Вдих смерті
Вдих смерті
«Вдих смерті»
.. extremum spiritum ..
«LOST»

«Крізь завісу диму бачу, що багато солдатів лежать мертві, їх більшість. Інші ж стогнуть і не можуть піднятися. Спираючись на палицю, я бреду в лазарет. На моїй хустці кров від жахливої блювоти. Я бачу пожовклу траву і сотні дохлих горобців, що впали на дорогу ».
Фронтова нотатка М. Зощенка


Обмеження людини часовим рамками, для того, щоб вижити. Лише він відчув свій поклик до боротьби, заради життя людського. Всесвітній баланс зникає, полишаючи за собою пустку. Вони не знали, що на них чекає, поки не відчули, це на власній шкірі.

«Останній горобець залишив свій причал, свіже повітря покинуло нас ще зранку, а ми залишаємось, аби вберегти наше майбутнє. Буде мати цей світ могутній розвиток, після цього? Чи всі і далі залишаться у стані прострації? Лише Невідомому відомо, що буде далі...» Вільям Коулман  Англійська армія. Початок усвідомлення.

12 липня 1917р. м. Іпр, Бельгія
21:45
Німецька армія, 12 загін
Голос у динаміку рвучко оголосив повідомлення, наче вирок смертника. Кожен очікував, кожен боявся, це почути, але все-таки це сталося. Лабораторія завершила свої експерименти, наслідки яких непоправні для всіх.
- На базу прибули 120 батарей, забезпечених газовими балонами. Виконання операції о 23:50.
Ці слова кинули в жар тіла солдатів, які усвідомили почуте.
-Я не впевнений, що це дійсно допоможе. А навпаки, здійснить ажіотаж у суспільстві. Це може загострити ситуацію. Ви думали про людей, це жорстоко, краще вбити з автомата, а не так..

Висловив власне судження молодий солдат Фрідель Вольф, котрий негативно ставився до цієї ідеї, і навіть цього не приховував. Юнака сповна переповняв гуманістичний настрій, який паралельно вів боротьбу з палким патріотизмом.
Абсолютним антиподом для Фріделя виявився його союзник, який загорівся виконанням наказу, результативність якого нікому невідома.

- Ти не розумієш, даний винахід дасть нам шанс прорватися вперед, зменшить кількість противників, а як ні, то точно послабить їхні фізичні можливості, а ми просто завершимо. Ми вийдемо з цього багна переможцями, по-іншому ніяк.
Полум'я в очах солдата, змушувало вірити у краще. Цей військовий відрізнявся від інших, завжди надаючи віру та силу для боротьби, але було те, що і лякало: він ніколи не погоджувався з поразкою, у будь-якому випадку доводив свою правоту. Ім'я свого не називав, «Діло принципу»: казав він, «Колись все самі дізнаєтеся». Відкликався на «Грозний» або «Сталевий», все відповідно його зовнішнішності: орлиний погляд, добре виражені скули, темні, наче безодня, очі. Ним захоплювалися. Водночас, шкодували, через емоційну бідність. Це була людина, яка надихала і давала надію, наче потопаючому повітря. Його надзвичайно цінували, завдяки стратегічним здібностям, які зазвичай отримували вдалий результат.
- Ця ніч – вирішальна.
Зірвалося з вуст Грозного, але впевненість не зникла.
Солдати розпочали ознайомлення зі системою роботи балонів, розподіляли захисний одяг.
А він все дивився в далину скаліченого фронту, переконаний у силах союзників.

«Цей світ занадто жалюгідний для нашої нації, ми здатні змінити його. Варто лише повірити.»

