Олег після того, як сходив на ринок, відразу повернувся додому. Батьки займалися домашніми справами і згадуючи те оголошення, яке він побачив на стовпі, сівши на крісло почав думати про те, щоб піти до психолога, але без поради матері не міг ухвалити рішення, а в цей час мати знаходилася на кухні і займалася приготуванням обіду.
Олег підійшов до неї і сказав, повільно вимовляє слова:
- Мамо, вибач мені, що я тебе турбую, але в мене до тебе питання.
Таня зупинилася, а вона цей час різала хліб, подивилася на Олега та відповіла:
- Я тебе уважно слухаю.
Олег:
- У мене виникають такі думки, щоб навідатися до психолога і поговорити з ним на ту хвилюючу мене тему.
Таня:
- Якщо тебе хвилює якась тема, то ти можеш поспілкуватися зі мною. Якщо зможу, то я тобі допоможу.
Олег:
- Ні, я думаю, що мені потрібен фахівець у тій галузі, яка найбільше мене турбує.
Таня:
- Ти що хочеш піти до психолога та розпочати певне лікування?
Олег:
- Я починаю розуміти, що з язиком у мене дуже важко і всі спроби почати розмовляти, як усі люди не дають жодного результату. І іноді мене турбує забуття багатьох моментів. Я багато не пам'ятаю зі свого життя і мені потрібна допомога. Мама подивилася сумним обличчям на Олега розуміючи що йому важко і за той час як Олег почав розмовляти, а це ще було в дитинстві у нього нічого не змінилося і він досі так само спілкується як п'ятнадцять років тому і те, що вона почула від нього тільки що їй ще більше стало бентежити адже Олег ніколи не скаржився на те, що забуває щось зі свого життя, а тут він почав говорити про своє забуття певних моментів. Вона розуміла, що Олегу потрібна допомога, а сама нічим не може допомогти і бачити його в такому стані було важко і порадити щось певне не могла не знаючи, чому в його житті саме так відбувається.
Таня відповіла:
- Якщо ти маєш бажання піти до психолога і поспілкуватися на певну тему, то сходи. Можливо він тобі чимось допоможе, а я була б дуже рада якщо в тебе щось у житті зміниться і твоя мова стала б набагато кращою ніж зараз. У будь-якому випадку із цим треба щось робити.
Олег:
- Ось про це я думаю, що з цим потрібно щось робити, адже я вже дорослий хлопець. У мене починається доросле життя і потрібно спілкуватися з людьми та йти працювати на роботу, а я не можу ні з ким спілкуватися. Я якщо починаю щось говорити, то у мене одне слово займає вимову до хвилини, а я впевнений у тому, що ніхто не хоче слухати те яке розмовляю і ніхто не захоче мене взяти на роботу розуміючи, що зі мною буде дуже важко працювати і ці всі вади заважають жити та спілкуватися. Я хлопець, та я би хотів познайомитися з дівчиною але у такому стані ніяка дівчина не захоче зі мною розмовляти, а тим більше дивлячись на те як я спілкуюсь вона не зможе витримати такого психологічного навантаження.
Таня:
- Треба щось міняти.
Олег:
- Мамо, ти правильно кажеш.
Таня:
- Я так тебе розумію, що ти вже подорослішав і тобі потрібно щось з цим робити і якнайшвидше. Затягуватимеш із цією проблемою, то в життя тоді зовсім нічого не вийде і в тебе буде самотнє життя. Ти ніколи не зустрінеш друзів. У тебе ніколи не буде зустрічі з дівчатами і ти маєш ще зрозуміти те, що ти вже дорослий і треба йти працювати, заробляти гроші. Адже ми не зможемо тебе все життя забезпечувати певними благами і давати гроші на різні невеликі потреби. Ми також змінюємося і старіємо і згодом ти маєш вже самостійно почати заробляти та забезпечувати себе. Якщо ти хочеш у майбутньому сім'ю, то теж тобі потрібно забезпечувати сім'ю, а в такому стані буде дуже тяжко. Я наполегливо радитиму тобі, що в твоєму випадку тобі потрібно якнайшвидше вирішувати твоє питання. Якщо ти тягтимеш і нічого не робитимеш, то твоя проблема нікуди не зникне і мене ще зараз почало турбувати твоє інше питання.
