З того моменту, коли Олег ще щось пам'ятав про першу зустріч з Івановичем, минуло багато років і знову все було як навесні. Після цієї зустрічі ще було кілька зустрічей з ним та різними кримінальними авторитетами і спеціальними службами. Але, на жаль, після їхньої присутності Олег нічого не пам'ятав. Всі спогади були видалені з його пам'яті, а відразу після зустрічей повертався додому і лягав спати, а той день, коли зустрічався зі злодіями, зникав із спогадів. Прокидаючись наступного дня, Олег починав далі жити своїм життям, а той день раз і назавжди залишався у темряві. Як не намагався згадати, що було вчора, у нього нічого не виходило. Адже ці методи, які застосовувалися для того, щоб забути все, що було того дня, були набагато сильнішими і всі спроби ставали марними. Як не намагався згадати, що було вчора, нічого не виходило. Лише один хід у спогадах та жодних результатів. Незважаючи на погане самопочуття після зустрічі, а вони використовували світло та інші спеціальні засоби, які були нанесені на голки, і ці голки кололи в голову та інші місця, які відповідають за пам'ять та процеси, необхідні для здорового життя, і тільки після цього почувався дуже погано, і знадобиться деякий час, щоб відновити сили. Після таких методів впливу усе далі спирався на те, що вчора був поганий день і через це нічого не пам'ятає. Постійний головний біль і відчуття слабкості не давали спокою і це турбувало як у день, так і вночі. Від таких почуттів вважав себе хворим, але при великому бажанні уникнути цих різних болючих почуттів звертаючись до лікарів та обстежував себе і після чого вони нічого не знаходили із хвороби. Був здивований, тому й нічого не розумів, що з ним відбувається. Висновок лікарів став єдиним і всі підтверджували відсутність будь-якої хвороби. Далі продовжував жити у стані незрозумілості всього, що з ним відбувалося.

У двадцять років Олег уже закінчив технікум, у якому навчався два з половиною роки, але працювати ще не пішов. Весь вільний час займався спортом, а це різні вправи в тренажерному залі, і частково ходив у секцію боксу, щоб підтримувати свою форму. Був у захваті від таких видів спорота і більше приділяв часу спортивному тренуванню та хотів отримати досвід для найкращих результатів. Після певного часу тренування виникло бажання у майбутньому стати тренером та тренувати людей, допомагаючи їм привести себе у певну спортивну форму. Стати тренером у тренажерному залі було нелегко і продовжував більше тренуватися та робити певні вправи, читати різну літературу, щоб мати досвід у тренуванні інших людей. Знав, що треба спілкуватися і завжди мати відповідь на їхні запитання, але цього в нього ще не було в розмові, і продовжував заїкатися. Вади не давали можливості піти на роботу, але час від часу працював над собою докладаючи всіх зусиль. З дитинства у нього були мрії стати сильним чоловіком із гарним тілом та розмовляти безперешкодно.

Захоплення в боксі дало більше мотивації та натхнення подолати труднощі життя і хотів стати боксером, але в цей час так само без пам'яті були ті самі зустрічі з кримінальним світом та спеціальними службами, які ворогували між собою та їхня присутність не дозволила просуватися у боксі. Через знову використання препаратів перестав займатися відчуваючи слабкість та втрату сил. Кримінальний світ з ним зустрічався тоді, коли Олег не був готовий до цього і вони його знаходили і вистачало одного звуку, щоб Олег опинився в гіпнотичному стані і в такому становищі нічого не відчував, не розумів і все що в нього питали, він відповідав. Запитання належали до тієї сфери діяльності, про яку ніколи нічого не знав. Не даючи відповідей на їхні запитання, використовували фізичну силу, щоб змусити його швидше відповісти, але він нічого не розумів і перебуваючи в такому стані, говорив різні небилиці, але вони чомусь вірили їм і надалі продовжували за ним стежити, а коли потрібно відшукували і знову робили те, що їм треба. Все зроблено для їхньої певної мети. А іноді було так, що Олег помічав автомобілі, а водій уважно дивився на нього і створювалося таке відчуття, що за ним хтось шпигує, але не знав чого саме він. Ніколи не порушував закон, ніколи ні з ким не спілкувався і не мав жодних друзів. Все що було так це захоплення у спорті, які хотіли розвивати і там досягти певного результату. Все було б добре, якщо не такі випадки, коли спокійно прямував додому після вечірньої прогулянки, як до нього підходить чоловік і в цей момент уже нічого не пам'ятав. Різні люди підходили та робили те саме, а в кожного були свої питання. Але неодноразово його тримали в такому стані. Цілком був підкорений їхній волі і не міг суперечити як фізично, так і словам. Доводилося робити те, що наказували під гіпнозом у нормальному стані, а після виконання певних доручень дія гіпнозу закінчувалася і коли приходив додому відразу лягав спати, та наступного ранку все забував, і в такому стані іноді знаходився тиждень чи два. У нормальному відчутті завжди тримався якнайдалі від таких людей і обходив їх стороною. Від сумлінного виховання батьків ніколи не хотів знати таких людей, які постійно порушують закон і живуть за власним бажанням і що хочуть щось роблять, незважаючи на те, що є певні моральні цінності та закон, який існує довгий час і є бажання інших людей, які не хочуть робити те, що вони хочуть змушуючи все виконувати проти їхньої волі. Крім кримінальних авторитетів, ще спеціальні служби використовували певні голки, які були оброблені речовинами з впливом на різні фізичні ділянки тіла та мозку, що погіршувала самопочуття та працездатність. Знову після таких зустрічей із спеціальними службами Олег ще гірше починав почуватися і доводилося місяцями відновлювати сили, щоб у нього з'явилося бажання йти на роботу і нічого не розумів про те, що з ним відбувається і хто з ним зустрічається, і він цього теж не знав. Хлопець не працював на жодній організації і ніколи не було жодного відношення до спеціальних служб, а тим більше до кримінального світу, який також його переслідував. Повністю зляканий усім, що відбувалося в його житі. Ще більше боявся того, що нічого не пам'ятає. Весь цей страх присутності всіх цих людей був зображений на його обличчі, а ось у спогадах нічого не пам'ятав. Ні міг розібратися в собі і всі здібності, які в нього були з психології, а він сам собі був психологом, не допомагали. Подолаючи всю скруту надалі продовжувати займатися в тренажерному залі, але його сила волі, мотивація та бажання досягти певних успіхів була сильною і через хворобливі відчуття в голові, спині та інших зонах тіла не зупиняли його. Почав втрачати розумову діяльність, став набагато гірше думати і з кожним разом все гіршало.