22:05
2-га англійська армія, 10 загін

За сотні метрів від противників вечеряли солдати англійської армії, з мирною думкою про міцний сон, ніхто й не замислювався, що на них чекає через кілька годин. Тільки один чоловік в зеленій уніформі, яка вже зблякла від бруду, не міг всидіти на місці, це Вільям Коулман – новоприбулий зі столиці, ще невстигши адаптуватися, він повинен був з автоматом рятувати свого союзника, якого чверть години назад шпиталізували за декілька кілометрів від барикад. Це був найжахливіший виклик долі для Вільяма, до цього, у перший день 20-ти річний хлопець, готовим не був. Картини вибухів від снарядів не полишали солдата, з бажанням затьмарити їх, він стояв посеред ночі, споглядаючи зоряне небо, яке наче огортало його своєю нескінченністю та безмірністю. Та попри гучні спогади, Коулмана супроводжувала пермісивна тривога, яку хлопець скидав на психологічний стрес, чим солдат і помилився.

22:45
Німецька армія, 12 загін
До корпусу увірвався командир загону, проникливим поглядом чоловік мандрував по закутках приміщення у пошуках чогось або когось, і за кілька секунд його очі зупинились наче знайшовши бажане. Впевненим кроком він попрямував по діагоналі кімнати, де сидів молодик, який заходився переодягатися у новий одяг. І тоді решта солдатів зрозуміли з якою метою, командувач  з’явився у їхньому корпусі.
- У своєму загоні, я не хочу чути нічого, окрім «Ми переможемо», і твою боязкість тут ніхто не підтримує, а страхопудів звідси женемо до біса! Затямив, Вольф?
Із жахливо гнівною інтонацією промовив воєначальник, незводячи погляду з хлопця, який і слова вимовити не зміг, як начальник пронизуючим холодом вийшов з кімнати.
Солдат і далі сидів на скрипучому ліжку, стримуючи і притуплюючи свою лють, від такого відношення. Розуміючи суцільну ситуацію, та відсутність гуманності серед цих людей, юнак на прізвище Вольф, давно створив власний план дій, аби врятувати усіх від неминучої поразки.


23:09
2-га англійська армія, 10 загін

Здаючи зміну, Коулман заходився втілювати своє бажання, яке супроводжувало його цілий день, сон. Затухлий матрац, не давав змоги повноцінно розслабитися, але на це безсилому солдату було начхати. Через кілька хвилин хлопець поринув у безмежність сновидінь.
- Коулман, допоможи!
Тихим голосом гукає солдат за кілька метрів, але згустки диму не дають змоги нічого бачити. На свій ризик, він вилізає з окопа і біжить вперед на голос, не звертаючи увагу на нові звуки гвинтівок. І ось. він помічає безпомічного друга, який тягнеться у невідомість. Вільям пробує піднімати немічного, шукаючи руку, аби вхопити, але він зрозуміє, що її відірвало від вибуху снаряду. Не звертаючи уваги на це, солдат піднімає потерпілого і швидким темпом повертається до окопу, звуки снарядів оглушують хлопця і не розуміючи чому, він падає на землю. Відчуття тепла з’явилось швидко, воно проноситься усім тілом, солдат вже не відчуває на плечі побратима, бажаючи піднятися він закам’янів, тіло відмовлялося рухатись, його паралізувало. Перед очима пробіглось усе життя, наче на плівці пришвидшеної динаміки, і ось він бачить свою дружину Карен, яка всміхається йому, під час приготування його улюбленої лазаньї. І все що він промовляє: Люблю тебе!
Солдати від голосних вигуків, проснулись і прибігли будити товариша, який у конвульсіях, кричав щось незрозуміле. Але кілька ударів долонь об лице, повернули Вільяма в реальність. І знову перед ним зграя солдат, які нагадали хлопцю про те, що відбувається.
Відійшовши від недавнього випадку, Вільям втупився поглядом на стелю, розбираючи усі графічні  позначки природнього вапняку. Більшість солдатів вже спали, розуміючи, що на фронті затишшя. Тільки Коулман поринув у низку спогадів, які гріли серце.
Якийсь скрип за стіною, повернув свідомість хлопця назад. Солдат, обережно підвівся, аби не збудити побратимів і підійшов до вікна, де боковим зором помітив, якусь тіньову динаміку. Взявши гвинтівку, він вийшов у нічний простір, тихими кроками пішов по периметру території, помітивши рух біля бочок з питною водою, Вільям підтюпцем переміщався все ближче і ближче, поки не розгледів силует людини.