Олег:
- Я нещодавно це помітив. Іноді я забуваю дні і те, що в ці дні було. Все забуваю. Я раніше на це не звертав уваги, а зараз починаю побоюватися такого стану.
Таня:
- З цим теж треба щось робити, як що у тебе виникає такий стан і обов'язково звернутися до лікаря, - уважно подивилася на Олега, - уточни зараз це питання, щоб я більше зрозуміла твою проблему. Олег що тебе почало турбувати.
Олег:
- Мамо, мене почала хвилювати забуття певних моментів у житті. Як я не намагався згадати їх, у мене нічого не виходило і це мене дуже сильно лякає.
Таня:
- Тоді трохи розберемося із твоєю проблемою.
Олег:
- Добре.
Таня:
- Я так розумію, що ти забуваєш певні моменти зі свого життя і ні як не можеш їх згадати. Я за тобою раніше такого не спостерігала і це мене починає дуже сильно хвилювати і у мене виникає така думка, можливо, у тебе зараз починають працювати якась певна хвороба, про яку ми раніше нічого не знали. Коли я бачила як ти розмовляєш, то розуміла, що в тебе певні вади з мовою. Таке іноді трапляється і ти не один такий у цьому світі. Багато хлопців у такому віці не можуть вимовляти слова через певні фізичні недоліки з мовою і нічого такого страшного немає, а те, що ти щойно сказав, що в тебе ще є забуття певних моментів, то це вже починає мене бентежити. Я думаю, що тобі потрібно якнайшвидше звернутися до фахівця і розповісти йому про свою проблему і далі вже приймати певні рішення та дії і мені не хотілося б, щоб ти через два роки мав повне забуття твого життя. Можливо, насправді у тебе є невиліковна хвороба або виліковна і тобі потрібно якнайшвидше почати її лікувати. Тож не потрібно це залишати на потім та це питання необхідно якнайшвидше вирішити. Добре, що ти вже самостійно починаєш до цього звертатися та робити певні кроки, розуміючи, що тобі потрібно починати жити та спілкуватися та заробляти гроші. Це дуже мужній крок до змін.
Олег:
- Я тебе розумію що ти б хотіла, щоб я міг розмовляти, але щоб я не робив у мене нічого не виходить. а це зрозуміло і без цих вад. відпочити, а там поспілкуватися із різними людьми. Адже життя минає та роки швидко летять, а так нічого не змінюється, і я не хочу залишатися в такому стані на довгий час розуміючи те, що я так втрачу своє життя і житиму біля вас не побачу, ні з ким не поспілкуюсь і можливо навіть я ніколи не зустріну дівчину, яка мене любитиме вами.
Таня:
- Це дуже добре, що ти розумієш, що тобі треба почати змінювати своє життя і те, що ти вже став дорослим. Мене легшає, коли я чую, що ти хочеш познайомитися з дівчиною і піти працювати. І в даному випадку у нас є лише один вихід зі становища. Це той, який ти щойно озвучив. Вже настав твій час йти до лікаря.
Олег:
- Треба було раніше піти до нього. Як я так довго тягнув із цим рішенням, – опустив голову.
Таня:
- Якби вирішив піти тоді потрібно, можливо, раніше в тебе був би інший результат і все було б не так добре, як буде. Не поспішай себе звинувачувати себе в тому, що ти так довго тягнув до початку вирішення питання про твою мову. І я більше уваги приділяю самостійному рішенню людини, коли вона сама вирішує, коли їй потрібно щось зробити, а не робити те, що їй хтось вказує, а в такому разі ти вже готовий до того, щоб звернутися до людини, яка більше розуміє цю проблему та зможе її вирішити.
Олег:
- Яку тобі за розуміння, що ти мене підтримала в такому тяжкому стані. Сподіваюся тут нічого такого сором'язливого немає в тому, що я піду до лікаря та почну лікування.