Сьогодні вранці, коли Олег прокинувся, одразу сів за стіл біля вікна. Брат ще спав, а батьки були у своїй кімнаті. Взяв книгу та почав читати художню літературу. Ту ж книгу, яку він купив кілька днів тому на книжковому ринку, але він мав відчуття, що знову той день, коли їздив купувати книгу, зник з його життя і нічого не пам'ятав. Сергій уже не звертав уваги на брата і розуміючи, що він розумово відсталий нічого йому не говорив і не намагався щось змінити, мовчав, а іноді мовчки за ним спостерігав. Але тішило те, що Олег мав силу волі до спорту та займався постійно, а так може не кожен хлопець у його роках. З усіма недоліками змирився і прийняв як є. Не висловлював своє невдоволення, не виникало жодних почуттів. Все було як повинно бути знаючи, що нічого вже не змінити і все невдоволення робили ще гірше та постійно псували настрій, а так прийнявши все як він, а це звільнило від неприємних почуттів. Усі спроби почати розвивати мову спілкування були марними і давало ніякого результату. У вільний час брати перебували разом у кімнаті і вони не могли розмовляти і Сергій брав книгу та читав її, а Олег думав про щось своє дивлячись у вікно або теж читав якусь літературу з психології придбану на книжковому ринку. Мовчання все більше їх відокремлювало один від одного і вони не спілкувалися, не було розуміння один одного і кожен був сам по собі, і все що вони говорили щодня, так це ранкові вітання та вечірні побажання спокійного сну.

