Темна ніч на дворі. Місяць повний та ясний. Все навколо темне і ледь-ледь помітне. Чорний силует наближається до мене, а я не порушно стою. Чекаю. Ніби я не володію ні своїм розумом, ні тілом. Звичайна людина злякалася б та чим душ побігла або закричала, це властиво нам, але я стою. Він все блище і блище. В думках звучить "Біжи, дурепо! Злякайся! Закричи!", та ніби щось глушить мої думки, бере під свій контроль. Ось він вже в 10 метрах від мене. Капішон...

- Дідько! Я не можу розгледіти його обличчя! - Звучить в голові та страх починає пробуджуватися та поглинати мене. Я розвертаюсь та хотіла вже було втікати, але тіло заніміло, не слухає. Я вже починаю прощатися з життям. - Ось і закінчилась моя історія, все... - Зіниці стали важкими та закривались мимоволі. Я зіщурила очі та відчула чиюсь важку руку на своєму плечі.

Тут пролунав чоловічий голос, але на відміну від інших голосів цей був більш ніжним...

-Чому так пізно прийшла сюди? - Запитав він.

Та це і не дивно, я була біля лісу, де окрім мене нікого не могло бути.

- Дідько! - Раптом викрикнула я, що змусило чоловіка відсахнутися від мене злякано. Схоже, він теж не дуже очікував зустріти тут когось. Ліс знаходився в 6 кілометрах від мого дому. Я сама не розуміла як сюди потрапила. Пам'ять була затуманена. - Як я сюди потрапила?

Розгублена та злякана я стояла та тільки почала приходити до тями. Хотіла вже б і згадати всі дрібниці, але окрім сварки з мамою нічого більше не вибудовувалось.

-У мене теж саме питання, дівчино! - Безцеремонно сказав молодик і похвурим поглядом дивився ніби крізь мене. Аж мурашки по шкірі пробігли від цього...

Я оглянулась злякано. Я перестала його помічати, ніби він привид. Не було ні мого скутера, ні будь-якого транспорту на якому я могла потрапити сюди, а згодом і додому. Розпач почав захоплювати мене з середини та коли його було занадто він потік гіркими сльозами. 

Не помічаючи сліз дівчини хлопець проговорив тихо, ніби не бажаючи більше лякати її.

-А ти звідки? 

-Я...? - раптом я усвідомила, що все навколо не таке... Я бувала багато разів в лісі, що знаходився біля міста та впізнала б його навіть в темноті... - Я з міста. З Києва! 

-Київ? - раптом запитав він задумавшись і якось ніби злякано. - Такого міста не існує дівчино! 

Я заклякла від його слів..