Таня:
- Ні, ні. Іди і якнайшвидше спробуй щось у своєму житті змінити. Тільки сама людина може змінити своє життя і за неї ніхто її не змінить. Якщо ти сам цього не зрозумієш, то ніхто в житті не допоможе. Якщо ти сам почнеш міняти, то це буде найкращим рішенням до початку чогось нового. Навіть мої поради тобі не дадуть того, що ти можеш собі дати. Я можу тобі годинами говорити та наказувати і пропонувати те, що тобі потрібно зробити. Якщо ти цього не захочеш, ти цього не робитимеш, а якщо ти погодишся, то це буде проти власного бажання і не дасть жодного результату. Тільки ти самостійно можеш вирішити і зрозуміти, що тобі потрібно почати і як діяти, і так буде здобутий найкращий результат.
Олег:
- Мамо, дякую тобі за підтримку. Я днями обов'язково піду, а рано-вранці коли прокинуся, то відразу піду до психолога. Я сподіваюся, що в моєму житті щось зміниться.
Таня:
- Я теж хочу щоб твоє життя стало зовсім іншим і таким як у всіх хлопців твого віку, які вже працюють на якійсь роботі та спілкуються з дівчатами та будують своє майбутнє.
Олег:
- Мамо, я теж дуже сильно хочу щоб у мене було майбутнє не самотньої людини, яка постійно ховається від усіх і не може ні з ким спілкуватися, а людину, у якої будуть друзі та дівчина і в майбутньому сім'я, дякую тобі за підтримку, - Олегу кожне слово вимовляв дуже важко, мати ледве його розуміла, але його думки були легкими та зрозумілими та аналітичними. Він мав інтелект і ніяк його не міг висловити в словах і на обличчі коли мама на нього дивилася все було відразу зрозуміло, що у хлопця дійсно краще майбутнє, ніж воно є.
Олег пішов у свою кімнату і почав думати над тим, що він почне змінювати своє життя. Думки були різні і про те, що в його житті щось зміниться, а можливо, нічого і все залишиться на місці. Як буде далі? Він цього не знав і не розумів, але все ж таки у нього залишалася надія на те, що в житті щось зміниться і колись почне спокійно розмовляти як усі люди та спілкуватися з різними людьми. У нього буде робота на яку з радістю ходитиме і дівчина яка покохає і буде з ним все його життя, від початку до кінця. Але для того, щоб це все було потрібно докласти чимало зусиль і невідомо, що в майбутньому доведеться подолати як внутрішні, так і перешкоди для отримання свого результату.
Вже рано вранці о восьмій годині Олег прокинувся. Подивився на годинник та сьогодні новий день та будуть деякі зміни але які? Він цього не знав і у нього виникало питання, що скаже на його проблему психолог, і що йому запропонує. Прийде лікуватися за допомогою таблеток або, можливо, доведеться просто ходити до психолога і вчитися розмовляти. Який метод лікування буде призначено Олегу? Цього не знав, але ніякого іншого виходу в нього не було і все, що йому залишалося, так це йти на зустрітися віч-на-віч зі своєю проблемою, яка вже турбує багато років, і вже з іншою проблемою, яка почала з'являтися кілька років тому. Це та проблема, яку озвучив мамі та почав забувати певні дні свого життя. Забуває все з прожитого дня і нічого не може згадати, але тут була лише одна відповідь, а це була робота спеціальних служб, які постійно стежили за Олегом та переслідували його у своїх цілях. Дивилися за ним і за кожним його кроком і за тим, чим він займається у вільний час і в цьому був привід його зовнішній вигляд і спокійне обличчя. Зовні він був дуже розумною людиною, але сказати не міг ні слова і це їх спантеличило та ще більше вони нічого не розуміли і те, що хлопець має сильний інтелект, але не може говорити, а в чому була справа? Цього ніхто не знав. У його житі побували різні спеціальні служби і кожна служба залишила свій відбиток і інші служби про інші служби не знали і кожна служба думала, що вона одна в його житті.