У одночасне перебування у кімнаті Сергій читав книжки та вдосконалював свій аналіз у психології різних напрямів, але він був не такий незвичайний як у Олега і він ніколи його не висловлював і все розумів набагато більше за інших людей. У них завжди було велике бажання у братньому спілкуванні та дружбі якої ніколи не було, і все залишилося у мріях. Для кожного з них як був брат, так його не було, між ними була відсутня мова спілкування, яка тримала їх на певній відстані. Олег хотів більше проводити часу з братом, але в такі моменти він нічого не міг сказати і брат цього хотів та також розумів, що на кожній розмові Олег мовчить, а якщо каже, то кожне висловлювання речення тягнеться протягом певного та тривалого часу. Між братами не було розуміння, вони разом не гуляли на вулиці, а окремо одна від одної, вечері не спілкувалися на різні теми, не було жодних розмов про дівчат та спільне майбутнє. Сергія насправді маючи брата був самотнім і в нього не було до кого звернутися за порадою і Олег не міг спокійно поспілкуватися з Сергієм і між ними виникала порожнеча та довга мовчанка, яку хотіли заповнити цікавими розмовами яких ніколи не було. Натомість вони окремо один від одного читали книги і навіть тему в книзі вони не могли розглянути у спільній розмові. Коли відпочивали після пройденого дня чи навчання, перебуваючи вдома, кожен лежав на ліжку і думав про щось своє і не було жодних розмов про пройдений день, а бажання було тільки в Олега, але розумів, що не зможе так як треба розповісти свою тему і нічого з цього не вийде. Між Олегом та Сергієм не було жодного спілкування, і це сумно, адже вони були братами, але лише іноді один одному говорили по кілька слів. Олег хотів розповісти про демонів, які час від часу з'являлися в його житті, і знав, що його ні хто не зрозуміє і думатимуть, що він не тільки має певні недоліки в мові, а й психічні розлади. Всі надії на покращення стану з часом стали невиправданими і так нічого не змінилося, все залишалося як завжди, без змін у розвитку спілкування. Сергій теж сподівалися на покращення у відносинах, але нічого так не змінилося, а минали роки, і вже стали дорослими. Все могло швидко змінитись у кращому напрямку не втручання кримінальних авторитетів та спеціальних служб, які з ним це зробили, і став розумово відсталим та перестав розмовляти з людьми. Почуття Сергія, а він про них нікому і ніколи не розповідав ставали сумними, адже хотів час проводити з братом, але нічого не виходило і все що робив розуміючи все, що відбувається так це відокремлювався від нього щоб ще більше засмучувати себе. Сергій проживав своє життя сам, а коли спав разом із братом у кімнаті, то відчував самотність. Батьки на багато речей не звертали уваги і далі раділи життю розуміючи, що мало що можна змінити, а також бачили його самотність та відсутність друзів і не спілкувалися з дівчиною, весь вільний час був на самоті. Усі розуміли, що в майбутньому Олег буде сам і таке буде життя. Іноді коли було погано на душі і це було помітно на обличчі батьки підтримували Олега як могли і жартували з нього, а він усміхався ледь помітною усмішкою. Батьки розуміли, що Олег дорослішає і йде в той час, коли потрібно ставати повністю самостійним та починати заробляти гроші, а на кожній роботі потрібно було спілкуватися з людьми, а він не міг і це всіх засмучувало, нічого не міг зробити з тим, що не вмів розмовляти. Про всі неприємності батьки намагалися не думати, сподіваючись на те, що настане той же день, коли це все зміниться і Олег зможе вільно та красиво спілкуватися. Всі ховали свої емоції і особливо брат, а коли бачив, як Олег каже, він його починав боятися. Страх виникав від безпорадності і безпорадності і ніхто з сім'ї нічого не міг зробити, щоб виправити мову Олега. Також були моменти коли боявся до нього підійти і щось сказати, щоб нічого не почав відповідати і не побачити його перелякане обличчя і не бачити те, як він намагається щосили сказати. Батьки в більшості самі говорили і вели розмову і теж не давали йому сказати розуміють важкий тягар сина і не легко йому було відповідати, а це відбувалося з великими зусиллями. Олег іноді це все помічав, але не бачив себе збоку, а це був жах та справжні страждання у сім'ї. Коли він стояв перед дзеркалом і дивився на себе та намагався щось сказати, бачив себе, як хлопчик ковтає повітря і нічого не може сказати. На обличчі з'являвся сильний страх, ні як його не міг подолати, а цей страх насправді слідував присутності тих самих кримінальних авторитетів та спеціальних служб, які катували цього у стані гіпнозу і після їхнього втручання нічого не пам'ятав. Після чого з сумним виразом обличчя відходив від дзеркала і йшов у свою кімнату розуміючи, що народився невдахою і в нього нічого в житті не буде того, що є в інших людей, навіть дівчата, а в інших хлопців побувала не одна дівчина. Йому було сумно, боляче і жив у певних сильних душевних стражданнях, які були постійно і нікуди не зникали. Як уночі, так і вдень не давали почуватися щасливим хлопцем. Іноді однолітки запрошували його на вечірку, а він відмовлялися розуміючи, що там це не місце і не хотіло для всіх бути мовчазним тягарем. Всі жили і насолоджувалися життям, а в нього його не було. Олег бачивши як розмовляють його однолітки, ще більше соромився та залишався сам і тримався надалі від усіх, а в такі моменти на душі ставало боляче від того, що його ні хто в житті не зрозуміє та ніколи не зможе вимовити як все одне слово. Наодинці від усіх плакав і ніколи цього не показував та нікому не говорив про свій біль, завжди тримав її в собі. Все що хотів стати таким звичайним хлопцем як інші і жити як живуть люди та вільно почати спілкуватися з братом. Дивився на свого брата, який від нього відвертався та розумів, що в нього нічого не виходить і всі старання марні, не дають жодного результату, а що робити з такою людиною, з якою не можна спілкуватися? Він також так думав про себе. Від нього відверталися всі, хто знаходився поруч, і ніхто не розумів його. Був інтелект з народження, але не було мови, щоб його висловити в словах.

Сидячи за столом і читаючи книгу чомусь Олегові захотілося піти на ринок Троєщина. У нього виникло таке відчуття, що йому потрібно саме сьогодні туди піти та подивитися нову колекцію одягу і за великого бажання придбати нову річ. Цим відчуттям стала встановлена програма у підсвідомість і робота спеціальних служб, які запрограмували на певні дії, і так, щоб у певний час піти туди куди потрібний показав себе іншим людям. Радість була в тому, що Олег ще живий і не помер від жорстокого ставлення.

Подивився на Сергія і відразу з одного погляду зрозумів, що Сергій відмовляється від пропозиції, але Олег видав кілька звуків, сказавши йому такі слова:

- Сергію, йдемо на ринок.

Сергій почувши його запрошення одразу зрозумів, якщо з ним піде, то йому ще буде набагато гірше за те, що не зможе спілкуватися, коли вони йдуть по дорозі туди, а йому завжди хочеться поговорити на різні теми з братом. Це дуже важко, і залишився вдома читати художню літературу і відповів такими словами:

- Вибач, але у мене на сьогодні багато справ.

Олегові стало сумно розуміючи, що брат від нього відвертається і не отримає жодної підтримки ні від кого. За довгий час вже звик до болісного відчуття душі. З сумним обличчям одягнувся і зайшовши до кімнати батьків, він сказав, а коли він говорив минулу хвилину, що він піде на ринок. Батьки були не проти і навіть раді, бо Олег піде кудись прогулятись та подивитися на людей. Після того, як одягнувся та вийшов із квартири, одразу пішов на зупинку. На ту саму зупинку на яку багато разів приходив і їхав на ринок із батьками, а зараз сам. Стоячи біля зупинки подивився навкруги і згадав себе дитиною, подумки порівняв роки, а зараз цілком дорослий хлопець зі спортивною статурою. Коли був дитиною за ним наглядали батьки та брат, а зараз сам, і ні з ким не може познайомитися і поспілкуватися, не може привітатись, поспілкуватися, не може сказати жодного слова. Йому було дуже сумно, чомусь сам себе відгороджував від людей розуміючи, якщо вони бачитимуть те, як він спілкується, то це буде ще більше відлякувати їх і вони в його уяві ще швидше тікатимуть від нього, щоб не чути, як розмовляє.

