потім ще, бігав по літерам очима нічого не розуміючи.

Трохи згодом він вивів наказ через образний канал відзвітувати. Відповіддю йому було запрошення на кермову рубку. Він вибіг у коридор, кинувся до транспортера, зайшов в модуль і активував субрефракційний градієнт, тільки так (через відбивач) можна потрапити на рубку, коли корабель зупинений.

На рубці його зустрічала уся команда: десятеро чоловік, механік Ебьюрн з’явився слідом за капітаном, а кермовий Аронт оговтувався після напівсну у віддаленні, на своєму особливому місці, так дивно повільно кліпав, очі його змінювали колір, але Аронт нічого, окрім емінарій не бачив, він галюцинував. Зір та адекватність зазвичай повертається за дві години.

— Що. Відбувається,— кожного Прокул обміряв поглядом, наче бажаючи впевнитися: чи його це люди. Відповідав навігатор Кергіюс:

— Капітане... ми на місці, дивиться самі,— Кергіюс розвернувся до проекторів і вказав на потоки.— Дані автентичні, терміналі вирівняні, траєкторія правдива, корабельні системи актуалізуються, схема діагностики вже завершує третій прохід, жадної помилки...

— Годі, Кергіюсе, все це занадто дивно, щоби сприймати на віру потокові проектори, заглушити їх та підняти ставні.

Оператор Апій вимкнув проектори та головне освітлення: стемніло, потихшало, хтось, мабуть Ебьюрн, переминався, його одяг шелестів, Апій зняв ластинову пов’язку з очей, дістав з внутрішньої кишені товсті, закриті з усіх боків чорні окуляри, надів їх. Звідусіль загуло, ставні підіймалися, однак, безшумно, повільно, і грандіозний космічний пейзаж спершу просочувався крізь щілини, ніби світло з-під дверів, затим постав в усій красі, з мерехтливим зоряним скупченням над рукавом галактики, величезною планетою поблизу, п’ятьма супутниками на іншому боці. Рубка освітлилася космічним світлом. Прокул примружився на мить, підійшов до панорамного ілюмінатора — це колосальна конструкція вісімдесяти метрів заввишки: огинає рубку з трьох боків. Хтось посміхався, хтось лишав серйозність, капітан ж подивовувався. Дійсно, найменше в десяти кілометрах по лівому борту стояв “Король цикад”. Встати ближче не дозволяють корпусні поля.

Один за іншим члени команди підходили до ілюмінатора, вставали за капітаном, не наближались, побоювалися чи то порушити хід його бентежних думок, чи то сполохати дійсну реальність. Аронт ж спостерігав за емінаріями, у нього тисяча очей, а в них по одному, але їх тисячі, і вони стежать за ним.

— Ебьюрне, що скажеш про хроносфери? — капітан запитав механіка не обертаючись.

— Ідентичність, капітане,— він не знав що додати, бо так воно й було.

— Певен?

— На всі сто.

Прокул ледве чутно повторював: “Ідентичність... Ідентичність”, не відриваючи погляду од “Короля цикад”. Тоді вступив відповідальний за системи корабля Лой:

— Капітане, образні канали “Короля цикад” синхронізувалися, як і допомічні, щойно ми підійшли.

— Значить можемо спитатися як в них справи...— Прокул заклав руки за спину і качавсь з п’яти на носок.

Хтілося звітувати і Трію, він ― сивоволосий імітер з грубим голосом, що стежить за просторовою імітацією: “Капітане, імітацію вимкнено в унісон”. Але Прокул не відповів. Подалі стояв агроматор Стіх, діло якого на кораблі: вилагоджувати ходові призми в потоках, для цього к його виснаженим рукам під’єднувалися дротові передавачі з особливого матеріялу, інверсійний ізолятор в дротах стримував потоки передавача. Так, технологія примітивна, випробовує фізичні сили людини, але кращої поки що немає. Стіх звернувся до капітана якимось винуватим голосом, але з ноткою впевненості, тому, що зробив усе можливе: “Підпорядкування призм не порушувалося, протокол витримано”. Прокул встав на всю стопу, без поспіху випрямив руки, сказав:

— Де Зервій?

З-за правого плеча капітана почувся приглушений голос Зервія, спостерігача на “Крокуючому”, він казав: “Я тут”.

— Висловися.

— Капітане, поза сумнівом...

— Зрозуміло, ви впевнені що так воно й є, хоча до рандеву ще зранку лишалося більше двохсот п’ятдесяти кілопарсеків, ми тут.

Всі мовчали. Прокул невідривно дивився на “Короля цикад”. Бортер Цезон, оберігає зовнішню оболонку корабля від інтерференцій і деяких екзотичних викривлень, неминучих на такій швидкості, точніше, при такому способі руху, шаркнув, підійшов на крок, відривчасто сказав: “Капітане... я би напевно помітив. Порушення ходу... але...” — Прокул здійняв руку, бортер замовк, стис губи так, що їх поколювала не надто доглянута борода.

— Кергіюсе, які наші координати і що се за зірка.

Навігатор компенсував вектори, щоб вказати точку через двісті п’ятдесят кілопарсеків, затим візуалізував мапу для всіх з поточною позицією, сказав:

— Пряма лінія вісімсот мільярдів одиниць, на вісі шістдесят сорок дві цілі. Це зірка Антавр, голубий гігант, в системі дванадцять планетів, ми коло одинадцятої — Дірон Одинадцятий, має п’ять супутників: Крок Перший, Айр Два, Хевс Три...

— Достатньо.

Тиша згущувалася, як і напруга, Квінт наважився закликати до раціонального, стати голосом розуму: “Капітане, попри...своєрідність положення, інструкції цілком ясні”. Голос його не розлетівся, але розплився по мостикові, загубився на тому боці, у ілюмінаторів. Аронт же, було задрімав, очуняв, і з ним тисячі емінарій, прокинувся кермовий невдоволено, однак, пам'ятаючи про обов'язок неспання, став розкривати сотні своїх очей.

Прокул повернувся, замружено, чи то з-за темряви, чи то підозрілости поглядів на Квінта.

— Квінте, як гадаєш, Контроль — написав інструкції, а чи знав що на нас тут чекає?

Прокулу не сподобалося тикання його носом в інструкції, так він розтлумачив нагадування психолога, але і бажав дотнути того Контролем, щоби на удачу проявити щось зрадницьке. Ще це питання давало усім зрозуміти: хоч які інструкції елегантні, тут — вдалі від Землі, остатнє слово належатиме команді, капітанові.

— Капітане, та хіба ми не знали, ну, не підозрювали, що добром не обійдеться...

— Контроль, Квінте, Контроль знав?

Подорож кораблями клясу “Сомнамбула” черевата психічними відхилами навіть у найстійкіших, тому судовий лікар мав виключне право відсторонити (ізолювати) будь-кого, якщо міг взаємодіяти через інтерфейс корабля із зони “адекватности”. І зараз Квінт розмірковував над поведінкою капітана, над його мімікою, жестикулюванням, тоном голосу, словами... “Що це?.. Просто перенапруга, втома, або раптове прибуття на місце рандеву розладило психіку Прокула і він тепер боїться психолога, що той оголосить його нездатним до кермування?”

— У Контролю, капітане, були всі підстави знати це. Ми ж бо не могли охопити всього на обрієві.

Квінтові пекло доказати: “А ви що, не довіряєте Контролеві?” — та вбачивши в цьому випад недоречний для настільки стресової ситуації, надзвичайним зусиллям волі стримався.

— Так, Квінте, в тому й справа, що за всіма приготуваннями, в цій метушні, ми легко могли пропустити дещо важливе... дерев’яне, метрів десяти заввишки, схоже на коня.

Вже договорюючи, Прокул усвідомив поспішність сказаного, що викривало істині його мотиви.

— Капітане, що саме вам здається підозрілим в діях чи бездіяльности Контролю?

Прокула упіймали за язика. Капітан не знав як відповісти, навіть в цій напівтьмі кожен міг бачити його збентеження, яке ясно проступало в різких рухах руками, мимовільних, змішаних дрібних кроках, напруженому обличчі, і в захопленому непотрібними роздумами погляді. Прокул підтяг рукави, узявся за великий палець і тут само сіпнув себе, завів руки за спину, та наперед сказав Кергіюс:

— Панове, все ж, найте подумаймо про “Короля”.

— Перед тим, як ми зв’яжемося із “Королем”, хочу щоби усі знали...

— Капітане, вибачте,— Ебьюрн, сиплим голосом перебив капітана, ступив вперед, вибачливо розвів руками.— Але ж всі знають, як політ на цих кораблях... ну... відбивається на душевній рівновазі. Розумієте? Вибачте.

Взяте Прокулом повітря на одкровення довелося видихнути з деяким розчаруванням щодо дисципліни команди. Квінт же подумав, що прямолінійний Ебьюрн говорив у невластивій йому співчутливій, тактовній манері. Апій узявся за мочку вуха, поглядів наліво, де стояв Цезон із руками в кишенях, й сказав:

— Що цікаво, капітане, ніяких стандартних сигналів “Король” не транслював, до відключення я устиг розпізнати лише один, але, здається, то просто хиба, перешкода.

Вступився Лой: “Що ти кажеш, які перешкоди можуть бути від “Сомнамбули”? — Квінт і раніше відмічав агресивність системника, а ось оператор здався психологу наляканим.

— Гаразд, не перешкода, артефакт, задоволений?

— Цезон, скажи, коливання поля відповідали на “артефакти”?

Суперечка Апія і Лоя розгорялася.

— Ти взагалі нормальний?! Як поле може реагувати на передавач?

— Нехай скаже бортер!

Цезон відказав байдуже: “Даруй, Лой, це неможливо”.

— Як неможливо? Це ж артефакт!

Від усього втомлений на вигляд і по голосові Стіх, говорив тихо, наче в нього від шуму розболілася голова, благаючи, щоби припинити балачки.

— Лой має рацію, артефакти можуть уводитися в поле, але тільки якщо точаться з Ет-джерела. Капітане, хоч в нас і дводенна фора, команді “Короля”...

Договорити йому не дав Апій, підвівши голос він сказав:

— Ха! Та Ет-джерела настільки екзотичні...

Незабаром кожен знайшов, хто за пазухою, хто в рукаві, хто в закапелках книжности, хто емоційности — трохи оливи, підлити на вогонь спору, в якому не горіло лише троє: досадний капітан, замислений психолог, жалюгідний кермовий.

Вичекавши, Прокул майже скрикнув: “Контроль послав нас сюди на смерть! Це кінець!” — свого роду кухва крижаної води: хвацьки гасить будь-яке полум’я і приводить до тями. Задимила тиша, але вуглі ще шипіли, теплилися. Зервій, обережно, ніби крокуючи поміж гострого каміння, сказав:

— Капітане... невже Аронт вам це розкрив?

Хтось обернувся на кермового, який безпомічно водив у повітрі руками.

— Ні, Зервію, але Аронт, безперечно, підтвердить цей... факт.

Терпіти більше Квінт не хотів.

— Капітане, знаєте що вам буде за таке звинувачення?