Подивився на свого брата, а вони продовжували жити в одній кімнаті, як колись у дитинстві, але за цей час нічого в їхніх стосунках не змінилося і все залишилося, як колись. Брат мав своє життя і він уже працював і мав дівчину. Час від часу його не було вдома, але сьогодні залишився вдома, а не в своєї дівчини ще спав. Олег його не будив і нічого не розповідав про те, що він сьогодні піде до психолога. Батьки в іншій кімнаті і вирішили вранці нікого не будити та самостійно зробив каву і випити її в тиші. Подивився на годинник, а минуло всього десять хвилин і швидко підійшов до шафи, одягнений звичайний одяг і вийшов із квартири. Початок роботи психіатричної клініки був із дев'ятої години. Хотів якнайшвидше потрапити до психолога на першу консультацію та дізнатися, що насправді з ним відбувається, адже це його дуже турбувало і не давало спокійно жити. Вийшов з дому і швидкими кроками пішов до зупинки, зупинився і вирішив не сідати ні на якийсь міський транспорт, а самостійно піти та прогулятися дорогою лісом, що знаходився недалеко біля будинків. Ішов і дивився на дерева, інколи ж у небо і слухав спів птахів. Чув як далеко від нього де знаходилася дорога автомобілі, що їздили, і у кожного був свій звук двигуна. Уважно слухав їх і вже розумів, що за автомобіль проїжджає дорогою, але найбільше схвилювався тим, що зараз йому доведеться поспілкуватися з лікарем. Йому буде дуже важко розповідати про свою проблему, але це було справжнім мужнім рішенням щодо перших змін. Тільки він може поспілкуватися з психологом і розповісти і більше ніхто за нього не зможе вирішити його проблему, а брати когось із собою з батьків це було б не вдачею його віку. Був дорослим хлопцем і повинен самостійно відповідати за те, що відбувається в його житті. Як би йому важко не знав, що потрібно зробити все можливе, навіть якщо це займе більше години, коли він сидітиме навпроти психолога і розповідатиме йому про свою проблему. Повинен все від початку до кінця розповісти йому і тільки тоді зможе отримати відповідь, а так, якщо прийде і сяде на стілець, мовчатиме, у нього нічого не вийде. Психолог повинен також розуміти свого майбутнього пацієнта, що прийшов до нього за допомогою і того, що з ним відбувається, які у нього проблеми. Олег, коли пройшовся лісом, йому стало набагато легше, почав розуміти, що цей світ привітний і в ньому багато радості, а прогулянка лісом додала більше мотивації, щоб почати щось змінювати. Тепер йому хотілося йти не по одному лісі і гуляти наодинці, а з дівчиною, і поспілкуватися з нею на різні теми, провести приємний час, насолодитися життям. Адже цей світ створено не для однієї людини, а для двох. Якщо нічого не зробить то все життя про живе саме і ніколи не зрозуміє для чого в цьому світі є кохання і як від неї отримують насолоду. Що насправді пропонує життя, від якого він дуже далеко.
Вийшов до дороги, ще кілька метрів і побачив будинок серед високих дерев. Це те місце, куди йому треба звернутися за допомогою, а навколо нього росли ялинки, і попереду побачив огорожу та залізні ворота сірого кольору. Біля них стояв охоронець, котрий уважно подивився на Олега. Коли підійшов охоронець, одразу пішов на зустріч. Олег став на відстань кілька метрів і як завжди сказав:
- Доброго ранку.
Охоронець:
- Доброго ранку. А ви куди?
Посміхнувся але розуміючи те, що зараз він дуже сильно заїкатиметься і не зможе вимовити чітко слова йому стало соромно, а обличчя почервоніло, і незважаючи на те, що йому потрібно в будь-якому випадку відповісти охоронцеві та почав говорити такі слова і як завжди одне слово було дуже важко зрозуміти:
- Я прийшов сюди по допомогу. Мені треба записатися до лікаря. Хочу потрапити до нього на прийом.
Охоронець коли почув, як каже Олег, відразу зрозумів, що у цього хлопця великі проблеми і йому потрібна допомога, а працюючи тут довгий час він багато чого побачив людей з різними вадами і розуміючи хлопця у нього змінилися обличчя.