Під'їхав автобус і цим автобусом ще їздив десять років тому на зупинку, яка знаходиться біля ринку Троєщина. За цей час міський транспорт не змінився. Сів у транспорт і швидко доїхав до потрібної зупинки. Вийшов біля ринку, зупинився біля головного входу, глянув у лівий бік, глянув у правий бік, а людей сьогодні було набагато менше, ніж будь-коли. Сьогодні був будній день і багато хто ще працював на роботі, а в більшості випадків Олег їздив на вихідних днях, коли у всіх був вихідний день, то тоді був великий наплив покупців, які їхали на ринок, купити певні речі.

Повільними кроками пішов уперед, дивлячись на те, що з боків сидять продавці, які уважно за ним дивляться і дивлячись на них нічого не розумів, а вони його тут бачили не раз як він спілкувався з директором ринку. Незважаючи на відсутність спогадів, а йому хотілося згадати те, що він швидко забував, як виникала підозра, що з ним відбувається. У кишені були деякі кишенькові гроші на придбання якихось речей. Але Василя Івановича не було на місці і він поїхав у справах, жодної зустрічі сьогодні не буде, як це було багато разів, але про ці зустрічі він нічого не пам'ятає. Василь Іванович працював у службі безпеки та знав багато методів впливу на авторитетів, які не дружелюбно ставилися до нього. Уже мав досвід у багатьох справах та з істотами із іншого світу. У них не було жодного закону і були лише переваги в силі та робили все, що завгодно навіть з тими хто не порушував закон. Хлопцеві потрібна була допомога, але обережно ставився до всього і не поспішав втручатися. Невідомо скільки таких людей з'явилося в його житті і наслідки будуть ганебними. Також Іванович допомагав Олегу тоді, коли він його не бачив, спостерігаючи за ним та за тим, що з ним відбувається, щоб Олега не вбили. Ті люди робили все, що їм хотілося незважаючи на моральні цінності і закон якого ніколи не дотримувалися. У різний спосіб задовольняли свої потреби, навіть спрагу вбивства. Для таких людей це була розвага. Олег справжнім інтелектом, а для них це було неприємністю, що хтось розумніший, ніж вони, а він не хотів з ними працювати, виконуючи їх вказівки, і не дозволяв собою керувати. Знищували Олега по-різному не віддаючи нікому перевагу, а тим більше в розумовому розвитку. Не потрібно було щоб хтось із людей був розумнішим за них, і таких людей не допускали до влади. Ніхто не хотів, щоб хтось сторонній створив щось для людей і мав від них увагу, то тоді б вони були на стороні творця. А демонам було на це все байдуже і на те, що хтось розумніший за них і у них були інші цілі. Поступово Олег пізнавав цей світ з різних сторін, і він був незвичайній.

Олег був зосереджений на своїх думках, але вони були далекі і сам не розумів, що з ним відбувається, а в такому стані вирішив прогулятися, подивитися речі, нікуди не поспішаючи. Спочатку пішов уперед по середині рядів, дивився на всіх, хто був за торгівлею різних речей, стоячи на своїх місцях. Продавці уважно дивилися на нього збоку, а Олег нічого не розумів того, що відбувається. Ці всі люди бачили Василя Івановича, який часто до нього підходив і деякий час спілкувався та розуміли, що знає директора ринку, який відповідає за безпеку всього цього місця та розслідує багато справ, які вчинили злочинці. Для багатьох було дивно, що він допомагає такому хлопцю, який нічого не може сказати, а продавці про те, що роблять такі люди нічого не знали, навіть не здогадувалися, і в більшості з них, коли Василь Іванович спілкувався з ними, чули, як Олег розмовляє, і так важко що можна відразу сказати що це відсталий хлопчик, у якої дуже великі проблеми з психічною діяльністю, а насправді Олег був дуже сильною людиною. Самостійно подолав стільки труднощів і ще залишався в здоровому глузді не роблячи ніяких непередбачуваних психічних дій, які можуть понести у себе порушення закону.