Коли мости попалено, оглядатися безглуздо, але шанс звести усе до жарту лишався, “Щоб вгамувати, нарешті, сю безсмислову супереку, припинити неприпустимий гармидер!” — так міг відповісти Прокул, а відказав так:

— А ви, Квінте, знаєте, що буває за посібництво зрадникам людства?

— Он воно як! Ви звинувачуєте і мене?! Гадаєте, я із Контролем проти людства накладаю?

— Це факт, Квінте! Не артефакт!

Знов заговорив Лой:

— Капітане, ми вже з’ясували, що артефакти через Ет-посилювачі можуть...

Апій не витримав, підійшов до Лоя, тикнув йому пальцем у груди, говорячи: “Стули вже пащеку, троглодитище!”

Цезон встав між ними, розбороняючи, казав: “Дівоньки, ви при тямі? Навіщо стояти на вухах, коли можна танцювати на руках! Йо-хо!”

Ебьюрн, тримаючись за живіт, дико реготав.

В собі Зервій погодився із Цезоном і закружляв у танці на руках, він дужий малий, але граційности не стачало.

Трій, вбравшися поважним віком, наче благородними одежами, і з гідним видом мудрого дипломата, піднесеною мовою звернувся (майже тремтячим голосом) із пієтетом до Прокула: “Капітане Прокул Авріюс, пане, ваше головування призвело нас до сього місця призначення і маю визнати, на таку міру вміле кермування не викарбувано навіть в підручниках Контролю,— багато хто понишк та заглядав до рота імітерові.— Позаяк випереджуючи очікування і плянування шляху на два дні, інакше мовлячи: на двісті п'ятдесят кілопарсеків, ми нині тут, в здоровому глузді і з доброю пам’яттю. Хотілося би виразити...” — але прислухалися недовго, слова Трія потонули в зростаючому шумі криків й сам він осікся, прокрутивши в голові сказане, подумав: “Нащо я надяг сорочку наперед задом?” — і одразу йому з-за плеча прилітає те саме питання од Кергіюса. Сконфужений Трій став рвати на собі волосся, а гранично розпалений Квінт взявся відсторонювати усіх, першим капітана, наказуючи якимось променистим законникам волокти кожного до ізолятору. Цезон, вгамувавши сміх, заспокоївшися, змахнув сльози і цілком серйозно, розчаровано сказав Квінтові: “Квінте, я був про тебе кращої думки”. Натанцювавшись (мабуть), Зервій знепритомнів. Лой, погрожуючи невидимим “артефактом” бігав за Апієм, той кричав не своїм голосом. Стіх повторював правила балансування ходових призм, він пам’ятав перші тридцять тактів назубок, потім повертався до п’ятого, забуваючи про попередні, затим до десятого і далі, доходячи до тридцятого, починав наново, але з кінця. Натомість Прокул тримався незворушно, стояв статуетно, здогади, підозри, передчуття, прогнози, коли хочете: збулися. У скам'янілій непохитності, металевій холодності цій прозирала приреченість в ореолі збайдужіння, безумовно тому, руці Прокула повисли неживими.

Але всі помилялися. Окрім Аронта. Кермовий прозрів, тисяча його очей закрилася, а відкрилися два інші — справжні. Аронт чудувався безумству, що коїлося на мостикові і бачив як бути: тихенько він підійшов до дальнього пульта, під’єднався до образного інтерфейсу, увів команду кермового з так званої “адекватности”, особливої зони перцепції, що підтверджувало його здібність взяти керування системою на себе. Тоді Аронт опустив ставні, увімкнув світло.

Ніхто не вмів второпати: хто у пульта? Прокул кричав, що це Контроль, Лой — що це Артефакт, Цезон не бажав бачити “такої мерзенности” та збурено, розлючено (але послідовно) ходив надовкола із закритими очима, а Трій пропонував викинути Аронта за борт, ідею підтримував Квінт: “Ізолювати його за борт!” — так він галасував. Та й так і було б, одначе, Аронт запустив базисний потік. Коли запускається базисний потік, корабель заморожує стан систем, механізми знеструмлюються, уся енергія пускається до петлі “Базису” — багатокутовий пелюстковий проектор, який насправді вимикає просторову імітацію.

На жаль, перспективна технологія, здатна провадити в найдальші кутки Всесвіту, погано підходила людині. Кермовий ризикував стати шизофреніком; тіло агроматора стоншувалося через користування дротовими передавачами; імітери, здогадувалися, що займаються ілюзорним ділом, ся чи потому затягалися під каток депресії; бортери не справлялися зі стресом через відповідальність, з ними діялося всяке; системники критично втрачали соціяльні навички; ластинова пов’язка викликала світлобоязнь у операторів, навіть в безмісячну ніч вони не могли вийти на вулицю без темних окулярів; спостерігачі вже за кілька рейсів чомусь захворювали на анатидаєтобію; у навігаторів порушувалося просторове мислення, їх сприйняття певним чином викривлялося; особистість механіків нерідко роздвоювалася, як вважалося, через асинхронні хвилі хроносфер. Але найбільше діставалося психологу і капітану. Перший не міг допомогти команді, тому що сучасній медицині такі розлади були не по силам, і ставав ізгоєм, ризикуючи при зупинці корабля, до повного вимкнення просторової імітації потрапити під гарячу руку. Другий рідко коли витримував більше двох-трьох рейсів, адже основи його посади і характеру: відповідальність, уважність, організованість, холоднокровність, рішучість, спотворювалися шизоїдним сум’яттям псевдовимкнення просторової імітації в авторитаризм, підозрілість, тиранію, безжальність, гнівість, і з кожним рейсом усе дужче, а значить ризик трагедії — жорстокого наказу, сходили. Особистості членів екіпажу змінювалися незворотно. Це одна з причин, чому команда “Сомнамбули” повинна бути нечисленною і несімейною. І зараз, коли просторову імітацію вимкнено, звинувачення на адресу Контролю хай і виглядають надуманими, проте легко пояснюються підсвідомими пошуками першопричини нещасть, ірраціонально ігноруючи, одначе, незалежну, несилувану волю, бо ж кожний визвався на рейс добровільно, без примусу.

Всі отямилися, дісталися пам’яті та стали навперейми вибачатися. Трій відлучився перевдягнути сорочку, Прокул тримав руку на плечі Квінта і щось тому казав із посмішкою, Аронт стояв в сторінці.

Команда зібралася наново і капітан наказав зв’язатися із “Королем цикад” по образним каналам. Лой вивів лист відкритих частот і “задзвонив” по кожній передаванням особливого коду доступу. Апій пробував налагодити наскрізні домми. Нічого.

— Капітане, прикро, але нічого, нульовий результат, тиша, без відповіді.

— Спробуйте прямий допуск через “Капітанський призов”.

— Повідомте код, капітане.

Прокул подумки увійшов до інтерфейсу ізольованого режиму прямого допуску і запустив особливу послідовність передачі даних, щоб вплинути на панелі і термінали “Сомнамбули” крізь обшивку.

— Відповіді нема.

— Пасивні інтерференції.

— Перешкоди: шум.

— Двісті тисяч ер-імпульсів.

— Гама-статус — стабільно.

— Живлення — балансує.

На хвилину усі припинили звітувати. Такі дані означали щось серйозне. Оператор заводився пропонувати ще спосіб транскомунікації через випромінювачі хвилеріза, та Прокул присадив його, сказавши:

— Годі, не маємо гаяти часу. Пригасить світло, підіймайте ставні, наладьте візуальне спостереження, пускайте схеми переходу і збирайтеся, ми йдемо на абордаж.

Потрапити на борт “Сомнамбули” можна декількома способами, але якщо системи одного корабля не відповідають (не синхронізуються) лишається єдине — аварійні доки. Загалом їх дві тисячі, розташовані вони з обох боків по стометровому кроці. Ці доки плянувалося використовувати в екстрених випадках для евакуації екіпажу і виводу вантажів. Керуються вони автономно по універсальному інтерфейсові, тому під’єднатися до нього може будь-який корабель клясу “Сомнамбула”. Спочатку обидва кораблі мають встати паралельно, затим абордажне судно з поміччю Ер-випромінювачів створює область притягання в капсульних плятформах доків другого “Сомнамбули”, власні ж плятформи інверсують коридорні дуги і на кормі стартує фазовий випрямляч. Наступної секунди між кораблями протягаються (цей процес називається енергетичним турбінуванням) хвильові коридори, ними можуть пройти люди та вантаж будь-якої ваги. Гравітація в коридорах усереднюється. Атмосфера розповсюджується, але пересуватися належить в шоломі. Заслінки аварійних доків падають. Зчеплення коридорів та їх цілісність вираховується по зворотній формулі зчеплення полів Тета і цілісности корабельної обшивки. Одне слово: зруйнувати коридор здатна лише подія зоряного маштабу, наприклад вибух наднової, імпульсування ядра, вирівнювальна полярність червоних гігантів, або масивне фазування корони.

Коридори між “Королем цикад” і “Крокуючим зорями” вже протяглися, всі члени команди, окрім кермового (в рейсі кермовий завжди має лишатися на бортові), в захисних костюмах, з рюкзаками, рушили від першого аварійного доку, несучи вдвох по ящику. В ящиках були припаси, медикаменти, інструменти, всяке приладдя. Попереду йшов Прокул із Лоєм, системник незграбно жестикулював, розповідаючи свої теорії аварійної взаємодії з “Сомнамбулою”, припускав, що деякі варіянти можна буде спробувати на “Королі”, якщо ситуація не проясниться одразу ж.

За годину Лой замовк, пригадуючи: чи все він озвучив, та чи все сказав правильно. Прокул понуро мовчав. До нього підходив то Ебьюрн, уточнюючи дозвіл наперше відбути до заводної частини ходового відсіку, щоб виключити розплавлення інтегральних магістралей під час запуску генерального живлення, то Кергіюс, якому на думку спала начебто чудова ідея порівняння підсонних мап, що нібито допоможе вияснити причину зупинки “Короля”, якщо стучні гармоніки виявляться безрезультатними, то Цезон, бистрим своїм оком і незбагненним чином визначивши, що корпус “Короля” неушкоджений через інтерференції, то захеканий Стіх, роз'яснював свої обов’язки після прибуття.

Дві години по тому замовкли усі, кожен занурився в роздуми, вид гігантського корабля, прекрасно їм знайомий, чомусь насторожував. І ця осторога, передчуття невідомого, виходила зовсім не з припущень про смерть екіпажа “Короля”, ні, тут було дещо інше. Зовсім інше.

Через три години, коли команда вже підходила до корабля, Прокул покликав Квінта і спитав його:

— Що скажеш про Аронта?

Квінт повів було руки в боки, але стримався.

— Та що, він цілком стабільний, я вивчив записи, Аронт вибрався з “мариння” навіть раніше, аніж зазвичай. Він дужає стан і ладно із ним порається.

— Потім розмовляв він з тобі?

— Ні.

— І зі мні.

— І що? Після вимкнення імітації багато хто впадає до прострації.

— Мені здалося він щось знає.

— Підозрілість вам притаманна, капітане.

— Ні, я по очам бачу.

— Ви питалися в нього?

— Авжеж.

Прокул дивився під ноги, праворуч розгорталася яскрава картина космосу, ліворуч вервечка миготливих в світлі сонця наче дорогоцінних ниток-коридорів.