Відразу відповів:
- Добре. Проходьте. Ідіть уперед і з лівого боку ви побачите вхід. Зайдете туди, і всередині там буде адміністрація. Піді йдете до неї і все поясніть, вам допоможуть.
Олег усміхнувся від того, що побачив людину, яку він щойно зустрів і яка її розуміє і всім виглядом показав, що в його мові немає нічого жахливого, і в певному сенсі відчув підтримку. розпочати своє лікування.
- Дякую вам за допомогу.
Повільними кроками розглядаючи місце в якому опинився і будинок, що стоїть перед ним, а воно було старого образу і цей будинок збудували п'ятдесят років тому. Біля входу почав розглядати людей, які там стояли. Він був не першим, хто сьогодні відвідав цей заклад. На годиннику було без десяти дев'ятих хвилин і до відкриття ще залишалося десять хвилин, але не поспішаючи зупинився біля центрального входу і почав читати різні написи на стендах, що стояли біля входу. На них була різна інформація про заходи безпеки та намальовано мапу місцевості та написано різні захворювання і що в таких випадках потрібно робити. Олег усе розумів, швидко прочитав, і нічого такого не побачив. Проаналізуючи все, що було написано. Зробив кілька своїх висновків і за цей час минуло десять хвилин. Коли глянув на годинник, вдруге побачив, що вже треба йти. Підійшов до вхідних дверей, відчинив їх, зайшов до середини, а побачив жінку, що сиділа за склом, і верхи був написаний великий напис «Реєстратура». Підійшов, глянув на жінку, а вона сиділа в окулярах і її волосся було білого кольору. На вигляд їй було п'ятдесят років. Одягнений у білий халат. Жінка уважно дивилася на Олега та Олег підійшовши до вікна і ще більше почав хвилюватись, але не зупиняючись сказав:
- Доброго ранку. Вибачте мені, що я вас турбую. Ви не підкажете, якого лікаря я можу звернутися зі своєю проблемою.
Жінка уважно вислухала Олега, почула, як він розмовляє, а насправді хлопець має проблеми, і вона вже знала, куди йому треба звертатися. Від того, що він сказав, вона відразу зрозуміла те, що йому потрібно і саме якийсь лікар. Жінка довго не думала і відповіла:
- Доброго ранку. Ми можемо допомогти вам? Я бачу що у вас є певні проблеми, а у нас є дуже хороший лікар який розуміє такі проблеми, які є у вас, але він зможе прийняти вас о десятій годині. Зараз у нього консультація, і вона закінчиться за годину. Потрібно пройти в двісті третій кабінет який знаходиться на другому поверсі та зліва сходи до яких вам потрібно пройти та піднятися на поверх. А там ви самі побачите, до якого треба йти кабінету.
Олег:
- Дякую вам за допомогу.
Пішов до сходів, піднявся на другий поверх і коли відчинив двері, то побачив, що зліва від нього знаходиться завідувач відділення. Швидко підійшла, привіталася та сказала такі слова:
- Доброго ранку, а ви до кого прийшли?
Олег одразу відповів:
- Мені порадили у двісті третій кабінет, - кожне слово, коли він говорив, було затяжне та ледве зрозуміле.
Жінка відразу почувши як розмовляє хлопець відповіла:
- Добре. Я вас розумію, куди вам потрібно. У нас дуже хороший лікар і він вам допоможе, але потрібно буде деякий час зачекати. У нього зараз консультація і він звільнить о десятій.
Олег:
- Добре. Я не поспішаю і зачекаю.
Жінка:
- Ви можете посидіти біля кабінету і я доповім лікарю, що до нього прийшов хлопець, якому потрібна допомога.
Олег:
- Дякую за допомогу.