23:04
Німецька армія, 12 загін
Дочекавшись поки більшість вояків заснуть, Вольф розпочав підготовку. Переодягнувшись у простий сільський одяг, зібравшись з думками і промовивши молитву, солдат відправився на інший бік барикад. Вольф розумів увесь ризик ситуації, і був готовий до смерті, але спробувати все ж довелося.
Першим завданням було вийти непоміченим із зони союзників. Батареї з балонами вже були готові до застосування, але всі чекали зазначеної години: 23:50, тому солдати дали собі «відбій». Вольф проминув лазарети, які розташовувались на західній стороні території німців, звідти доносились крики недавно потерпілих, один з яких Курт – друг дитинства, неймовірна кількість спогадів поєднують цих двох хлопців, і ще тоді ні один з них і гадати не міг, що вони будуть разом і тут, на фронті, у жахливих умовах конформізму. Подолавши бажання навідати товариша, Вольф попрямував далі, вибравшись на полігон, юнак розумів, що піти на пряму буде в край небезпечно, хто їх там знає, англійці ще ті алармісти, не полишуть позиції до ранку точно. Тому розробивши тактику шпигуна, він ширяв по окопах, аби добратися до лісової смуги. Попри боязкість, він звільнив свій розум від тривожних думок, заполонивши його, спогадами з дитинства. У закутках пам’яті виникли картини його рідного Дрездену, де розпочалось життя малого хлопчака Фріделя Вольфа. Перед очима виринуло зображення рідної вулиці, яка жевріла у височінь, наче до самого неба, праворуч якої виблискував їхній трьохповерховий дім. Фрідель любив його, своєрідний дух червоного дерева панував у будинку, наповнюючи його світлими нотками минулого. Ще більше хлопчик обожнював свою кімнату, яка розташовувалась у найдальнішому закутку оселі. Кімната сяяла у світло-жовтих тонах, єдине вікно давало зв’язок із зовнішнім світом, через яке можна було побачити неймовірний сад, великих розмірів, кінець якого неможливо було осягнути оком. Саме у саді, Фрідель відчував себе вільним і щасливим, він дав цій території нове життя, посадивши з батьком, кілька десятків яблунь та груш. Він до тепер пам’ятає тактильні відчуття від доторків до молодих саджанців. Ці згадки приходять до хлопця, і зараз, коли він торкається крони дерева, ховаючись від людей, наче втікач із в’язниці. Він рухається вперед, оминаючи дерева він подолав майже кілометр від своєї території, зараз він беззахисний. Фріделя віддаляє від зони противників, лише кілька метрів, він страшенно боїться, стукіт серця затьмарив увесь зовнішній звук. Відступати ніколи.

23:10
2-га англійська армія, 10 загін
Достатньо наблизившись Коулман зміг детальніше роздивитись фантом чоловіка. Це був високий, худорлявий хлопець, років 20, обличчя заховалось у непроглядній темряві. Але точно не військовий, хлопець був одягнений у зубожілий сільський одіж. Гадаючи, що це простий місцевий, котрий збився зі шляху, Вільям вирішив допомогти хлопцю. Ввімкнувши ліхтар, солдат впевнено підійшов до гостя.
-Хто ви? Що ви тут робите? Тут небезпечно!
Заявив англієць, вставши впритул до хлопця, він нарешті взрів його обличчя. На вигляд іноземець, з чіткими рисами, високим лобом та довгим носом.
-Вибачте, я.. тут, щоб..щоб допо..могти..
Зі страхом в голосі відповів новоприбулий, не бажаючи дивитись в очі солдатові, він опустив голову, і віп’явся поглядом у сиру, знівечину землю.
-Чим ти нам допоможеш, солдатів у нас достатньо, кухарів, медбратів теж. Ти тут ні до чого, повертайся назад. Тебе тут легко можуть пристрелити.
-Я хочу попередити вас… Вас чекає небезпека…