— І?..

— Нічого. Він мовчав.

— Як ви запитували?

— Натяками.

— Як він мовчав?

— Цього я не зрозумів, чи то змучено, чи то... екзальтовано.

— Це конче різні стани.

— Але в нього два ока.

— Він абсолютно адекватний. І це не тільки мій висновок.

— Я не про це.

— А про що?

— Він щось знає.

Квінт зітхнув так гучно, що передавач вловив це і Прокул почув.

— Не віриш?

— Капітане, уявляєте з чим йому доводиться зіштовхуватися...

— Ні-ні, Квінте, це не те, він знає...

— Що з “Королем”? Невдовзі це всім стане відомо.

— Та ні! Щось геть-чисто інше.

— Капітане, ви прийняли усі коректори і заспокійливі, що я дав?

Прокул хитнув головою, але не погоджуючись, а від безсилля бути зрозумілим.

— Хочеш відсторонити мене? — казав він посміхаючись.

— Чом би й ні? шкандибати назад десять кілометрів — провітрить вам розум, капітане.

Прокул кивав і посміхався. Та відбивався від думок, що Квінт, все ж таки пов’язаний із Контролем, а з ними заодно й Аронт.

На четвертій годині шляху ослаб Стіх і не міг нести ящика, довелося привалитися. Фізпідготовка для команди “Сомнамбули” не потрібна і Контроль не включив її до курсу передпольотного навчання. Хто всів на ящик, хто простіцем на підлогу. Ця версія костюмів полегшена, синтезувати кисень вони вміли, але в них був мінімальний запас ресурсів підтримки: два літри чистої рідини і стільки ж поживної. Стіх відпив трішки кожної, стулив очі, тяжко дихав, стискав руки в кулаки. Лой підвівся і старався жартувати, щоб розвіяти навислий над командою хмур, до того ж, вони увійшли в тінь “Короля”.

Кергіюс сказав наче для себе: “Ось кого тре було робити корабельним психологом”. Це розвеселило усіх більш аніж Лоєв гумор. Ебьюрн додав: “Ага, а то Квінт лишень неугодних відсторонює!” — і всі засміялися ще веселіше, хоча сміх цей не сходив з серця. Квінт не хотів заборгувати та відповів: “Озвучити таких кпинів Лой міг лише в повній неадекватности, тому я відсторонюю його! Несить гамівну сорочку”, — а це вже здалося усім направду смішним, але не те ― що сказав психолог, а те ― як він це сказав, з яким впівбайдужим, професійно упевненим, запрацьовано утомленим, ненаграним, природним тоном.

— Давай Лой, тупоти додому.

― Ага, фантомним слідом навпростець до Землі.

— А на все й треба було — мем переповісти!

— Ладно би у кермового такий гюмор!

— Йди-йди, Лой, і жартики свої прихопи, а то скалічать ще комусь психіку! І Квінт не поможе.

Лой теж сміявся, звівши на грудях руки, спираючись то на одну, то на другу ногу.

— Контролеві варто поміркувати над мемористичною підготовкою, ну куди це годиться?! Ти ж основ не знаєш, Лой! Заборонено законом переповідати меми! Ніхто цього не зможе зробити, навіть маючи оскарні акторські здатки! Можна хіба що натякнути, провести аналогію, згадати, чи навести абстрактну універсальну формулу: “Як у тому мемі”. Ну!

— Нараз Лой скаже, шо то була лиш розминка. Та і нащо ти копаєш так глибоко, Лоє? Меми вже бо торкнулися доісторичности.

— А мені старомодний гумор до вподоби.

― Се тому шо ти у новому ані в зуб ногою.

― А шо там, панство, по-новому як жартують ся?

― Сьогодні в трендах ґеми: ґлофічні кпини, стоплені із поетичною (для посилення комічности) сатирою та гіперреалістичною графікою.

― Отакої!

― Є прикладів?

― Якщо наше становисько зобразити строфою, тим самим пензлем: намалювати фокус долі, і обгорнути все ґлофічним паратеком...

― А! Я дотямив: тоді Лоєва голова стане не менша за Дірон...

― Так, а його екскурс в мемну історію матиме чотиривимірний сенс.

― В такому разі ми ― довкільні, перекинемося на мурашок?

― Ні, на менше: двовимірне мізерство.

― Це зверху, але в зворотному паратекові все навпаки.

― Позаяк нам відомо про ґеми ― дещо нове, в паратекові вже ми будемо великоголові зореплавці.

― Але тоді виходить, що ґем ― глузує над собою?!

― Правильно, це аспект самоіронії.

— Звідки вам, панове, стіки відомо про сучасний гумор? Таке враження, що ви ці десять років не на польотне тренування збавляли, а в ґлофінеті сиділи.

— До речі, така претенсія в ґемі виокремлює “персонажність”, є усталені амплюа...

― А такі трактування не виокремлюються в ґемах?

― Аякже, на те він і багатовимірний гумор.

― Як гадаєте, скільби вподобайок зібрав наш ґем?

― Відомо скільки: одинадцять.

― Думаєте Прокул вподобав би?

― Ну, коли б йомі це подали на підпис...

― Неправда, він добросовісний працівник: не прочитавши не підпише.

― Ну тоді десять.

― Не знаю, я люблю ґлофінет і залюбки міняв там дозвільний час. Частіше бував на коллепсі, айсві, хакдоні, лалті, постійно спілкувався в гарві, ще я член спілки девенді, маю сто двадцятий хай в Тергелі та двадцять шостий век сіквік ельха.

― Оце так! А ми потім голови ламаємо, чом це “Сомнамбули” стопоряться! Сай бо ж девендій ельхарій на век двадцять шостий!

― Не смішить, в Галжі подвоїли век до рерні на сад і кво ще торік.

― Сад п'ятдесятий, кво сто шостий, век Варні бак са і като ― десять сідів.

― Кад шей барл, Сагон ― век са, като рерні хай Таргелі зас фаутидів.

― Це вже і до Сагону дісталися в като рерні? Я пам'ятаю Таргелів фаутид четвертинного засу век са на кад шей барл.

― Це двадцятий дол, то було поновлення като рерні, а зас фаутид тільки через ельха грається.

― Я на п'ятнадцятому зрезигнував, запалало у воді.

― Ну і намарно, саме з шістнадцятого засу век барлу і ельхові на акад су дей.

― Зарікся.

― Я в Тергелі і до вісімдесятого не сягнув, там век барли із засу ельхи като посполу акад су, невитримно таке.

На хвилину всі якось одномоментно притихли.

Прокул задумливо мовчав, дивився то на “Короля”, то на свої руки. Квінт поцікавився у Стіха ― як він, сказав “краще”, стали підводитися, загін рушив далі.

На п’ятій годині команда наблизилася до аварійного доку, пройма його зяяла чорнотою, по обрисові блимали то червоні, то сині вогні. Прокул ще раз перевірив через шоломний термінал сигнали, наказав Апію в чергове зв’язатися із “Королем”. Жадних відкликів.

В аварійному доці їх ніхто не зустрічав. Тільки темрява і бляклі консолі, що сповіщали про балансування режиму живлення. Це означало, що живлення буде видаватися за потребою — каскадно. Поки всі складали ящики та знімали рюкзаки, Лой підійшов до пульта і запитав енергію до найближчої зони. В мить приміщення освітилося, активувалися додаткові дисплеї, надходили дані. Хтось прокоментував: “Ну ось, Лой, вмієш, коли хочеш”. Лой звітував:

— Капітане, система, здається, ладна, я подав імпульс в найближчу зону, заживив транспортери в центральному кварталі. Каскад активує решту, а до балансування звідси не дотягтися. Атмосферу маємо, гравітація на чверть нижча.

— З балансуванням розбереться Ебьюрн, або вже ми, коли будемо на мостикові. Ознаки життя? Остання активність?

— В нашому радіюсі — нічого. Глобальне мапування або заблоковане, або перебите через накладення локальних імпульсів аварійного режиму.

— Гаразд, хлопці! Швиденько, рюкзаки беремо, ящики полишаємо! Шоломи можна зняти. Лой, надішли Аронтові привіт.

Всі зібралися, спустили шоломи (гнучкі і надзвичайно тонкі, вони втягувалися в зашоломники), і понеслися через склади та сховища, тамбури і резервуарні, теплиці та оранжереї, прохідні та плято, плятформи і сходові прольоти, до центрального кварталу “Гама”, це в двох кілометрах від доку. Всього центральних кварталів чотири довкола серединного конгломерату, розташовані вони хрестоподібно і марковані літерами грецької абетки за годинниковою стрілкою. Серединних конгломератів три. Центральні квартали “Дельта” перших двох конгломератів об’єднанні в “Дельта-Бета”, тому що конгломерати щитаються від “голови”, себто од кермової рубки.

Лой скопіював дані консолі, надіслав Аронтові на підтвердження успішного прибуття і пустився навздогін команди. Міжкорабельні коридори підтримувалися, заслінки не закривалися, це не впливало на герметичність, а за аварійної ситуації автоматика розвіє коридори і підійме заслінки миттєво.

Без генеральної енергії транспортна мережа кораблю обмежується, переміщуватися можна виключно по вузловим точкам (через субрефракційний градієнт), одна з таких — в центральному кварталі. Толк йти першим аварійним доком такий, що він найближчий до кермової рубки. Прокул, Ебьюрн, Зервій та Квінт вирвалися вперед, Стіх не витримував темпу, спинявся, щоб віддихатися, і просто йшов.

Центральний квартал — це простора дванадцятивуглова площа з високим кесоновим куполом. Всюди тут справжні квіткові клюмби, невеличкі дерева, кущі. Посередині височіє зоряний обеліск з чорного авантюрину, поцяткований лунками різної глибини із коштовними каменями всередині: символізують галактиці. Висота площі — дванадцять поверхів, на кожному вона розширюється портиком з гладкими, білими, рідко поставленими колонами-близнюками (дві невеликі по́ру́чні), і пласким верхом. На поверх вище провадять широкі кам’яні сходи. Площу перетинають стежки, вздовж стоять скамни. Діставшись сюди, команда Прокула повалилася на лавки, відсапувалася. Цезон одразу помітив:

— Дивиться, зелень свіжа...— він хорошенько обдивився.— Уся свіжа, навіть квіти не зів’яли.

При балансуванні живлення підтримуються тільки оранжереї, сади (зокрема каскадні, криті), гідропоніка, городинні теплиці, але не декоративні зони.

— Значить усе тут хтось поливав, блукаючи в темряві.

— Дуж смішно, Лой, але ні, без світла хвостам комети,— Прокул вказав на великі білі квіти з бігучою пелюстками синьою лінією.— Був би кінець за день, найбільше два.

— А де Стіх?

Прокул викликав Стіха по внутрішньому зв’язку, той відповів, що підходить.