Олег підійшов до кабінету, подивився, а там були великі двері та поруч дерев'яні стільці. Подивився на годинник, а тільки минуло десять хвилин і ще треба було зачекати деякий час. Олег був дуже радий, що зміг сьогодні самостійно дійти цього закладу, а це був перший крок. Раніше у нього виникали думки почати лікуватися, але через втручання спеціальних служб та різних кримінальних авторитетів, які постійно його катували, у нього зникала мотивація до змін і не могла зосередитися над тим, щоб у житті треба щось змінювати, а ці знущання були видалені з його пам'яті, нічого не розумів і далі продовжував жити своїм життям. Нарешті, після того, як він відвідав ринок, а там відчув впевненість і свободу і завдяки тому, що Василь Іванович директор цього ринку завжди чемно ставився до хлопця, підтримував його, але ці спогади також забуті. Залишилися лише у підсвідомості та давали впевненість та надію на те, що в житті щось зміниться. Хотів згадати, що з ним відбувалося й ті моменти, дні про які нічого не пам'ятає, але всі спроби згадати навіть якісь шматочки спогадів були марними. Нічого не виходило і всі зусилля не давали жодного результату.
Дивився на підлогу і намагався згадати все, що було у житті, але нічого не виходило. Виникали якісь хвилювання, а серце починало битися набагато частіше і очі бігали навкруги. Нічого не відбувалося і жодних спогадів не згадував, а ті моменти залишалися в прірві, в яку йому доведеться зайти і побачити все , що насправді з ним відбувалося. Це буде тільки з часом і зараз, напевно, не знає, чи зможе йому допомогти лікар. Тут лікарі з радістю пропонують допомогу та хваляться тим, що вони досвідчені фахівці з цієї справи. Лікарі завжди мають надію на те, що вони допоможуть у вирішенні проблеми, але хлопець цього не знав і розумів, що лікарі до будь-якої людини, яка сюди приходить, ставляться з повагою і одразу дають психологічну підтримку потрібній людині і прийшли сюди. Людина без проблеми ніколи сюди не прийде і людина, що приходить, уже каже сама за себе, що їй потрібна допомога. Люди, які потребують дійсності допомоги фахівця, приходять саме до цього закладу. Олег міг би сюди ніколи не потрапити, якщо не ті всі обставини в його житті, які трапилися через втручання кримінальних авторитетів та спеціальних служб зі своїми різними спеціальними засобами, які застосовували проти Олега і тільки вони привели його саме сюди та змусили розпочати лікування. Все це вже пройшло і Олег міг би спокійно спілкуватися і в нього було б зовсім інше життя і жив як усі люди не турбуючись ні про що і ті моменти, коли починає розмовляти з людиною, йому стає дуже важко, соромно за те, що він не може сказати, ні слова не були б і ніколи не турбували його. Розуміючи набагато більше, ніж інші люди завжди мовчав і нічого не міг сказати. В словах нічого не міг висловити з того, що зрозумів, і це його ще більше пригнічувало та віддаляло від людей. Не хотів показувати свої вади і ховав їх завжди за усмішкою та спокійним обличчям показуючи людям, що в нього все добре і немає жодних проблем, а насправді проблеми були й дуже важкими. Потрібна була допомога фахівця, якого він відвідав. Олег, що протягом часу залишився до зустрічі з лікарем, сидів і дивився в ліву сторону, а потім у праву та намагався щось згадати, але нічого не виходило.
Час пройшов дуже швидко, як з кабінету вийшов чоловік років тридцяти з нахиленою головою та про щось думав, але про що Олег так і не зрозумів, а це було відбито на обличчі. Його турбували певні особливі проблеми та те, що пов'язане з сім'єю. Олег не почав думати та аналізувати його через обличчя і те, що турбує чоловіка, а у нього були свої проблеми і за хвилину з кабінету вийшов лікар. Це чоловік також тридцяти років, а на вигляд був молодим і одягнений у темну кофту, класичні штани та туфлі. Обличчя було аналітичним і він теж про щось думав і, швидше за все, про пацієнта, який вийшов із кабінету. Лікар не подивився на Олега, а підійшов до завідувача відділення, яка знаходилася у себе в кабінеті. Зайшов до неї і між ними почалася розмова. Олег тільки-но почув певні звуки і нічого не зрозумів з того, що між ними була розмова. У цій розмові завідувач відділення сповістила лікаря про прихід хлопця, якому потрібна допомога. Коли лікар повертався до свого кабінету, він підійшов до Олега і сказав:
- Доброго ранку. Я розумію, що ви хочете поспілкуватися?