23:15
Німецька армія, 12 загін
Зірвавшись від гучного звуку із динаміка, солдати покинули свої теплі, безтурботні сни. Час вже наближався. Тому всі були у процесі підготовки. Найголовнішим було, екіпірування, солдати заходились одягати газові маски, а ті хто, мав безпосередньо працювати з балонами, споряджалися гумовими костюмами  та рукавицями. Ні один солдат не був достатньо ознайомленим зі зброєю, яку через кілька хвилин вони будуть застосовувати. Ніхто не знав, до яких наслідків, це призведе. Але всі повинні були виконувати наказ командира. Своєрідний виступ маріонеток перед публікою, яка неочікувала їх узріти.

23:15
2-га англійська армія, 10 загін
- Ми так довго будемо у мовчанку грати? Яка небезпека? Ми в курсі, на війні завжди небезпечно. Тут будь-якої миті тебе можуть вбити,  а ти навіть оком не змигнеш.
З нетерпінням вигукнув Коулман, бажаючи чим скоріш спекатися божевільного. Помітивши, що хлопець тремтить від холоду, Вільям вирішив запросити його у приміщення. Проходячи повз ліхтарі, англієць детальніше розглядав візитера, з кожною хвилиною розуміючи, що це обличчя йому знайоме, але де він його зустрічав, згадати Коулман не зміг. У солдатську спальну Вільям йти не хотів, забагато лишніх вух, тому вони пішли у палату командування.
Відчуття переживання переповнювало Фріделя, розуміння того, що він повинен все розповісти, кидало хлопця в жар. Але це був, його обов’язок перед усім людством, задля власної нації. Заспокоюючи себе думками про майбутнє, Фрідель разом з солдатом зайшли у палату.

23:30
Німецька армія, 12 загін
Построївши солдатів у шеренгу, Командир розпочав віддавати накази. Пробігшись поглядом по солдатах, він виявив недостачу.
-Де Вольф?
Солдати почали передивлятися один одного, у пошуках знайомого, але його не виявили.
-Він лягав спати разом  нами, товариш командир.
Відгукнувся  Грозний.
Швидким кроком Командувач ступав до солдатської палати, наблизившись до ліжка Вольфа, він узрів солдатську форму.
-Чорти б його побрали…
Про себе сказав командир.


23:30
2-га англійська армія, 10 загін
Наважившись Фрідель промовив:
-Я – німець… Але прийшов сюди з хорошими намірами.
-Якого чорта, ти тут робиш?
Діставши автомат, Коулман націлив дуло на хлопця. Він би зразу вистрелив, але інтрига з небезпекою, не дала йому цього зробити.
-Кажи, що ви там задумали!
Почав кричати Вільям з несподіванки.
-Заспокійся, опусти автомат, я розумію, що це нелогічно прийти на територію противників з гаслом: «Я хочу попередити», але це дійсно важливо для всіх нас.
-То кажи! Що ви готуєте?
-Наша армія має розпилити певний вид газу на вашу територію.
-І що то за газ?
-Іприт…


23:42
Німецька армія, 12 загін
Соладти вже зайняли свої позиції, в очікуванні останнього наказу. Але тільки Командира це не хвилювало, він із панічним виразом обличчя носився з однієї палати в іншу. Але виявити соладата не вдалося. Зі страхом в очах він присів, закривши обличчя руками і не реагуючи на вигуки солдатів, він думав, про те що буде далі.