Коли пройшовся першим рядом відразу пішов далі, але цього дня чомусь покупців було мало, а продавці продовжували спостерігати за Олегом, а він прогулювався і дивився на нові речі. Зупинився біля прилавка, де продавався спортивний костюм, подивився на нього і далі пішов дивитися спортивне взуття, і так ходив ринком десь біля гілки. Чомусь нічого не міг пригадати жодної зустрічі з Василем Івановичем, а їх не було у його спогадах. Все якось марно і порожньо було в душі, а відчувалося, що це місце знайоме та почував себе як своя людина, але до чого це стосувалося? Олег також цього не знав і те що з ним траплялося? Це було великою загадкою, яку хотів розгадати, а що потрібно було для цього зробити, Олег не мав жодного уявлення, розуміючи, що живе простим життям і в нього є батьки, які його виховували, а також брат, який крім навчання більше нічого не знає. Олег ні з ким не спілкувався і коли якийсь час навчався у середньому навчальному закладі також не мав друзів, а після його закінчення продовжував займатися спортом, одержуючи досвід про різні спортивні вправи та багато читав на цю тему літературу. Від особливого захоплення спортом хотів працювати у тренажерному залі. За всіма спогадами Олега у нього було звичайнісіньке життя. Ніколи нікого не зустрічав із людей у свідомості. Все що пам'ятав так, як рано-вранці прокидався, займався спортом, а потім читав різну літературу і спілкувався з батьками як міг, а іноді з братом. Брат теж ніколи не мав жодних стосунків із такими людьми. Все що він робив у вільний час, так це був за хапаний у читанні літератури, а іноді ходив з друзями кудись гуляти на озеро або в ліс і теж ніколи не порушував закон. Все було як у звичайних людей, але було б усе добре, якби не втручання кримінальних авторитетів та спеціальних служб. Олег був морально сильний і тією людиною, яка живе за законом і таким був Василь Іванович, і він завжди допомагав людям, які живуть за законом та робив усе можливе для того, щоб налагодити їхнє життя після втручання таких злочинців із кримінального світу.

Все як колись, нічого не підозрював і спокійно йшов уперед з лівого боку, переглядаючи спортивні штани, а з правого було взуття і до кінця ряду. Тут щось відбувається і дивлячись на поведінку людей у нього виникали такі відчуття, що вони його знають але звідки він цього не знав, адже якщо ходив на ринок купувати речі, то найчастіше з батьками і одразу їхав додому Олег не міг уявити, що знає директора ринку і з ним спілкувався на різні теми. Почав розглядати кросівки та думати, чому на нього так дивляться продавці і склалося таке відчуття, що він тут щось зробив, але що? Не пам'ятав.

Олег подумав:

- Якби я тут щось зробив, то мені зробили б зауваження і біля мене стояла охорона і запропонувала б мені якнайшвидше покинути це місце і я б сюди більше ніколи не повернувся. Я не розумію, чому на мене так усі дивляться? Якась загадка в очах продавців і ніхто нічого не бажає розповідати. Всі мовчать вдаючи що нічого не розуміють, а насправді всі знають але не хочуть нічого сказати. Якщо я тут нічого не робив і не можу нічого згадати, що я зробив, а чого я не робив, то мені нічого боятися. Я впевнений у тому батьки виховували мене так щоб жити за законом і ніколи не брати ніяких чужих речей у людей не купивши їх, - Олег опустив голову, - навіть уявити не можу що тут відбувається. У думках і спогадах немає того що б я міг зробити і потім за це було не по собі і тому щоб так ставилися люди. Я розумію, можливо вони мене десь бачили або я комусь там сподобався, а якщо вони мене не знали, то так збоку не дивилися, а потім не опускали очі, коли я на них дивився. Якби вони мене знали, то вже давно привіталися, а так я не чув жодного слова, але відчуття таке, що вони мене знають, але всі мовчать. Ніхто нічого не хоче говорити, тільки дивляться на мене збоку, а потім відвертаються. Що тут було чи що тут відбувається? Таке відчуття що вони чогось побоюються, але я звичайна людина і не якийсь кримінальний авторитет, який прийшов до них відібрати гроші або забороняти їм тут продавати речі і заробляти гроші, - уважно подивився навколо себе, - за моїми відчуттями, що зараз у мене виникають, а це пов'язано з тим, що я вже довгий час сам собі ставлю питання про ті моменти, які я забуваю, і таке відчуття що дні зникають з мого життя, але можливо хтось їх у мене забирає. Як це може бути? Я не знаю і живу не в чарівному світі де таке може бути, а в реальному, і все ж таки я в десь далеко вірю, - нахилив голову, - які ще можуть бути доводи до всього, що відбувається? Я ні з ким не спілкуюсь і спілкуватися не можу. Якби міг розмовляти з людьми то я з радістю з ними поговорив би на будь-які теми, адже я розумію їх набагато більше і в мене думок більше ніж моїх слів, а так я звичайно не вмію розмовляти, а мені дуже важко, соромно що я так вимовляю слова. Заїкуючись я змушуючи інших людей бути в незручному становищі, але така мова у мене була з народження, як я не намагався з собою щось робити, у мене ні нічого не виходило. Я б з радістю спілкувався, якщо я міг би це зробити і у мене такі вади які є я не створював сам для себе, а це світ мене створив таким, яким я є. Якщо цей світ створив мене таким, як я є, то, напевно, так має бути і інакше ніяк не може бути. Звичайна справа світу, що створює саме такі життя, а не інші. Він же мене не створив інакше і як він вчинив так я говорю і нічого з цим не зроблю. Я повинен бути таким який я є і розмовляти так як я вмію, а найголовніше що не дивлячись на те, що я знаю і розумію про людей, але не можу про це сказати, можливо в цьому є суть всього, що зі мною відбувається. Якби я говорив як усі люди, то швидше за все я не міг би бачити всього того, що я буду. Я ніколи не порушував жодного закону. Я живу як багато людей із добрим серцем та моральними цінностями. Належу з повагою до кожної людини і ніколи нічого поганого не робив і ніколи нікому не шкодив у жодному обсязі. Але що тут відбувається на цьому ринку? Таке почуття що люди знають набагато більше ніж я але як це може бути? Я це бачу, але вони мені чомусь не хочуть розповідати, що тут трапилося і це пов'язано зі мною. Що ж вони знають, що я сам про себе не знаю? Цікаво, я б хотів їм поставити запитання, але якщо я ставитиму питання, то вони нічого не зрозуміють з моїх слів, - усміхнувся, - я ж протягом п'яти хвилин озвучуватиму це питання. Я переконуюсь що ніхто нічого не зрозуміє з того що я скажу та люди будуть думати що я є якась людина з великими вадами що нічого у цьому житті не розуміє але я знаю значно більше ніж люди, та моя проблема у що я не можу розмовляти. Світ мене створив таким, щоб я розумів набагато більше людей, знав багато, але не міг про це сказати. Якщо міг би говорити, то це було б зовсім інше життя але яке? Це теж для мене загадка і я не можу знати яким би воно було, якщо у мене не було б жодних вад з мовою. Можливо, світ хоче зберегти мене від людей для чогось більшого і важливішого і певнішого, але для чого? Це також до мене питання і неприродне. Адже я звичайна людина, просто живу своїм життям, мені подобається займатися в тренажерному залі і це видно з моєї статури, і тут нічого такого забороненого немає. Люди за своїм бажанням хочуть займатися, вони йдуть до тренажерної зали та тренуються, качають м'язи. А якщо хочуть розвиватися у розмірі м'язів, вони продовжують йти шляхом спорту і ще чомусь навчаються та це їм допомагає під час тренування. Все дозволено і спорт у багатьох випадках допомагає краще почуватися, менше хворіти, ті цікавіше виглядати. Це є звичайною справою кожної людини, яка самостійно не порушує жодних законів моральних цінностей та може тренуватися.

