1
Я не забув -
ні я не забув,
ті миті що
були раніше

так потонув би,
так би потонув
в обіймах твоїх
- але це пізніше

ні я не зник ,
не зник я,
а просто згасла
іскорка до тебе

я вже відвик
нажаль відвик
зустріти захід сонця
біля тебе



                  2
Коробка сірників
Чекає свого часу
Щоб запалити не одну свічу
Вогонь такий холодний
Що не зігріє зразу
А лиш дурманить тіло на вину
Закриті замки на стареньких дверях
Присипані пилом підручники
Побачиш туман у відблиску фар
Бо знову не зможеш заснути
І запах стареньких газет
та скрині й комоди таємні
Ховається тінь у твоїх очах
Блукаючи десь по котельньнях



                           3
  Зв'язок обірваний із світом
  Немов поринув десь у космос
  І слів давно уже не чути
  Лишився подих, цього досить

Колись розкидані комети
Застигли холодом, камінням
Ці недосліджені планети
  Ракети десь у павутинні

Супутники блищать на небі
Їх можна сплутати як зорі
У атмосферах, стратосферах
Неонові шляхи прозорі

Шляхи чумацькі вже закриті
Відкрились нові й все нові
А ми літаєм, мов той привид
Бо це лиш спомин в голові

І телескопом не побачиш,
І серцем навіть не відчуєш
Полярним сяйвом стали душі
Бо десь до неба полетіли



                                4
Підійми, підійми, підніми мене до неба
Все знову і знову, все знову і знову
Побачити мусиш, відчути повинна ,
цю втому, цю втому, цю втому
І сонце можливо в тумані розгледиш
Побачиш схід зранку і звечора захід
Почнемо розмову, з тобою розмову
Про те водоспадом , про те водоспадом
Крадуть піски і з моря хвилі
Блукають хмари сині, сині
Дощем умивані і вітром
І першим  подихом повітря,
І першим подихом повітря...



                         5
Паперові шпалери, запах полірованого паркету
Живемо ми давно разом і наш політ як бджоли з медом
Казала що я ідеальний, а я писав тобі поеми
Гарячий подих, погляд гарний і ми як дві планети
Буденні будні, будні знов буденні, і ми забули про невдачі дні
Бо ми кохаєм один одного таємно, і цей секрет десь в океану дні
І час проведений так щиро, словами вдячності ми сковані
Живемо ми давно разом і наш політ в книжках історії



                          6
Холодне тіло вкрила ковдра
Після буденних днів важких
Куди іде наш час з тобою
Блукаючи в містах живих

Куди зникають білі роси
І сплетені в руках браслети
Приходить часом тепла осінь
Ховаючи твої памфлети

Куди ховається сонце
Після вечірнього заходу
Про що розмовляють фіалки
Та ми їхні мови не знатимо

Куди сховалась наша молодість
Десь потонула з плином часу
Та пам'ять і любов лишилась
І є надія, що ми разом



                         7
Емоціями можна вкрити справжність
   Коли тобі душа болить
Ховаємо свою вуальність
Щоб нас не викрили вони

І маска-усмішка обличчя
Ховає справжнього тебе
Хоч серце мов голки колять
Але терпим понад усе

Але коли ніхто не бачить
Ховаємось самі в собі
І сльози душу омивають
Бо все ще біль в твоїй душі



                    8
   Процес пішов ,
і це навряд чи спиниш
Коли людина
Більше не людина

Коли всі гроші
Більше за життя
  Украли совість
Правди вже нема

А чесність і порядність
Вже не в моді
Я краще всього
Піду щось вкраду

Ми залишили світ
Лишись волі
Чужі життя
Своїм, не тим живу

Брудні слова
у твоїх вухах
Це класика
давно і норма

Думки летять
У світ розпусти
Кривава драма
Чорний колір

Куди тобі
себе подіти,
покинути
свої химери

Залить бетоном
твої стіни,
щоб ти сховатись міг
й померти?

Чи скинеш маску
того Монстра,
навчишся жити
й цінувати

Чи змінить світ?
Чи ми це зміним?
Чи будем в муках
Жити-вмерти...