Ебьюрн формально обурився, закинувши Зервію егоїзм: “Не міг взяти його на плечі? В ньому ваги-то кіло п’ятдесят,— той відказав: — “Ага, і костюм ще стільки ж”.— “Тут гравітація понижена відсотків на двадцять-двадцять п’ять, а ти при повній, ачей, двохсоткілограмову штангу хиляєш?!” Зервій посміхався та обіцяв наступного разу подбати про відсталих, обіцявся взяти двох на плечі, одного на спину, четвертого на голову, п'ятого і шостого, сказав, нестиме руками, а двохсоткілограмову штангу ― зубами. Стіх ще не прийшов, але Прокул скомандував підійматися і додав: “Зервій, а ти зачекай на Стіха, раз визвався, доженете”.

Всі пішли на останній поверх, але не сходами, звісно (хоч можна й так), а піднявшися на перший поверх ― сіли до гідротоного ліфту, це простора підйомна герметична капсула в прозорій водяній трубці. Тональний тиск проштовхує капсулу, а статичний “тон” ловить її, глушачи тональне нагнітання, чому капсула миттєво зупиняється. Опинившися за якусь секунду на дванадцятому поверсі: капсула розгерметизувалася, запарило, кисло-залізний запах цього пару на диво подобався Цезону. Вони увійшли до красивого нішового переходу з орнаментальними оздобленнями, далі потрапили до так званих функційних напівкруглих кімнат, де зберігався поляризований газ в особливих ємностях із плазмовими замками, і вийшли на темну блискучу підлогу вузлової точки. Поки Прокул викликав Зервія, Трій, Апій та Цезон ділилися запасами костюмів, Квінт стояв збоку, дивився на них, зімкнувши на грудях руки.

― Зервію, де ви? ― Прокул майже кричав.

― Вибачайте, капітане, але Стіх достоту ослаб...

Прокул перебив Зервія, узявся за лоб:

― Так неси його на собі! Киньте рюкзаки!

― Мені довелося перелити...

Не ставши дослуховувати, Прокул обірвав зв'язок і звелів сідати до модуля транспортера. Квінт здивовано покосився на капітана, хотів було вточнити: насправді вони не стануть чекати Зервія та Стіха, та передумав. Тоді як Цезон дояснив: “Розумієте, капітане, це перший рейс і Стіх намагався робити все ідеально, він виклався та сил не зважив”. Прокул слухав невдоволено та краєм вуха. Модуль, як і уся траспортна мережа ― дивовижне спорудження, але обмежене. Не удаючись до подробиць: модуль це відбивач або заломлювач, в залежности од поляризації. Після запуску рефракційоного градієнту, поляризований газ визначає сутність модуля, тоді все, що в ньому відбивається ― переноситься до заломлювача. Щойно так команда переправилася на декілька кілометрів до головної вузлової точки центрального конгломерату “Альфа”, а каскад заживив усі пов'язані тут системи.

Коли “Сомнамбула” рухається, переміщуватися можна по-різному, наприклад дуговим стрибком, заплутаним ходом, і замкнутим бігом. Останній особливо ефектний, тому що цей рух ігнорує будь-які перешкоди (через етемерізацію), які не опромінені періодичними хвилями, і якщо крізь них пробігти, вони замикаються, смикаються випадковим чином між собою. Пройшовши крізь замкнуту в цей спосіб перепону, можна опинитися за зовсім іншою перепоною в змичці.

Вузлова точка конгломерату знаходиться саме попід куполом, вона шостикутова, чотири діагональні сторони відкриті ― прозорі, чотири інші займають модулі. Звідси видно майже весь конгломерат: справжнє місто із висотними будівлями, розважальними центрами, культурними зонами, спортивними майданчиками, парками, алеями, водоймами, перетнутими вулицями та тротуарами. Коли “Сомнамбули” будувалися, ніхто не знав про побічні явища корабельного руху, вірніше, про їх силу та накопичувальний ефект, які проявляються тим сильніше, чим далі йде корабель. Контроль намірювався компенсувати шкоду психіці грамотним підбором кадрів, підтримувальною терапією, медикаментами. Тому спочатку в команді “Сомнамбули” мало б бути близько сімдесяти тисяч чоловік, а усього в підготовчій програмі брало участь біля трьохсот тисяч, але перший же виліт з мінімальною людською підтримкою примусив усіх зняти рожеві окуляри, в яких вже маяли, наче міражі посеред пустелі: колонії на далеких планетах, сировинне та енергетичне благополуччя, наукові звершення, зустріч із чужопланетянами.

Нині всі ці конгломерати, квартали, секції, наукові комплекси з лабораторіями, дослідницькими центрами, величезними установками, на кшталт кварбінального сканеру, безконечні сховища, куди наготовлялися складувати нескінченні скарби космосу, теплиці і гідропоніки, що мали б харчувати десятки тисяч людей: все це порожнє, ніколи не використовувалося, запорошене; пил намарно пробують зібрати в'юнкі роботи. На “Королі цикад” устигли реалізувати майже всі строїльні проєкти, на “Крокуючому зорями”, після результатів першого тестового прольоту більш як половину скасували.

Лой інтересувався, чи не спостерігає хто після градієнту хроматичних проявів на світлих гранях. Він зрідка користувався транспортером, тому із хвилюванням, бентежно відносився до будь-яких постефектів. Ебьюрн підійшов до вікна та сказав: “Ага, Лой, ти зловив по́бочень, доведеться тебе тут полишити, щоб не вибухнув опісля наступного градієнту”. Не те, щоб Лой повірив, але настороженість його загострилася, охоти ділитися відчуттями поменшало; поправив рюкзак, глянув під ноги. Кпин Ебьюрна сподобався Кергіюсові та Цезонові, вони взагалі охочі посміятися. Квінт узяв Лоєву схвильованість, розтлумачену як помисливість, на нотатку. Прокул вважав регіт недоречним та прикрикнув на усіх; сказав “сідати на бету”; першим увійшов до модуля праворуч. Ебьюрн знову попрохав капітана йти до заводної частини, слідкувати за інтегральними магістралями, що важливо під час запуску живлення, Прокул, опам'ятавшися, дозволив, і той зайшов у протилежний модуль, спрямований на квартал “Дельта”. Квінт, розминувшися із Ебьюрном, ввійшов останнім, невдоволений чи то раптовою забудькуватістю капітана, чи то умисним недбальством до загайливих. Прокул активував рефракційний градієнт схематичною інтерактивністю, відбивач зашипів та заклацав, потім на мить почувся дуже високий писк і вони заломилися в модулі центрального кварталу “Бета”.

Прокул сказав: “Спускаймося, прудко!” ― і широким кроком, уперебіжку, пішов до драбини, Квінт подумки кинув йому навздогін: “Капітане, а як же Стіх із Зервієм?” ― та озвучувати не завзявся. Трій, ніби читаючи думки, поплескав психолога по плечу. Роздратований, простуючи в хвості групи, Квінт зв'язався із Зервієм та майже пошепки поспитав як там справи. Йому відповіли: “Все гаразд, не хвилюйтесь... докторе, ми у ліфті”. Голос Зервія збивався, психолог запідозрив паморочне хвилювання, звичний передвісник параноїдального психозу. Перебіжно Квінту уявилося, як він звинувачує капітана в халатності, через яку в члена команди стався параноїдальний припадок, але думки ці він одразу ж відкинув, понадіявшися на краще.

Плянування усіх кварталів унікальне, наприклад, середню алею “Бети” прикрашає ряд фонтанів, клюмб тут не так багато, як в “Гамі”, зате висаджені дуби та хвоя. За насадженнями, поблизу стіни закладено фундамент відкритого театру, який ніколи вже не добудують, трохи подалі пара різнобарвних скляних вишок, за ними обзавер, з високим і наче невагомим через вузькі стрільчасті підпори портиком, над ним здіймається монументальна поверховість, підкреслена вітіювато прикрашеними фризами з метопами, тут мали відбуватися експозії, демонстрації і вистави образного мистецтва; в головному залі в силі розміститися до тисячі чоловіків, невідомо, чи заходив туди хоч один після запуску корабля.

Прокул, Цезон, Апій та Кергіюс спустилися на площу, вибігли підтюпцем на підходи до тротуарного розгалуження, решта наздоганяли. Проходячи парком, Прокул раптово спинився і прислухався... по вухах вдарила тиша, не притаманна паркам. Кергіюс захекався, взявся за лямки рюкзака, наче за опори та спитав:

― Капітане, що там?

Прокул також втомився й не міг віддихатися. Він підняв вказівного пальця щоб усі змовкли, затим сказав:

― Помарилося. Йдемо.

У кварталах та конгломератах плянувалося розгорнути екосистему, і тут, в цьому паркові, мали б жити голуби, дятли, горобці, сойки, синиці, солов'ї, а ще вивірки, єноти, бурундуки, їжаки.

З парку Прокул вийшов навпроти театру, підійшов до валуна, сів поруч, закинувши голову, дихав ротом. Підійшов Апій, запитав, чи лишилася в нього вода.

― Є троха, тобі тре?

― Ні, гадав, може вам підлити.

Прокул подякував і викликав Зервія.

― Ви ся знущаєте?!

― Капітане, ми вже в кварталі, спускаємося, бачу вас...

Прокул обірвав зв'язок, ледве чутно повторив останні слова Зервія; впершися рукою на валун, піднявся, рушив до стіни, до виходу в сектор кают-компанії.

Вихід вів у просторий вестибюль з високими, вузькими нішами, лінійною, різнобарвною текстурою підлоги і ледь помітною орнаментальною геометричною фактурою напівкруглої стелі. Луна тут розліталася вельми гулко і для Кергіюса кожен крок ввижався топотом натовпу, ніші йому вбачалися то випуклими, то увігнутими, а лінії на підлозі перепліталися. Таке лякало і він побіг бистріш. За вестибюлем декілька закритих службових приміщень, щось на кшталт алькова зі стійками для квазіенергетичних стрижнів, і нахилені підступи до п'ятьох тактальних ліфтів. Ці ліфти зведені за технологією тактальних рубежів: один рубіж то є один поверх, тактальне перенесення спрацьовує без прискорення, завдяки квазіенергетичним потенціалам в колоядерному просторі кристалічних металів. Мінус технології у “втомленості” таких металів; але для перезарядження потрібно лише почекати, для чого стрижні полишають у стійках на півроку.

Замість дверей у ліфтів так звані “сапфірові бар'єри”, це плинні квазіенергетичні грані: оточують під'єднаний стрижень, їх можна відбивати, перенаправляти, насправді ж їх тільки підправляють, щоби рівно охопити майданчик ліфту, адже він відкритий з усіх боків. Сапфіровий бар'єр відбиває майже усе, із чим зіштовхується, тому стрижень доводиться кожного разу знеструмлювати, щоб увійти або вийти з ліфту. На етапі впровадження цієї технології багато сперечалися про безпеку, думали ― чи можна “застрягти” в такому ліфті? Тоді в систему інтегрували механічний обмежувач, в аварійній ситуації він ізолює полюси стрижня. А ще кожний, кому належало скористатися ліфтом мав брати із собою граничний відбивач ― металічний трикутник: “розрізає” сапфіровий бар'єр; для трикутника навіть зробили окрему кишеньку в підворотній асці загрудника. Зроблено це виключно задля спокою людей, бо, все ж, застрягти у тактальному ліфті неможливо. Діаметр майданчика ліфта біля сотні метрів.