Олег усміхнувся і як завжди вимовляючи слова відповів:
- Доброго ранку. Я хочу вам розповісти про свою проблему та знайти рішення.
Лікар:
- Добре. Я вас вислухаю. Заходьте та сідайте на стілець.
Олег увійшов до кабінету, а кабінет був невеликий і біля стіни стояло велике дзеркало і посередині два стільці один проти одного і на вікнах були грати, а колір стін був світлого кольору.
Олег сів на стілець, лікар зачинив за собою двері та сів навпроти.
Олег:
- Мене звуть Олег.
Лікар:
- А мене звати Олександр. Я психолог і розумію, що ви не просто так до мене прийшли і у вас є певні проблеми, про які ви хочете розповісти.
Олег:
- Зі зазвичай у мене є проблеми про які я б хотів розповісти і позбутися цієї проблеми якнайшвидше.
Олександр:
- Я вас уважно слухаю.
Олег почав розповідати:
- Я не можу розмовляти ще з дитинства і мене це дуже турбує.
Олександр уважно вислухав Олега і слухав кожне його слово, і він одразу відповів:
- Добре. Я розумію, що вам потрібна допомога і я вам можу допомогти, але лікування може зайняти певний час, а це як мінімум рік. Ви повинні до мене ходити один раз на тиждень на консультація за домовленістю і бачу що ви не працюєте але вам потрібно зрозуміти те, що якщо ви почнете лікуватися то кожна консультація вам коштуватиме певну суму грошей і обов'язково потрібно буде пройти лікування до кінця. Не за яких обставин не переривати лікування.
Олег уважно висох лікар і розуміючи що в нього більше немає жодного виходу зі становища відповів:
- Я згоден.
Олександр:
- Тоді давайте домовимось про оплату. Це теж має значення як для вас, так і для мене, а чому ви потім зрозумієте.
Олег:
- Добре.
Олександр:
- Скільки ви можете мені платити за консультацію?
Олег:
- Сподіваюся, що ми домовимось.
Олександр:
- Сенс в оплаті у тому, щоб ви більше цінували наше лікування, а якщо воно буде безкоштовним, то наш процес затягнеться і не дасть певного результату. Ви нічого не робитимете і не цінуєте наш внесок у розвиток та лікування.
Олег почав думати:
- Я зможу вам сплачувати сорок гривень. Це мої кишенькові гроші від батьків і я їх не витрачатиму на солодощі, а робитиму внесок у лікування. Це для мене має велике значення.
Олександр:
- Добре. Як ви вирішите, так і буде, а тепер домовимось про зустріч. Найближчим часом у мене мало вільного часу і зараз його немає, і незабаром прийде новий пацієнт. Я не можу його утримувати. Та ще важливий момент. Як ми домовилися, так і має бути і ми нічого не можемо міняти, крім надзвичайних випадків, а так все має бути за планом.
Олег:
- Добре.
Олександр:
- Давайте ви прийдете тоді коли самі вирішите, що це вам потрібно. Про прихід ви можете повідомити завідувача відділення і він призначить вас час, а після першої консультації ми самі будемо домовлятися про зустріч.
Олег:
- Домовилися. Дякую.
Олександр:
- До зустрічі.
Олег подивився на лікаря і одразу зрозумів, що розмова закінчена. Лікар підвівся зі стільця і відчинив двері. Одразу вийшов із кабінету і думаючи про те, коли йому піти консультацію і про що там буде мова, не мав уявлення. Лікар був сильним аналітиком і це побачив по його обличчю, знав що говорить, і нічого, що не стосується проблеми, не казав. Був упевнений у кожному слові.
Спустився сходами на перший поверх, подивився на жінку, що сиділа за склом і щось писала у своєму журналі, не звернувши на нього уваги, що вийшов із вхідних дверей до центрального входу на вулицю та пішов тією дорогою додому плануючи першу зустріч.