23:42
2-га англійська армія, 10 загін
Коротко розповівши про дію іприту на дихальні шляхи людини, Фрідель втупився поглядом в Коулмана, який кілька хвилин мовчав, систематизуючи в голові усю цю інформацію.
-Час? Коли вони хочуть це зробити?
-Якщо бути точним..
Поглянувши на механічний годинник, Фрідель вимовив:
-..то через 8 хвилин
-Що?
Зірвавшись на ноги Коулман побіг до палати будити солдатів.

23:49
Німецька армія, 12 загін
Не витерпівши ігнорування зі сторони командира, Грозний підійшов до нього, звівши брови, він промовив:
-Ми повинні це зробити, Фріделя вже не врятувати.
Піднявши очі сповнені жалю і болю, Командир не сказавши ні слова, підвів руку і здіснив смертельний помах, як знак «Починаймо!»

23:50
2-га англійська армія, 10 загін

Зі страхом в очах Коулман переміщався з палати в палату, будивши і викрикуючи щось. Жахливий шум і гам здійнявся на території англійців. Солдати бігали, шукаючи масок - єдиного порятунку для них, але було уже пізно.
Фрідель залишався на місці, розуміючи, що він зробив усе правильно. Він всього лиш хотів допомогти, хоч запізно, але він це зробив. Він усвідомив, що тікати звідти буде безрезультативно, його всеодно не приймуть назад, назвавши зрадником нації, розвісять його портрети на усіх дошках оголошень Німеччини. Ганьба б чекала, хлопця. Звівши погляд на брудне скло вікна, за яким мандрувало нічне повітря, наповнене зловіщим потягом, він підвівся і вийшов у темінь світу. Не зважаючи на зовнішній гамір, він пішов вперед, на зустріч смерті. Звільнивши свій розум, від небажаного, солдат вірив, що все-таки його дії були немарними. Пройшовши кілька десятків метрів у бік своїх союзників, він застиг в очікуванні. На горизонті було тихо, звук пульсації крові, приглушував лише спів цвіркунів. Він востаннє дивився на цей світ здоровими очима із здоровим глуздом. Через кілька секунд, у його поле зору потрапила зелена хмара, яка сочилася землею, пролягала між кущами і травою, створюючи власний шлях, огортаючи усе навколо. Фрідель повернувся назад, аби поглянути на дії англійців, і узрів, що більшість солдатів стоять без масок, в абсолютному невідомстві. Обернувши свою голову у бік полігону, він застиг у невимовній агонії, зелений туман огорнув його повністю, чіткий запах гірчиці поринув у його ніздрі, заполонивши легені.
Масштабний сполох солдатів пронісся у цю секунду. Всі з жахом в очах, кидалися хто куди, у пошуці мінімального захисту. Їхній загін – перший, який потрапив під дію іприту, адже, їхнє розташування найближче до окупованої німцями території. Ця ніч виявилась для британців наймоторошнішим сном.
На думку Фріделя не прийшло нічого, крім того, щоб піти до лісової смуги, і віддатися рукам волі природи. Повернувшись в бік лісу, він востаннє підвів своє змарніле обличчя на потік людей, які із несподіванки втрачали рівновагу та свідомість. Жахлива картина несправедливості. Люди бажаючи спокою та миру, самостійно порушують їх, у зв’язку з власними принципами. Байдужість до правил породжує хаос. І тут, такого роду байдужість спричинила десятки смертей.
Дійшовши до першого дерева, Фрідель впав від знемоги. Страшний кашель заполонив його легені. Затуляючи долонею рот, він хотів приглушити звук, який видавала його горлянка, за секунду, хлопець відчув на руці, щось тепле і в’язке, опустивши очі, він побачив малий згусток крові. Вольф не гадав, що іприт так швидко прийде в дію. Небажаючи того, сльози потекли по брудних щоках німця. Газ повпливав не тільки на дихальні шляхи, але й органи зору. Від жахливого болю в очах, він востаннє підвів погляд на небо, яке було всипане зорями. Десь далеко виднілася Мала Ведмедиця. Це фінальна картина, яка назавжди увійде у пам’ять мозку Фріделя. Повіки самі опустилися, без волі хлопця. Він просто сидів спершись на крону дерева, рукою досліджував її текстуру, як колись будучи малим перед тим як занурити саджанець у землю, він обстежував її зверху донизу, у пошуці бруньок. Дихати було дедалі важче, вдихи перетворилися на довготривалі завивання, які приглушити йому невдавалося. Хлопець сидів, поринувши у спогади дитинства, він хотів повернути ці часи назад, він знову хотів відчути присутність батька, він знову хотів видивлятись у єдине вікно його кімнати, він просто хотів, хотів жити…