                            9
Слова абсурдні, в них закон
Закон для всіх і лиш для когось
Бажаючі збагатитися брехнею
Давно забули, що є совість

Садять невинних, а винних виправдовують
Сьогодні живемо, а завтра нас сковують
Тюрма тобі вирок, а їм тільки втіха
Байдужа їм доля, бо є повні міха

Чекати чогось кращого вже мабуть не варто
Протести без фальші, розкриті всі карти
Нас судді судили, а хто їм суддя
Нас схема ця вбила, остання стіна

Та ти не піддайся, хоч вмреш але з чином
Грошам не продайся, бо Богові винен
Прощай ворогів, бо їм не вдалося
Зробити з нас порох, позбавити досвіду



                              10
Коричневий цукор й підсмажена кава
Так манять своїм ароматом
Холодне суфле, подаровані квіти
В кафе свіжий запах газети
Відбірні слова, вкладені в віршах
Так ніжні в звучанні мов пір'я
Повітрям остудить гарячого сонця
Лиш тінь з під дерев і терпіння
Нагріта бруківка і запах асфальту
Розтоплений забутий шоколад
Та чашка чаю ще довго стигне
Бо все стоїть на сонці, мов той жар
І парасольки та не від дощу розкриті
А просто люди хочуть прохолоди
Дощі заснули десь далеко в небі
А наші миті поки не розкриті
Морозивом собі лиш грієм душу
Бо освіжитись не дає любов
І ті півонії, що на столі лежали
І десь лиш звук і тихий рокенрол



                                11
    Розбитий світ уламками емоцій
  Засипаний образами й слізьми
Я був раніше, але тепер проти
   Бо ближче стали до пітьми

    Ненависть й злоба підкорила
    Навіть не перший Еверест
    І вчинків добрих залишилось
    На дні шукати їх прийдеш

   Проблеми, зрада, і тривога
    Ховають нас все в собі й в собі
    А потім гейзером вулкани
     Виводять магму, в небо попіл

      Добрий світ давно забутий
       Щирі люди вже не в моді
     Справжні серцем не згоріли
      Але гаснуть трохи й трохи

    Любов тепер гроші, Темрява - світло
Холодне серце не зігріє повітря
  Душу мороз покриває льодами
  Бо лід не розтопиш,  зламаєш кусками



                          12
Борець чи просто переможець
Боєць , чи просто факел носиш
Стріляєш та чи можеш словом
Убити, зупинити знову
Кладеш ти квіти на могилу
Бо там похований герой
В бою в старому автоматі
Залишився один патрон
І трасери витають небом
Немовби спомин це за ними
Гарячу кров війна шукає
І жертва ця її загине



                        13
Куди світ котиться сьогодні
Чому падемо  знов у прірву
Вже третя світова почалась
А ти новинам далі вірив.

Навіщо скільки нам смертей?
Навіщо стільки крові?
Мабуть це просто хоча й тупо
- замало комусь території

Гонка озброєнь
- замість прогресу і миру.
У світі де голод і бідність
звірі прагнуть поживи

Життя заради миру, ідеї і правди
- Чи варто чекати на щастя?
Допоки війна,та суча війна
Нам жити-вмирати знов разом

Упасти на землю останнього разу
Зробити лиш подих повітря
В обіймах до неба і просячи в бога
Щоб ця війна навік зникла...



                   14
Мов крапля в морі
З воску стрічка
Твоя любов така слабка
Казала, що любити будеш
Та ситуація не та

Ціни тобі не було й не буде
Бо змарнувала ти усе
Згадаєш, аж коли забудеш
Що час пішов, а не завмер

А все так добре починалось
Мов кави запахом світанок
І дні і ночі де ми разом
Та все пройшло і вже немає

І захід сонця й вечори
Й кульгаві пташки, що на гіллі
В повітрі цвітом гарно пахло
Була любов, а тепер вільні

Навік розірвані кайдани,
Що колись міцно нас тримали
Та жаль що вічного немає
Усе росте і все вмирає



                          15
Сумую за тобою моя Мамо
Тобі вірші пишу, бо я не вдома
А просто хочу тобі нагадати
Що ти моя, мій друг, моя історія