Олег подивився на білі кросівки біля нього. Взяв їх до рук і почав роздивлятися. Подивився на продавця, а він швидко опустив очі вниз і Олег продовжив дивитися взуття та сам собі ставити запитання:

- Цікаво, що ця людина від мене хоче і вона теж мовчить. Можливо вона також не вміє розмовляти як я тільки може дивитися але я не повірю що тут всі продавці котрих я побачив, а це більше двадцяти людей не можуть розмовляти, та розмовляють з такими великими вадами як у мене коли у розмові не можна вимовити жодного слова. Я не повірю в це, але чомусь вони мовчать і загадково дивляться на мене. Таке відчуття щось затіяли. Якщо вони щось замислити, то це вже зробили. Адже незважаючи на те, що я звичайна людина і в мене немає жодної роботи в певних органах, щоб це їх зупиняло, адже я ще не працюю, а я тільки недавно закінчив навчальний заклад і в тренажерному залі набираюся досвіду у виконанні різних фізичних вправ, щоб більше про них розуміти і в майбутньому стати тренером, - уважно подивився на продавця, - можливо, вони хочуть мені щось сказати, але не можуть? Розуміють що якщо вони мені щось почнуть говорити і це дуже погано для них закінчиться, а можливо навпаки для мене. Але чого мені боятися? Адже я нічого в житті поганого не робив. Завжди сам і я не маю друзів, крім сім'ї. Все, що я роблю у своєму житті, так це займаюся собою і це правильне рішення і думаю про майбутнє і хочу в майбутньому чогось досягти. Не дивлячись на те, що я маю певні недоліки і це правильна позиція хлопця, який насправді хоче прожити щасливе життя і не стояти на одному місці і нічого не робити, а навпаки, я в житті хочу щось зробити і допомагати іншим людям фізично розвиватись. Я думаю, якщо у мене є недоліки в розмові і я більше знатиму про інше.

Олег поставив кросівок на місце і подивився вліво, вбік, а потім праворуч і знову на продавця, а він знову дивився деякий час на Олега і коли Олег подивився на нього одразу опустив очі і нічого не сказав, а найголовніше все помітив, і знову почав думати:

- Якщо я покупець підійшов до цього продавця, то чому він зі мною не привітався? У чому річ? Що тут відбувається? Адже це неповага до покупця. Як я пам'ятаю ще в дитинстві, коли з батьками ходив купувати речі, тоді я не встиг зайти на ринок, як уже всі починають з тобою вітатись і пропонувати все що у них є, а тут усі мовчать і якось дивно дивляться з боку і нічого не хочуть продавати. Напрочуд це все. Що тут відбувається? Щось на цьому ринку трапилося і ніхто нічого не хоче розповідати, а я для них став якоюсь підозрілою особою, яка нічого в цьому житті не знає, що тут відбувається. Таке відчуття що вони задумали і знають набагато більше за мене, - знову подивися на продавця, - потрібно краще менше думати і думати, що у них немає настрою. Або директор ринку почав відновлювати дисципліну продавців і порядок і я опинився в тому ж часі, коли це все відбувається, а вони зараз засмучені якимись накладеними на них обов'язками та думають над тим, як їм далі тут працювати. Я не подумаю, що директор цього ринку такий суворий на своїх продавців і вимогливий до вже встановлених нових правил у спілкуванні з покупцями. Як є, так є.