Апій вимкнув сапфіровий бар'єр з консолі, водночас Прокул повідомив Квінту що вони вже у ліфтовій й нікого не чекатимуть. На що психолог відказав: “Ми поруч каменів за парком. Ідемо на вихід”, а на фоні хтось вигукнув: “Бачли? Он там, за скоцюрбленим дубом визирнув?!” ― Прокул це почув та стис зуби від досади, йому не хотілося нічого уточнювати, він просто хотів сісти до ліфту й з'явитися в кают-компанії... Так вони з Кергіюсом, Апієм, Цезоном і зробили; хоча Цезон знітився, почувши про неприємности у паркові, тис пальці, мембрани рукавиць тихо клацали. Апій міркував про своє, непроникні окуляри складали добру раду цьому. А Кергіюс тепер чомусь чув мову задом наперед, казав правильно (повідомив про проблему), але мимоволі намагався “виправитися”, підбити мову під слух і перекручував слова. За арковою проймою виходу з ліфтового сектору кают-компанії знаходилося багатосекційне приміщення із гвинтовими полірованими драбинами. Під однією стіною стояли бокси, шафи, контейнери, столи, іншу закривали розсувні модульні стелажі, а поруч були прилади. Минаючи це приміщення, Прокул із загоном потрапив до технічного відділку з проекторами, тоді Цезон сказав:

― Ви помітили?

― Що?

― Випромінювач заплутаних часток увімкнено!

Прокул підняв руку і всі зупинились. Вони повернулися щоб переконатись: так, ЗЧ-випромінювач насправді працював.

― Як можна полишити випромінювач бездоглядним?! ― Апій обурювався, хоча в окулярах не міг переконатися, чи правда апарат увімкнено, тут напівтьма.

У арковій проймі із шумом з'явилися відсталі, Зервій тяг на раменах Стіха. Прокул пояснив ситуацію і спитав Лоя: “Імпульс з аварійного доку міг вплинути на це?”.

― Звісно ні. У цієї апаратури високий пріоритет, дивиться...― Лой показав на червону мітку з римською цифрою I посередині, нанесену на корпус збоку випромінювача.

― Може команда “Короля” експериментувала з живленням, перемикала магістралі, може “Базис” дав збій?

― Не розумію, капітане, нащо їм то було треба, а “Базис”...

― “Базис” навряд, капітане,― Трій казав, почухуючи потилицю.― Проектор надто просто влаштований, якщо збій був, то мабуть в рефракторах.

― Тоді...

― Ні, капітане, вибачте, що перебиваю, але і тоді нічого такого не трапилося би. Випромінювач підтримується з балансу. Його просто не вимкнули.

― Незбагненно. Вимкніть негайно!

Лой підбіг до терміналу і по низькорівневій інтерактивности знеструмив прилад. Минаючи проекторний відділ, усі зауважили блимання дисплеїв, зображення викривлялося.

― В чому справа?

― Точно тут негаразди з живленням.

― Вимкнення випромінювача імпульсувало в переборні канали?

― Де ви про таке чули?

― З потужними приладами всяче буває, коли вони під'єднані до мережі напряму.

― Та ж переборні канали екрановані... перетинками?! Імпульсування теоретично неможливе.

― Перше що спало на думку.

― Ми можемо виміряти стучні гармоніки звідси?

― Шансів мало, без генерального живлення та інтерактивної потужности скоріш за все буде бронзування.

― Байдуже, Лой, Апій, робіть.

Системник з оператором відійшли до дальньої стінки з дисплейними модулями та запустили складну послідовність визначення стучних гармонік, зображення на решті терміналів раптово стало чорно-білим, незабаром виправилося, зникли перешкоди. Тоді як капітан спитав Квінта що за діла коїлися в парку і суворо поглядів на Зервія, той винувато всміхався, ледве чутно сказав: “Нарешті”.

― Капітане, Трію побачилося щось за деревом.

Прокул глянув на Трія без потайних думок, ніби очікуючи пояснень, але тому показалось, що погляд цей повен осуду і підозри в безумі. Трій виправдовувався так:

― Капітане, це наш перший вільний рейс, ви розумієте...

Не дозволяючи тому скінчити, він сказав, хлопнувши долонями:

― Ну, панство, часу обмаль,― Прокул гукнув Лоєві та Апієві закінчувати і наздоганяти, повів всіх далі, в каютну галерею, де очікував вже зустріти хоч когось з екіпажу “Короля цикад”.

Каютна галерея поділялася на секції з відкритими плятформами та поверхами, все тут було улаштовано симетрично, навіть підлогові трибарвні (рожево-салатово-голубі) довгасті малюнки, поліровані прямолінійні бар'єри, стельові реї, застінкове та “плавке” освітлення, тільки колони: одна в лівому крилі, що підтримує нульову плятформу, і одна в правому крилі під нульовою плятформою, різнилися оздобою ― там ґафони з арнамера, а тут із орнера, але такий контраст естетично був корисний загальному дзеркальному видові галереї. Контроль плянував розмістити тут близько тисячі робітників головного відсіку, а розмістилося десятеро; капітан жив в окремій каюті.

Кроки лунали гулко, та чеканка ця далеко не розліталася. Трій вищербленим своїм басом загул: “Підмога “Крокуючого” тут. Хто де?!” ― навіть відгук почувся. Прокул попрохав Трія повторити. Потім ще раз. За спиною роздався тупіт: Апій з Лоєм повернулися, обличчя їх були кислі. Не даючи їм сказати, Цезон вишкірився, ввернув: “Що, бронзування пригнало?” ― Лой лише розкинув руки, Апій додав: “Шкода, до головного увімкнення будемо без гармонік”. Кергіюс промовив щось невтямливе, навспакове. Лой, розплющивши очі ширше, глянув на нього, потім на Трія, що стояв поруч, той лише вигнув губи дугою. Цезон пояснив, зумисне обмовившися, що це “спецефекти” “Базису”. Прокул попросив стати тісніше і сказав:

― Тут розділимося, я з Квінтом, Цезоном і Трієм піду на мостик, по дорозі оглянемо найближчі сектори. Ви заглянете до кожної каюти команди, і за нами, будемо вмикати генеральне живлення. Загаловий зв'язок лише для надзвичайношти!

Тоді викликав Ебьюрна:

― Як ся маєш, Ебьюрне?

― Капітане, я майже на місці, які інструкції?

― Поки що все за пляном.

― Капітане, когось вже знайшли?

― Не балакати на загальному каналі! ― Прокул крикнув та вимкнув зв'язок.

Стіх стояв поруч із Зервієм, похитувався. Прокул подивився на Стіха чи то з жалем, чи то з роздратуванням або навіть озлобленням, спитав:

― Ти як. Зможеш із ним розвідати?

― Авжеж, капітане.

Прополоскавши рота повітрям, Прокул потер носа і сказав:

― Ні, давай-но ти підеш із нами на мостик.

― Воля ваша, капітане,― він хотів здаватися бадьорішим.

Прокул не встигав, не хотів або просто втомився приборкувати міміку, а вона видавала його настрій: кут рота потягся кудись догори, капітан одне додав: “До мостика каменем кинути”. Квінт не встиг губами поворушити, як Прокул спинив його, показавши долонь і пообіцяв Стіхові: “Не хвилюйся, коли-шо, під стіною тебе не полишемо”. Той кивнув, подякував: “Дякую, капітане”, але якось безсило, звуки остатнього слова розвіялися. Прокул ж вперше за похід так виразно побачив себе в само́ті на цьому кораблі, все дужче запевняючися, що команда його не годяща, він думав: “А як буде після другого, третього рейсу?” ― і думки ці просякала невтішність, безнадія, невірство, відчай, приреченість, окутувало ж їх збайдужіння, майже апатія. Цезон глядів на таке стиснувши зуби, він фізично не дозволяв собі розтулити рота, вірячи, що капітан от-от вибухне, а будь-яке слово може стати підпалом. Трій негучно теревенів з Лоєм, а коли їх голоси лишилися у тиші, розгублено подивився ву слід капітана, той саме покрокував геть.

Всі розбрелись.

Лишилися Апій, Лой, Кергіюс і Зервій: мовчки перезирнулися, Лой непевно розвів кисті рук, притис край губи, але Зервій сказав першим: “Я з Апієм перевірю праве крило, а ви ліве, гаразд?” ― Лой кивнув, Зервій теж, прощально усміхнулися, і покрокував повз широку галерею, немов пропонуючи рукою Апієві обігнати його. Лой з Кергіюсом чомусь стояли і дивилися їм на спини. Вони йшли непоквапом, стук костюмних чоботів, гнучких, але твердих, композитних, з метаметаличною шовною оббивкою звучав ясно, відривчасто, майже дзвінко, але віддалявся; голоси і рухи капітана, імітера і психолога геть затихли (агроматора чутно не було зусім). Кергіюс уп'явся в одну точку десь поміж лопаток Зервієві, розмірковуючи про внутрішній діалог, побоювався: якщо дефект торкнеться і його... збожеволіє, розколеться особистість. Лой тер великим пальцем о середній, а вщухаючи, майже синхронні кроки Зервія та Апія відстукували ніби метроном. Лой думав про бронзування, чому етап вивіряння спектральних баз продемонстрував хаотичність, допомогла би константна рекапсуляція або циклічний захват когортних значень? Це напрочуд складна задача, відповідь в змозі просунути системну інтеграцію на щабель інтерактивности повище, а ім'я Лоя Гонта, авжеж, вписали би до “Системних путівників” Контролю. Нарешті Зервій з Апієм зайшли за напівпрозорий ксай й сховалися за постінком з металізованої імітації граніту. Лой все вдивлявся крізь галерею і не обертався на Кергіюса, говорив до нього туманно, обнадійливо, але якось поперед себе, повз думки: “Нічого, Кергіюсе, запустимо генеральне живлення, будеш через образний інтерфейс спілкуватися”, не вповні тямлячи навіщо те сказав. Кергіюс ж надіявся, що проблема вирішиться сама собою ще до увімкнення живлення. Лой махнув головою, закликаючи слідувати за ним, і вони пішли у ліве крило, к переднім каютам.

Звуки їх кроків так само мірно розносилися порожньою галереєю, Лоєві зійшла думка ― що тепер вони з Кергіюсом “метрономи”. Голубувате світло красиво розтікалося блискучою підлогою, обтікало жолобні, інтарсовані в підлогу двобарвні плінтуси постінків, сяяло на гранях облицювання, врізалося в гранатового кольору фактурний ксай і розприскувалося помаранчевим сяйвом. Плавке освітлення непомітно то вмикалося, то вимикалося, докидаючи теплі відсвіти в підстінному просторі біля каютних дверей, під масивом плятформ. Кергіюс йшов поодаль, Лой забув, що не один, задумливо сковзнув поглядом по глянсовому постінкові, побачив викривлене, пливке своє відображення, а позаду вигин іншого. Каюти першого ряду прикрашалися неглибокими порталами, а вільний двометровий простір між ними займали рельєфні візерунчасті орнаменти в стелойському стилі, його виповнюють чарунки з багатопроменевими зірками, складне ниткоподібне обрамлення і аскетичне непомітне лінійне тло. Тут зорі були інкрустовані вогняними опалами. Наближуючись до каютної стіни, Лой майже зацокав язиком, адже на “Крокуючому” оздоблення каютної галереї було пласким та однотонним. А ось Кергіюс не здивувався, він вже бачив інтер'єри ще на етапі плянування в ґлофічних екскурсіях. Лой встав коло стіни і роздивлявся візерунки, мимохіть до них притягався, навіть рота розтулив. Кергіюс оторопів від цієї картини: замість пошуку членів екіпажу, Лой витріщився на стіну. Не силуючись напоумити, він проминув його, а Лой водив пальцем по жолобам канви, ковзав обрамленням, перестрибнув до внутрішнього контуру з чарунками і збагнув, що зайнятий не тим. Відсахнувся, позирнув за спину, почув кроки в стороні, рушив за Кергіюсом, але перед тим ще раз (навіщось) закарбував у пам'яті витончений малюнок і частину прямолінійного порталу, по якому він також провів рукою, водночас зчіплення рукавиці зачепили портал і задзвеніли трохи гучніше очікуваного.