Бувало інколи, не сходились думками
Але це просто будні і дрібниці
Куди поділось дитинство
Мамо я незнаю
Ти просто нагадай мені ці миті

Котились сльози  радості й подяки
І твоя сивина стає все більше
Та знай, що я з тобою моя мамо,
І погляд назавжди мені вірний

Твої обійми і теплі поцілунки
Мене зігріють в холодну погоду
Твоя посмішка і щирий сміх
В душі десь немов прохолода

Любов мені свою ти всю віддала
Та я її не завжди брав з собою
Та знаю я, що ти мене чекаєш
Ти оберіг мій Мамо , моя дорога



                          16
  Ліхтарі так світять теплим світлом
   Й заворожують в зимові дні
  Ти гуляєш парком й білим снігом
   Засипаєш всі стежинки й мої дні

  Лиш тепло розтопить лід в душі
  Що став айсбергом, але не сонцем
  З чашки чаю пара на вікні
   Візерунками малює тобі серце

   І ночами мертвими мов камінь
   Серце так примерзло до грудей
   Розтопити грудень взявся я
лиш зараз
   Та вже вогник згас твоїх очей



                     17
Свідомість б'є на сполох
Думки й слова різняться
Не співпадає вдих і подих
Спирт у вогонь ти підливаєш

Блукаєш лісами, шукаючи стежки
Гортаєш сторінки історії
Ти ходиш по колу, підбираєш паролі
Та це не твоя територія

Сидиш під вікном, задимленим попелом
Кидаєш свій погляд волоссям
Вже серпень застигнув яскравими барвами
Кидаючи всюди колосся

І літо заснуло - прокинулась осінь
Мов фарбами змішана вкупі
Ти хитра, та вже підлості досить
Прощання кидає листя розлуки



                             18
    Сучасний світ, й тенденцій початок
    Технологій багато, але щось
      хтось втратив
    Падемо вниз замість польоту
   В нас вкрали нас, а ми непроти

Чого прагнуть люди йдучи до нового
  Міняючи сторінки історії
Комусь треба гроші, комусь треба статус
  І землі міняємо в долари

Сьогодні світ зійшов із глузду
Почалась  деволюція й деградація
Регрес наш протест самим собі
І миру оголошена люстрація

Чому так все сталось
Й куди ми дійдемо
Куди повертати сьогодні
Вказівник зламався, і час зупинився
На роздоріжжі в преторії

І таймер вже стоїть назад
Ще трохи часу залишилось
Людей багато та і з них
Людьми так мало лишилось

Епоха людства несе втрати
Та жаль, що це вже не спинити
Земля себе стихіями захищає
Щоб хтось тут міг колись ще жити



                       19
Ти є і пишеш все частіше
Мої вірші тобі як Ніцше
Ти в них поринула дельфіном
Втопила нас і мрії в мріях

Конверти з серцем надсилала
Але туди нема адреси
Живу тебе побачити хотів
Та ти ховаєш лиш себе у п'єси

Очей твоїх лиш бачив в фото
Благав про зустріч та супротив
Кидав я смайли, але марно
Робив графіті навіть гарно

Хоча твої листи душевні
Але у них моя потреба
Ти віртуальна незнайомка
Немов би пишеш мені з неба
                     


                     20
Звуки вечірнього неба
Цвіркун щебече щось нове
Я там писав тобі поеми
Зірки чорнилом моїм є

Невірні ліри твоїх очей
Мов тій ведмедиці  шляхи
Я був завжди колись з тобою
Та небо нам розставило крапки

Місячні сонети великого Шекспіра
Лунають в космосі в цю ніч
Ракети десь летять над головою
Збиваючись з дороги і узбіччь
                             
                             
                             
                             21
Один лиш вовк в самотнім лісі
І з місяцем глядить між хмар
Чи тінь шукає на узліссі
Чи просто втратив щось й пропав

Загинув й знову відродився
Упав лиш страх йому до ніг
Господар лісу залишився
Шукати правду поколінь

Скрегоче іклами і виє
В очах його є гордий зов
Наблизитись до нього не зуміє
Бо впаде в його лігво кров.