Олег розвернувся і пішов далі і почав думати, що тут може відбуватися:

- Чомусь думки не залишають мене і хочеться далі зрозуміти що тут відбуваються і дуже добре, що мої думки ніхто не читає і не розуміє того про що я думаю. Я не думаю, що тут щось може бути таке небезпечне, адже продавці повинні в першу чергу думати про те, якнайшвидше продати свої речі, щоб зробити деякі гроші. Дивлячись на те, скільки тут продавців кожен хоче щось собі зробити і це в першу чергу конкуренція між собою, а можливо, між ними є своя домовленість і хтось продає вранці, а хтось продає ввечері, і вони так заробляють гроші і всі залишаються задоволені. Незважаючи на те, що хтось знаходиться на початку ринку, а хтось працює в кінці і всім вистачає покупців, що приходять сюди за тим, щоб купити нові речі, а продавці як люди, що продають речі, повністю задоволені тим, що вони заробляють за день через умови домовленості між собою. Я думаю це реалістичніше, ніж те, що тут кожен сам за себе. Добре, якщо ніхто нічого не хоче говорити, а я не можу ні в кого нічого спитати, то я піду далі дивитися, що тут нового з одягу.

Пішов уперед подивився на продавця, а це була жінка, що стояла за прилавком і продавала спідню білизну. Вона уважно подивилася на Олега і в очах була пізнана. Жінка боялася і це було помітно у її очах, а чому, він цього не знав. Олег не директор ринку, щоб йти зараз по рядах і дивитися на своїх продавців, а вони зі страху поважаючи його та розуміючи, яку йому треба було виконати роботи, щоб ці люди тут працювали, боялися його. Він же звичайний хлопець, який просто прийшов сюди подивитися нові речі, а всі бояться так, ніби має дуже високий статус на ринку, я має сильний вплив на все, що тут відбувається. Коли пройшов біля неї вона перестала рухатися і завмерла на місці і склалося таке відчуття, ніби вона віддає військове привітання, але він не був військовим, а був хлопцем із бідної родини, – стиснув зуби, - я сам собі зараз багато вигадую, - зупинився , подивився довкола і пішов далі, але чому у мене виникають такі думки? Вони не просто з'явилися у моїй голові, а таке відчуття, що пов'язане саме з моїм життям. Що в моєму житті є такого військового, що думки як у військового? Нічого такого не було, і я не годився для служби в армії і ніколи не спілкувався з такими людьми. Напрочуд це все і ніякого пояснення. Я не можу бути генералом у двадцять років, щоб люди так на мене дивилися. А зараз у мене виникає таке відчуття, що продавці перші від мене чекають на привітання, але я ні як з ними не зможу привітатися, а не вмію розмовляти і мені соромно говорити такі слова в моїй вимові і тому я далі йду туди куди потрібно, подивитися ті речі які. цікаві.