Зервій з Апієм першими дісталися житлових кают: найближча була незаперта, значить, там хтось є, або нещодавно був. Зервій ледь чутно прочитав з датчика інтерактивности, вбудованого в пройму: “Тут”, запитливо глянув на Апія, той замахав головою. Двостулкові двері одночасно роз'їжджалися та опускалися, Зервій переступив поріг, в каюті горіло пристінне світло, пластинчаста стеля тьмяно мерехтіла на гранях, декілька модульних полиць були виставлені, на них лежали олодеки, стос аксів і один на інший поставлено два ящички з ізурованими замковими проходами під церзети. На ліжкові побіч другої стіни ворохом лежать уніформні штані, сшелі ашти, і розкидані двохторні підкомірні “осі”. Зервій повідомив Лоєві та Кергіюсові:

― Схоже це агроматорова каюта, Ітелоса Дола, і тут нікого.

― Ми теж заходимо, каюту не зачинено,― Лой казав і було чутно, як спрацював замок дверей. Потім Лой додав: “Мабуть це їхнього бортера”.

Апій, без намагання проштовхнутися повз застиглого в дверях Зервія, йшов (ведучі по стіні вказівним пальцем) к наступній каюті і перепитав:

― Ітелос бортер?..

Лой перервав передачу.

― Ні, Халокс бортер.

― А Ітелос?

― Не пам'ятаю, ніби агроматор, там аксів купа.

Апій присунув на переніссі окуляри, несамохіть посміхнувся жартам, що виринули з пам'яті про акси і агроматорів. Двері позаду закрилися, Зервій йшов слідом. Апій увійшов до механіка. Кімнату заставлено мобільними ярусними столиками із розібраними, напівзібраними, вимкнутими дронами, поряд дальньої стінки... Зервій попрохав пройти, Апій поступився, той пройшов, встав попереду, водрузив руки на боки, сказав: “Й тут нікого”... ряд дисплеїв з виводом даних датчиків дронів.

Каюта бортера заклякла у темряві; пара бордових нічників поруч ліжка вихоплювали висмикнуту ковдру, пом'яту подушку, яка лежала навскоси, і атласне, вибите з кутка, простирадло. Мовби хвилюючись за Халоксів сон, Лой підійшов до ліжка так тихенько, як тільки зумів. Чомусь він потягся до подушки, лиш взяв її за край і увімкнулося каютне світло; не впускаючи подушки, Лой розвернувся,― Кергіюс ввімкнув лампи, і, бачачи, що налякав тим Лоя, вибачливо похилив голову. Подушка була теплою, але Лой не відчув цього в рукавицях. Не дивлячись, він кинув її назад, доповів Зервієві, що бортера немає. Кергіюса ж привабили стійкові нахилені дошки, на таких зазвичай підраховують резолюції корпусних сплесків: він знав як вирахувати початкові пари базисних резолюцій, але проекторні грані виводили зовсім незрозумілі йому значення в квадратових ізомерах; останні проєкти були підписані вчорашнім днем. Кергіюс підізвав рукою Лоя, він підійшов зі словами: “Що тут?” ― Кергіюс пальцем ткнув в дату, Лой сказав: “Цікаво”.

Апій вийшов на зв'язок, сказав, що інші три каюти зачинено. До останньої підійшов Зервій, вголос прочитав з датчика “Тут”, але двері не піддавалися. “Лой, Кергіюсе, у нас все позамикано, ми на мостик, доженете”, так Зервій передав по зв'язку, поморщивши лоба, ще раз глянув на двері, глянув зі злобою, але до чого саме? до стулок: не піддавалися, чи до пошуків: безрезультатні? ― сказав собі під ніс: “На-таке”,― без уваги де там Апій (а він сперся на стіну побіля Зервія) майже бігом пішов до галереї.

Кергіюс зберіг проєкти дощок й вийшов назовні, а Лой походжав, приглядався до візерунку мозаїчної брудної підлоги, в повітрі ширяв пил і невловимий запах поту. Лой дивився на гладку порожню сіро-голубувату стіну з непомітними під прямим кутом швами модульних меблів, а думав про когерентности кутових функцій: надають доступ к фігурним операціям на рівні “летючих” і “текучих” систем. Світло в очах якось дивно поводилося, у вухах загуло... Лой опам'ятався та поквапився до виходу, з порогу він глянув наліво, Кергіюс вже обійшов всі каюти й було йшов йому назустріч, але зупинився, показав перехрещені руки, і повернув до галереї. Лой передав Апієві: “Решта кают з нашого боку теж позамикані. Іду за вами”. Зервій, підіймався на три сходинки підходової напівкруглої аттики, подумав, чому це Лой доповів Апієві, а не йому, і запал його стишився, крок покоротшав, рух сповільнився, так що Апій вийшов на перехід аттики першим й доклав Прокулові: “Капітане, у нас пусто, йдемо за вами”,― відповіді не надійшло.

Тим часом група Прокула, мовчазна, сконфужена, поскидавши рюкзаки у кут, оглядала кухню та їдальню: на овальному монолітному чорному столі для сотні персон парили дві фарфорові чашки з какао й чаєм, поруч на фаянсових блюдцях лежали меренги в кришках, одно було почато, і срібні чайні ложки. Трій невідривно дивився на них, стиснувши голову долонями. Стіх усівся, покрутив трохи філіжанку, несміливо підніс нюхнути, але зустрівся поглядом із невдоволеним капітаном: поспіхом поставив на місце та відсунув. Прокул звелів нічого не чіпати, а сам копирсався в розкладі обідів піддзеркального підлогового терміналу кроках в п'ятдесяти від столу. Тут плянували поставити п'ять таких столів, щоб за обідній час нагодувати увесь персонал.

Квінт придивлявся до стільниці на кухні, нахилився до неї, ковзав поглядом глянсовою одноманітною поверхнею, вишукуючи цукринки, чаїнки, пудру какао, або краплі води. Все це було біля харчового симулятора ― примітивно складного апарату: компенсує чимало вуглеводів і деякі білки на синтетичній дисковій основі. Трохи подалі, Цезон проглядав через інтерфейс роздавача останні замовлення. Квінт виділив цукринку на стільниці, підігнав її акуратно пальцем, повозив туди-сюди, підбив, потім розчавив, мізинцем змахнув білу плямку цукрового піску, придивився до підлоги ― чи не знайде якихось слідів. Нагнувся, присів, поклав руки на коліна, глядів під ноги, одначе, підлога із вкрапленнями в ромбоподібних металично-сірих тенетах була чистою. Квінт розпрямився, Цезон сказав, що останнє замовлення є те, що наразі на столі та кивнув в той бік. Квінт безпомічно відповів: “Нічого не розумію”.

Прокул кликнув їх з кухні, встав край столу, сперся на нього пальцями, чекав психолога з бортером.

Негучно заговорив: “Передусім маємо зберігати спокій, самовладання. Позаднім поки що про знахідку ані слова, ясно?”. Стіх сидів, опустивши голову, Трій все так само витріщався на вже вистиглі чашки, Цезон погодився мовчки, Квінт навіщось подивився на розчепірені пальці Прокула, затим на Цезона, той не блимав, з розумінням відказав: “Авжеж”.― “За розкладом останній обід був два тижні тому, що у вас?” ― Прокул підняв підборіддя на Цезона й Квінта.

Бортер ніби чекав на це питання, відповів миттєво: “Роздавач каже, ці...― трохи недбало хитнув головою на філіжанки та блюдця з десертом,― напої кінцеві на видачі...― хотів було зчепити руки, але вхопився однією за лікоть, а потім й зовсім спустив їх,― видані близько двох тижнів тому”,― й винувато (чомусь) повів очі долі.

Стіх, не підводячи голови сказав:

― Сталося щось жахливе.

Трій приєднався: “Дещо кошмарне”, казав і не відривався від філіжанок.

Прокулу такі настрої не сподобалися, він грюкнув по столу, Трій нарешті відстав од чашок й глянув на капітана.

― Припинити!..― думки кипіли у гніві, як ж кортіло виговоритися, всіх звинуватити! Але ні, Прокул стримався, лише додав: ― Як ви смієте підбивати команду на малодушність! ― вказав на Трія, підводячи руку наче для удару.― Чи ви не знаєте побочені “Сомнамбул”, особливості імітації?! Схаменіться! Ми тут щоб допомогти людям, команді Лівіюса! Вам має бути соромно за думки про “щось жасне”! Соромно має бути! Соромтеся Трій, Стіх!..

Стіх сказав: “Перепрошую”, утім, сховавши очі. Трій готов був розплакатися і теж попрохав вибачення. Цезон не бажав втручатися в розмову, а Квінт оцінюючи психологічний стан загону, міркував, чи не повернути йому Трія на “Крокуючого”, не завадило б і Стіха, та сам він не дійде, а відряджати супровід ― до лиха, надто всі втомились. Капітан, на його думку, усе більше перебирав міри, губив зв'язок із реальністю, про що явно свідчить епізод із замовчуванням.

― Якщо вам ніяково, ви розклеїлися, як тоді, скажіть ласкаві, нам допомогти людям Лівіюса? Що коли б пожежник вертався з палаючої будівли бо в нього, бачте, дим очі засльозив? Згадайте як гасили плаводи на прототипі: роботи плавилися! А люди ― ні! Люди одразу згоряли, але синхронізувати обмежувачі їм вдалося! А якщо б ні? Якщо би ні?! Що сталося б тоді із Сонячною системою?

Стіх казав невтішно:

― Капітане, не хочу нагнітати, але ж і ви чудово розумієте, справа тут не в імітації. Немає генерального живлення ― це беззаперечно.

Всі мовчали, нібито очікуючи од Стіха нових одкровень, і він сказав: “Базис”, немає сумнівів, також спрацював. Довкола нас реальність, об'єктивна, капітане. В яку тяжко повірити”.

Трій невпевнено додав: “Як гадаєте, Земля ще існує?”.

Цезон нервово почесав голову, й спитав раптово охриплим голосом: “Капітанських повідомлень від Контролю після виходу на “Короля” не було?”.

Квінт неочікувано для себе знітився, звернувся до всіх: “Аронт мовчить?”.