Тим часом за кілька метрів, бродив командир у пошуках загубленого солдата. Сльози вже зійшли на нівець. Він був готовий побачити жахливу картину померлого Вольфа. І впевненим кроком наближався до темного силуета, біля сосни, якого вкривало місячне світло. Він зупинився, узрівши  його, свого сина. Він боявся підійти, не від страху померлої людини, а від хвилі мук совісті.
-Це я тебе вбив..вибач.
Все, що зміг вимовити командир, він підніс тіло хлопця, і закинув на плече. Сльози затуманили йому світ, ледве тримаючи рівновагу, він попрямував назад..

Жахлива діяльність долі, змушує повірити у неї, перетворивши сотні людей на фаталістів. Проблема антигуманності ширяє по просторах світу, зі скаженною швидкістю, наче інфекція чуми, передається повітрям. До яких наслідків, це призведе? І яким чином зміниться наше життя? Риторичні запитання, на які ніколи не знайдеться відповіді, адже, відповідь як і завджди буде всередині нас, майже на поверхні, а ми просто її не помітимо.. Тому що, ми і є відповддю.


Кілька днів потому…
Німецька армія, 12 загін
-Солдати, прошу вашої уваги! Я – командир 11 загону, Анріх Гаслер, маю повідомлення від влади. У зв’зку з тим, що Фрідель Вольф, колишній солдат німецької армії, вдався до зради нашої нації, способом попередження, його батька Фріцца Вольфа, призначено до страти. Тому потрібно зробити заміну воєначальника, від сьогоднішнього дня ним буде, чоловік, якого ви всі знаєте, як Грозний. Але звертатися по псевдоніму, до командира, ви не можете. Тому, прошу уваги новий командувач 12 загону німецької армії – Адольф Гітлер.

Солдати розпочали засипати новообраного гучними оплесками. Вийшовши з юрби Грозний пройшовся зверхнім поглядом по солдатах, з думкою «Нарешті».
Безслівно, він зробив різкий помах руки вгору, наче розітнувши повітря. Всі солдати почали переглядатися, нерозуміючи даного руху, вони один за одним направили пальці своїх рук у небо.

Історична довідка:

У ніч з 12 на 13 липня 1917 року, під час битви під містом Іпр в Бельгії німецька армія атакувала англійців новою зброєю - гірчичним газом, який отримав назву «іприт». Іприт став одним з найвідоміших бойових отруйних речовин в історії.  Англо-французькі війська були обстріляні мінами, які містили маслянисту рідину. Поразки різної тяжкості отримали 2490 осіб, 87 з яких померли.

Ураження пароподібним іпритом:

Іприт – темно-бура масляниста рідина з характерним запахом, що нагадує запах часнику чи гірчиці. У рідинно-краплинному й пароподібному станах іприт уражає шкіру та очі, у пароподібному – дихальні шляхи та легені. Бойовий агрегатний стан – пароподібний. Вона пригнічує тканинне дихання. Характерні ознаки ураження – металевий присмак у роті, подразнення горла, запаморочення, слабкість, нудота.  На організм діє в пароподібному стані, уражаючи легені. При смертельних ураженнях смерть наступає від набряку легень.

© Анастасія ,
книга «Lost».
Комментарии