Олег пройшовся через один ряд, пройшовся через інший, подивився різні дитячі іграшки і пішов далі до того місця, коли в дитинстві ходив з батьками купувати іграшки. Зупинився там де колись стояв з батьками та братом і саме там став зараз. Той продавець який колись Олегу та батькам продавав іграшки, а імені не знав, він зараз стоїть перед ним і дивиться на нього, а минуло стільки років, а він досі продає на тому самому місці ті ж речі і нічого не змінилося, а тільки те, що Олег став уже дорослим. Ще п'ятнадцять років тому продавець запам'ятав сім'ю купити іграшки, що приходила до нього, а зараз дивився на Олега і уважно розглядав. Але він і всі пам'ятають той момент, коли директор ринку підходив до сім'ї та ще не раз таке було, але у спогадах нічого не лишилося. Продавець уважно дивився на Олега, але він йому нічого не сказав і опустив очі, спостерігав за ним. Незважаючи на всі випробування, які були тут на цьому ринку, а ще це погодні умови, і іноді були періоди, коли сюди зовсім люди не приходили за відсутності грошей та не виплати зарплат у країні, ці продавці продовжували працювати і трималися до останнього, подолавши багато важких часів. були справжнім випробуванням. Слабкі продавці, які не хотіли тут працювати та боялися труднощів, залишали свої місця, але таких було небагато. Усі хто сюди приходив працювати продавцем на ринок розуміли, що тут зупиняться на все своє життя і підуть своїм шляхом до самого кінця і працюватимуть до старості та продавати різні речі допомагаючи людям певною мірою. Адже вони завжди бажали всім покупцям лише найкращі речі, щоби кожен був задоволений тим, що він придбав на цьому місці. Всі розуміли, що люди приходять звичайні, які важко працюють на роботі для того, щоб заробити гроші і цінують кожну копійку, і так само продавці цінують кожну копійку, яку вони тут зробили. Працювати в таких умовах насправді нелегко, коли спекотне літо, а взимку дуже холодно, і, незважаючи на всі ці незгоди, вони продовжують працювати. Навіть коли тут дуже сильний мороз, усі посміхаються кожному продавцю і дарують їм свою усмішку, і не лише усмішку, а ще й якісне обслуговування. Люди як завжди, коли вони зустрічають таких продавців, розуміють, де вони зараз знаходяться, а це ринок Троєщина і знають, що тут завжди всі працюють з посмішкою і так кожного зустрічають. Ніколи нікого не обманюють і навіть у дуже складні часи, коли немає заробітку та продають лише найкращу якісну продукцію, яка є добірною. Це все якість яка має бути і обслуговування без якого не обійтися і це все завдяки лише одній людині, а це директор цього ринку Василь Іванович не завжди дбав про кожного, хто приходить сюди. Завжди спостерігав за кожною людиною і, якщо була потрібна допомога, він допомагав. Незважаючи на те, що працював з дев'ятої години ранку до шостої, а після закінчення робочого дня залишався доопрацьовувати певні робочі моменти і коли у нього була перерва, він виходив на обід і також спілкувався з покупцями, але іноді серед покупців були досвідчені злочинці яких він швидко вкривав і затримував. Це здивувало продавців але вони не розуміли з ким вони спілкуються та думали у більшості що це звичайний продавець котрий захоче купити речі але незважаючи на всі директор завжди все бачив та робив все для уникнення злочинів. Все від його роботи були задоволені і були випадки, коли крім продажу ще давав різні поради життя, допомагаючи в певних домашніх і сімейних обставинах. Кому потрібно давало консультацію що і де як робити. Люди були задоволені кожним сказаним словом, а він розумів, що говорив і ніколи нічого не вигадував і завжди говорив правду. Завжди з усмішкою дивився на всіх і допомагав усім, кому потрібна була допомога. Були такі люди, які не йшли, а бігли на ринок і хотіли відшукати директора і подякувати йому за те, що він дав їм добру пораду, але не завжди був на місці. Закон ніколи не порушував і через правильне життя знав більше за інших. Завжди був вірний своїй справі і навіть були такі моменти, коли йому пропонували за якусь справу гроші, але відразу відмовлявся і розумів, що він пішов працювати заради того, щоб допомагати людям і ні за які гроші не продавав себе і нікому не надавав. послуги. Все робив згідно із законом, а за виконану роботу як завжди від держави отримував грошову зарплату, а якщо йому не вистачало грошей, то іноді у вільний час від роботи працював вантажником. Якщо у когось була робота і комусь була потрібна допомога перенести певні речі, а вони були важкі, то він з радістю погоджувався і за це йому давали грошову винагороду. Те, що він заробив, це все було зароблено власною працею та руками чи розумом. Більше жодних видів заробітку не приймав. Завжди працював сумлінно без порушення закону. Все що він заробляв, то було зароблено чесно і ніколи не брав ніякої безкоштовної грошової нагороди і завжди відмовлявся від грошей, які дають без роботи. Розумів, що людина повинна сама заробляти гроші і те, що вона зробила, то зробила, а якщо гроші були не зароблені, то це не її гроші, а в такому разі проживатиме не своє життя і може статися щось, і завжди бути погані наслідки, з'являється багато зайвого, що потім у майбутньому заважатиме жити і створювати проблеми. У всьому мав рацію і розумів набагато більше, ніж якби він заробляв гроші не сам, а брав їх у когось за певні послуги і це було б великою помилкою, і тому його всі поважали і знали, що він за людина і пишалися. ним як директором. ринку. Усі співробітники самі хотіли, щоб він тут залишався і працював, розуміючи, що він працьовита людина і завжди хвилюється про своїх підлеглих, щоб у них був свій заробіток, а якщо їм потрібна допомога, то завжди допомагав і ніколи ні від кого не відвертався. За часів роботи багато спілкувався з різними людьми різного статусу і незважаючи на те, що тут прості працьовиті люди він завжди з повагою ставився до них і рівно не показуючи, що він вищий за статусом. За час роботи директор добре познайомився з Олегом і тепер він повністю знає, що Олег за хлопець, а у нього хороші якості. Коли Олега та Василя Івановича бачили разом у них складалося таке відчуття, що вони найкращі друзі, але між ними була різниця у роках і дуже велика. Василеві Івановичу було п'ятдесят років, а Олегові лише двадцять і вони швидко знаходили між собою мову і спілкувалися так, наче знають один одного з дитинства. Ніхто не міг зрозуміти чому він так дбайливо до нього ставиться, створюючи таке відчуття, що він його найкращий друг чи родич.

Директора ринку зараз не було на місці і Олег далі пішов між рядами та вже коли йому набридло тут гуляти він подивився речі, але розумів що грошей у нього не вистачає, щоб придбати щось цікаве те, що йому сподобалося, він пішов у напрямку зупинки. Зупинився біля пішохідного переходу, подивився на стовп та побачив оголошення про допомогу психолога. У Олега відразу виникла думка по можливості сходити до психолога та запитати поради з надією, що він допоможе згадати все у гіпнотичному стані та дізнатися про те, чому у нього виникають такі відчуття розбіжності. Подивився на інший бік, а там уже горіло зелене світло. Повільними кроками пішов через пішохідний перехід до зупинки і в нього вже почали виникати плани до того, щоб якнайшвидше потрапити до психолога, а недалеко біля його будинку знаходилася психологічна лікарня, яка приймала різних пацієнтів з різним захворюванням, але Олег не був хворою людиною, а в нього тільки були проблеми з пам'яттю і багато чого у своєму житті забував, але не дивлячись на це все, що він не пам'ятав, а його дуже катували й різні негативні наслідки. Він цього все не пам'ятав і вважав себе певним чином цього слова хворим. Відносив себе до тих душевнохворих людей, які звертаються до психіатра та психолога за допомогою, щоб вони їм допомогли. Подумав і вирішив днями відвідати такий заклад, що знаходився за десять хвилин пішки від будинку.