Прокул відсунувся од столу, ігноруючи питання, нагадав, що ось-ось надійдуть запізнілі, отже треба висуватися та не теліпати язиками. А виходячи за двері, сказав бадьоріше: “Та й хто знає, може Лівіюс зі своїми людьми просто налякані імітацією, завбачивши нас, вони сховалися?” ― не ясно, чи заспокоїло це припущення загін. Перед тим, як проказати, думка ця здалася Прокулу цікавою, опісля в'явилася настільки малоймовірною, а тому необміркованою до нісенітниці, що пожалкував про неї, як про поспішну.

Прокул, Стіх, Квінт, Трій і Цезон стоять на восьмивекторному розі, звідки можна потрапити назад до їдальні, на кухню, в комору з харчовими капсулями, до прохідної керуючого відділку потоковістю, до пункту найнижчої автоматизації, на підстанцію чутливих інерцій з гігантськими пірамідальними інерціяламі, і далі на високий проспект, що прямує до зони контролю, за яким знаходиться капітанський мостик. Восьмий вектор ― це направлення до перехрещення, яке вказує на аттику: частково пішохідний простір, його перетинає генеральна мережа інерцій. Підвісний міст аттики викладений темними матованими нефритовими плитами. Коли генеральне живлення подане, тут знаходитися неможливо. Мережа інерцій шумна навіть в пасивному режимі, деколи звук її міниться, то понижується, то повищується, то перекочується й підстрибує так, немовби крижані брили налітають з пінявими хвилями кислоти на гострі металічні скелі, відкочуються та шиплять, наче збурені розпечені змії, оголені океаном перед грубою дійсністю пекучого інерціяльного прибою.

Попереду мостом йшов Апій: в темпі, рівно дихаючи, широко розмахуючи руками, не відволікаючись ані на шум довкола, ані на Зервія, що плівся позаду, ані на спрагу. Лой же з Кергіюсом тільки-но підійшли до мосту, передні виглядали звідси як дві смутні крапки. Зервій чомусь обернувся і теж помітив їх. Гнатися за Апієм йому раптово перехотілося, вийшов на зв'язок з Лоєм: “Ну що ви там тягнетесь, як черепахи? Зачекати на вас?” ― сам від себе не очікуючи такої спочуйливости.

― Ні, не стійте, йдіть. Не чекайте,― так відказав Лой, Кергіюс йому показував знаками щось, та було не розібрати.

В цей мент найближчі інерціяльні паралелі якось винятково гучно загули, Зервій навіть скривився. А Кергіюсові стало недобре, йому здалося, звук проходить крізь нього, заглушує думки, звіює слова, лякає. Лоя пересмикнуло. Апій на секунду спинився... покосився набік, пішов, повільно повертаючи очі до аркової анфіляди перехрещення попереду.

Підійматися на високий проспект доведеться сходами з тридцятьма сходинками, скругленими у країв східчастої стіни з рядом наполовину вмурованих напівкруглих колон, між яких похитувалися в хвилях збентеженого рухом групи Прокула повітря ― галактуси, чорні високі знамена, п'ятнадцять з однієї та стільки ж з другої сторони, окантовані переплетеною срібною ниткою. На кожному зображений спрощений шлях “Сомнамбули” (лінійна графіка) і центровий підпис Контролю з вказанням розрядности ходу ― ведучого значення рухомости корабля. Галактуси шелестіли, вдарялися о колони, терлися о стіни. На “Крокуючому” підйом був оформлений так само, і Трій стиха розчулився ― “Наче вдома”,― “вухастий” Цезон його передражнив: ― “Дім, з тортами дім”. Прокул на ходу ще раз перевірив показання датчиків, користуючись підшоломним ініціятором і нейроінтерфейсом. Квінт ішов побік, непоквапом, на відстані, задивлявся на галактуси, прислухався до їх шурхоту.

Високий проспект охоплював майже всю частину головного сектору корабля й замикався на капітанському мостикові. Втім потрапити на мостик можна і навпрост: через трансхід. Бокові виходи заввишки п'ять метрів і вісім завширшки, потрібні для роботизованих підходок, тому що контрольні комплексні автомати громіздкі, а без них неможливо замінити пелюстки “Базису”, які часто вигоряють від базисного потоку, бо формується він в горнилі рушія та проганяється (для прискорення) між парабольних сукседів. Також бокові ходи використовують як запасні, аварійні, і для короткого шляху механізаторів, адже потрапити на проспект можна ще з лівого і правого параду, зручних для бортера, агроматора та механіка. Проспект обшитий металоподібним, матовим світлим матеріялом: володіє унікальною властивістю накопичувати заряди квазігелю. Це небезпечні частки, що генерують своєрідні поля, потрібні для роботи базисних роботів. Тротуари огороджено дібазисною луною, яка отримується з інерціяльного прибою, вона невидима але чутна. На межі тротуарів виникає цікавий ефект квазігелевої інтеграції: срібляста димка завихрюється через польову конкатенацію, ядра гелю підіймаються, туман обтулює їх, починають світитися голубим, тоді структурність поміж дібазисною луною і квазігелевими полями зростає та втягує частки, інтегрує їх. Але це парадокс! Тому що структурність етемерна, звідси красивий ефект: голубі крапки підкидаються і з непередбачуваним пошвидшенням притягаються під різним кутом. Підкидаються, як м'ячики на дитячому майданчикові, і падають до руці дітлахів. Злітають, як повітряні кульки, і висмикнуті ниткою з вільного полум'яного голубого неба, опускаються. Ставши дибки, ніби очманілі коні із позліталими шорами, несуться в провалля. Підіймаються, як думки до розуміння певних ідей, і падають під негаданою важкістю забуття.

Крокуючи трансходом, повороти проспекту очима не дістати, але Цезон намагався роздивитися удалині хоча б обриси величезних базисних автоматів, це дало б зрозуміти: замінювали вони пелюстки або ні. Квінт теж, примружившися вертів головою.

― Квінте, бачиш щось? ― голос Цезона кумедно викривлявся, відстукував од дібазисної луни.

― Абсолютно ні-чо-го.

Прокул викликав Аронта, хотів попередити, що вони заходять на мостик, але Аронт не відповів.

Трій, вишкірившися наче від страху, сказав:

― А я щось бачу... здається.

Цезон подивився на нього так, як щойно дивився удалину, вишукуючи роботів.

― Що і де?

― Там, у повороті, здається щось є?

― Не бачу. Коли се робот, скажи куди він повернутий?

Трій якось по-особливому напружився, відчуваючи важливість, винятковість свого зору, і навіть борг перед командою, сказав:

― На нас.

До самого мостика ніхто нічого не говорив, мов цієї розмови й не було ніколи. Перед підйомом на мостик капітан приватно викликав Ебьюрна, спитав чи все в нього приготовано, той підтвердив. Квінт не чув розмови, але по обличчю Прокула збагнув, що Ебьюрн чимось занепокоєний. Так і було, капітанові він повідомив, що поворотні механізми вивернуті на обидві осі, так, наче довелося екстрено гальмувати. Але не це напружило Ебьюрна, а те, що рукояті поворотників були мокрі від поту, коли він зайшов до ходового відсіку. Прокулові хотілося заспокоїти Ебьюрна, хотілося пояснити видіння Трія, утишити напругу Квінта, який все щось вишукував, натхнути Цезона, підбадьорити Стіха, і щоб Аронт відповів, хотілося, але зараз це здавалося справою непосильною, окрім нерозв'язности загадок “Короля цикад”, Прокул і сам боровся з підозрілістю, вона примушувала його сумніватися не лише в ситуації загалом, але й в супутности ― про щирість напарників, чи не розігрують вони його? чи не заводять до пастки? чи не змова це Контролю? Звісно Прокул розумів безпідставність таких підозр і навіть їх шкідливість, але втома тіла, душевне зневір'я, змішане, хай і з невагомим, але почуттям провини за провальну рятувальну операцію, загрожували взяти гору над розсудливістю. Він переконував себе: не край ще під ногою, питання з'ясується, Лівіюс, Прохес, Гасіян та з рештою усе гаразд, просто тут якась плутаниця!

Вийшовши з трансходу, ступаючи склоподібною підлогою зі стелойськими малюнками відкритого переходу (без стелі), що підводив до височенних дверей капітанського мостику, з кожним кроком Прокул упевнявся, що всі ― на мостикові, зараз вони зустрінуться, таємниці лишаться позаду. Двері ці, утім, несправжні, декоративні, вони поставлені всередину нахилом, а утворена прогалина і є вхід на мостик. Двері тільки знизу здаються дверима, доверху вони спрощуються й зливаються з притолокою, від якої розходяться променеві опори, частина каркасу, що підтримує панорамний купол.

Надходячи до дверних пройм, з кожним кроком надія блякла, пропадала, оскільки з мостику не віяло шумом, не миготіло світлом, там було темно. Тихо. Порожньо.

Головне обладнання переведене в режим очікування, допоміжні системи вимкнені, інтерфейси заглушені. Дисплеї вимальовувалися в темряві мостику тьмяним жовтим обрисом, інтерфейсні лінії раз на пару секунд мигали синіми смужками, окружні блоки підсвічувалися зсередини рожевим автономно, підлогові маркери світилися зеленувато впівсили.

Всі спинилися, позаду линув гуркіт інерціяльної мережі, Трій гучно дихав, Квінт смикав застібку на рукаві, Стіх закашлявся, Прокул, наче побоюючись, щоб той кашель не налякав тутешніх, схованих, звернувся до них в порожнечу: “Ми команда “Крокуючого зорями”, Контроль послав нас на підмогу, довідатися що сталося. Лівіюсе? Прохесе? Відгукніться!”. Але ні, ніхто не відізвався. Стіх подумав вголос: “Чому каскад не дійшов до мостика?”. Йому відповів Трій:

― Або ручне блокування, або помилка в каскадному масиві перепідключень.

Прокул підкинув ще ідею:

― Чи може інерціяльний прибій накопичувати дібазисний струм на простої?

― Хороше питання, здається, може, та ж бо є інерціяльні хвилерізи...

― Ага, але при накопиченні дібазисів маса резонує з аморфними частками в обвідних палетах...

― І виштовхує струм з-за перевантажень на базисному каналі, приміром, проектор вигорів від зіркового маштабу, або комплексний автомат зламав його.

― Але... без проектору нам не повернутися.

― Заспокойтеся, автомати точно назовні, а якщо б згорів проектор, думаю, запах тероспанону ще не вивітрився би.

― Він міг анігілювати з петогаксоном з субканальної мережі.

― Це б ми одразу засікли з пульта в аварійному відсікові по коливанням рівня кисню.

― Значить вони самі вимкнули тут світло?

Прокул сказав з неприхованою настороженістю: “Я краще повірю в дібазисний резонанс”.

Вони ще трішки постояли, боячись рухатися, подумати, сколихнути тишу, доки з трансходу не почулися кроки Апія, у нього ніби відкрилося друге дихання, так прудко він йшов поперед загону: Лой підганяв засмученого Зервія, і розхвильованого Кергіюса, його захоплювали (і тішили) думки про скоре підключення до образного інтерфейсу. Голос Лоя: “Вигляд в тебе ніяковий”,― і відповідь Зервія: “Не кажи. Личить до наших успіхів”, розбурхали причаєних на мостикові. Прокул прохав займати місця, увімкнув канал Ебьюрна і наказав запускати першу послідовність директиви готовности.

Моторошно було йти темним мостиком, не бачачи куди ступаєш, раптом спіткнешся о чиєсь тіло? Підлогові маркери та інші крапки світла вабили, наче ески вудильників, Трій йшов до пульта імітації розгонистим кроком, немов завбачивши промінь маяка, лавірував на рифі, огинав мілину і кручі. Цезон має зайняти допоміжний пункт оператора, за який він прагнув вхопитися, як потопаючий за обломлений кусень щогли, він рвався до нього з останніх сил, стиснувши губи, напруживши м'язи, готовий (боячись) впасти. Прокул, човгаючи дійшов до так званого “посередення”, командної точки, окресленої подвійним круглим маркером, видохнув, глянув на годинник: минуло дев'ять годин від стикування, і чекав підключення систем, щоб ввійти до регулювальної панелі. Квінт повинен був прослідкувати за показниками команди під час первинного пуску з обсерверного пункту збоку, а в обов'язках Стіха: настроєння частотних потоків; він корив себе за слабкість, стидався незручностей, доставлених команді, непокоївся через труднощі з налаштуваннями, і не розумів абсолютно, як витримає новий рейс без відпочинку, якщо буде необхідно відправлятися негайно, він упевнився: під'єднання до ходових призм зараз ― вб'є його.

Апій квапився і чув команду капітана, не барячись, без зайвих розпитувань, уточнень, знімав з одного плеча рюкзак, направився до операторського під'єднання, дійти до якого вмів і з заплющеними очима. Кергіюс вгамовував внутрішню тривогу, переводячи думки до робочих завдань: увімкнення навігаційних патернів, зіставлення лінійности двох кораблів, мапова синхронізація, пошук розходжень, відхилення курсу з повним діагностичним відстеженням. Йшов він не вповільнюючись, зсутулився під важкістю рюкзака, ні на кого не дивився, тільки з Прокулом, мимохідь, ненароком переглянувся, той встиг зауважити (схвально) у вигляді навігатора клопіт. Авжеж капітан не здогадувався про істині причини цієї зосереджености, а коли б задумався, то напевно виснував би, що Кергіюс намірився саботувати запуск генерального живлення.

На мостик увійшов Лой, одразу за ним Зервій, вони спинилися, Лой тяжко дихав, поставив свій рюкзак біля стіни, Зервій перевіряв запаси костюма, звірявся з груповими даними.

― Хто-небудь увімкне світло? ― Лой спитав і обережно рушив до системного апарату.

― На тебе чекаємо.

― Апій, підготуй контекст для стучних гармонік. Лой, будь готовий стартувати парадигму.

― Так, капітане, щойно дасте масу живлення,― говорив Лой навзаєм, на ходу, не обертаючись.

Здається, все було готово для помочі “Королю цикад”, лишилося засвітити це місце, розгорнути стучні гармоніки і вони дізнаються про все, що сталося із кораблем й командою від моменту запуску головного двигуна. Розуміючи це, Прокул спітнів, м'яв руки, хотів вже швидше почути Ебьюрна, як він скаже: “Капітане, я готовий пустити живлення”, і надіявся, що цього ніколи не буде, що ніколи він не почує Ебьюрна, ніколи живлення не активується, ніколи вони не дізнаються нічого про цей корабель і його команду ― ніколи, і нічого.

― Капітане, я готовий запускати живлення,― все ж, цій в'їдливий, потріскуючий голос пролунав для Прокула і це не було грою уяви, позаяк інтерфейс відкликнувся на повідомлення, зареєстрував його, оптимізував, передав через нейроінтерфейс, і кожен з членів команди тепер міг пересвідчитися в цьому по синхронізованому розподільникові. Всередині Прокула стало так само темно, порожньо, як зараз назовні, звіялися всякі думки, хвилювання, нічого не лишилося, тому що не було вибору ― він мав відповісти: “Запускай”. Так він і відказав.

Ебьюрн замкнув перехідні клеми (віртуальні) подвійним натиском струменевих тумблерів (субінтерфейсних), каскадне живлення вимкнулося, корабель занурився в темряву, всі системи знеструмилися, але лише на мить, в наступну секунду генеральний рушій потрясся, було активовано системне пробудження, камери та екрани стримування вигнулися під дією колосальної енергії, вихровий розмежовувач перенаправив основні потоки в колектори потужности, навантаження стабілізувалося, вібрація розходилася від ядра до обшивки, примушуючи її дзвеніти. Тоді запрацювали інтерфейсні системи, допоміжні й аварійні модулі, обчислювальний центр, активувалися усі нейтроінтерфейсні порти, кожний уголок корабля освітився, ввімкнулися і приступили до роботи дрони, контрольні автомати запустили самодіагностику, капітанський мостик залило прохолодним, синюватим світлом, яке грало рожевими бліками на блискучій монолітній підлозі, і відбиваючись срібними іскрами від панорамних стекол, губилося на темній матованій поверхні опущених ставень. По загаловому каналу Ебьюрн повідомив мостикові: “Генеральне живлення подано, схема стабільна”.

Прокул відповів: “Контролюй”, та, бачачи, що окрім них тут нікого немає, дещо розгубився, наказав визначати стучні гармоніки, а ще розгорнути бортовий журнал.

Оператор вивів журнал на огляд, в першому акті перераховувалися імена членів команди “Короля цикад”: Прокул Авріюс, капітан. Аронт Атус, кермовий. Квінт Агерон, психолог. Ебьюрн Тіюс, механік. Кергіюс Фрой, навігатор. Зервій Галакс, спостерігач. Апій Тардос, оператор. Лой Хонт, системник. Трій Ексій, імітер. Стіх Ланд, агроматор. Цезон Плінт, бортер.

Другий акт починався записом: датувався відльотом “Короля цикад” з Сонячної системи, з описом подробиць шляху першого розгінного етапу.

Третій та четвертий акт описував наступні етапи: крейсерський, імітаційний (“базисний”), а в п'ятому акті мовилося про повну зупинку із вказанням поточних координат.

Усі читали бортовий журнал мовчки, Прокул спітнів, Апій взявся за голову, Лой прикрив долонею рот, Трій часто й глибоко дихав, Квінт похитував головою, Ебьюрн швидко кліпав, а Зервій заламував пальці, Стіх оглядався, Цезон просто не вірив очам, і настільки, що йому стало дурно від спроби “прокинутися”.

Прокул цілком усвідомив, що все багато гірше, ніж гадалося. Скроні його стисло, в очах стемніло, крізь умоглядний туман він наказав підняти ставні, приглушити світло.

Отже, з лівого борту взору відкрився величавий вид планети, її атмосфера переливалася в світлі Антавра, посмикувалася на лінії з тінню, а на полюсі звивалися різнокольорові бинди: тріпотіли в сонячному вітрі.

З правого борту можна було спостерігати грандіозну порожнечу космосу, “Крокуючого зорями” немає. В цьому переконувався кожен, підступаючи до панорамного ілюмінатора, а Прокул перший. Несподівано для себе, Цезон розплакався. Лой не справлявся із панікою і майже прокричав: “Капітане, що сталося?!”.

― Перевірте хвильові коридори.

― Що з гармоніками?

Лой кинувся до терміналу. А те, що він побачив, примусило його руки затремтіти. Голос його обривався:

― Капітане, коридорів немає!.. Розстикування... капітане... розстик...

― Що? Що розстикування? Коли...

― Капітане, випробувальне розстикування здійснено двадцять один день тому, о восьмій годині, п'ятнадцять хвилин, тридцять вісім секундів.

Прокул стис кулаки, закусив губу, сказав:

― Зовнішня присутність.

― З моменту відбуття по другому актові ― зовнішня присутність не реєструвалася.

― Внутрішня присутність.

― Десятеро чоловіків. Дев'ятеро на мостикові, один в ходовому відсікові.

― Причина зупинки “Короля цикад”,― Прокул не рухався, руки його оніміли, пальці закоцюбли.

― Екстрене гальмування. Автоматичне спрацювання. Тригер: “безпека екіпажу”.

Ніхто не бажав вірити в очевидне, в те невисловне, панічне передчуття, фатальну зумовленість: закружляла похмурими тінями стерв'ятників, протяглася підступними тінями гієн, гидко зашурхотіла під ногами хробацьким ворушінням. Ставало кепсько. Всесвіт захлопувався, як капкан, ніхто не встигав відскочити, усі попалися.

― Відзвітувати кермовому.

Тиша. Нейроінтерфейсний корпус видав помилку. Апій підійшов до пульта й попрохав Кергіюса з Трієм увімкнути радіюсний імітаційний пошук. Результати було видно всім, лише Лой їх озвучив:

― Його нема.

Прокул ступив вперед і спитав:

― Але ж він був на борту?

― Так. Гальмування ініційоване з-за нього.

― Куди ж він ся подів?

― Капітане, схоже, він відбув на нашому кораблі.

― Лой, де ти це бачиш? Візуалізуй для всіх.

― Ніде, капітане, це моє припущення.

Допивши останню воду, Квінт сказав:

― Куди він відбув? Коридорного випрямлення немає.

Цезон ще раз поглядів праворуч, так само Кергіюс і Стіх. Коридорне випрямлення ― фантомний слід, який полишає “Сомнамбула” в рухові, протягається від висхідної до кінечної точки й зникає після зупинки. Прокул під'єднався до свого зашифрованого іменного блоку й розгорнув щоденник капітана. Розгорнув порожній щоденник.

До образного каналу увійшов Ебьюрн, запропонував зв'язатися із Контролем. Апій зняв окуляри, надів ластинову пов'язку, став транслювати повідомлення.

― Сигнал не доходить.

― Чому?

― Лінійні викривлення на шляхові.

― Не розумію.

― Кергіюс, видай мапу.

Навігатор виділив ділянку між координат приймальної станції Сонячної системи і зупинкою “Короля цикад”, провів маршрутизацію сигналу.

― Нестабільність в межах... п'ятисот мегапарсеків.

― Що за дурня, ми не могли пройти так далеко! По маршрутизації це що... тільки половина шляху?! Він думає ми в гігапарсекові од Землі? Кергіюсе, підтвердь.

― Так, капітане, підтверджую, сферична статичність дає аналогічний результат. Але фізична позиція коректна, ми в одному цілому, п'ятнадцяти десятих мегапарсекові від Сонця.

Ані образний, ані який інший передавач “Сомнамбули” не здатен синхронізуватися з приймачем на такій відстані.

― Ідеї?

― Капітане, без кермового ми навіть розвернути корабель не в змозі, не те що рухатися.

― Ідеї!

Від крику капітана всі поникли, ніхто не міг нічого запропонувати, навіть гіпотетично. Прокулові захотілося роздягтися, костюм обважнів, капітан узявся за комір, безсило потягнув, похитуючись, відійшов на бік, обернувся до ілюмінатора, відчайно подивився в порожнечу, де хотів побачити “Крокуючого зорями”, але там нічого не було.

# # # # #

Грошова підтримка авторові:

https://buymeacoffee.com/oihivpouli