Видалити публікацію?
Vlad Hazda
2018-05-20 09:50:39
Мені сподобалося, тож тримайте другу порцію з моєї таємної шуфлядки
Різне, Думки вголос, Цікаве
***** Ви пам’ятаєте коли вперше глянули на зорі? Не просто подивились, а зрозуміли усю їх велич, красу та недосяжність? Можливо, це сталось ще у ранньому дитинстві, коли ви теплими та прекрасними літніми вечорами задивлялись у ту казкову далечінь. Можливо, це відбулось зовсім недавно, коли ви змучені повертались додому по холодним та засніженим вулицям, ненароком підняли голову та у той ж момент покохали небо, а, можливо, цього не сталось й досі. Особисто я пам’ятаю цей чудовий момент. Близько дванадцятої ми залишили машину у базовому таборі біля підніжжя Говерли. Потім тривав довгий та тяжкий підйом на Чорногірський хребет. Я добре пам’ятаю той цікавий день, протягом якого сонце визирало декілька разів, проте відразу ховалось, і землю знову покривав густий туман. Мене уже не дивувала така погода, адже за стільки років поїздок до Карпат звикаєш, що погода там є вельми вибагливою. Близько п’ятої ми підкорили Говерлу й збирались розміститись на ніч трішки нижче по хребту, аби уже зранку продовжити подорож до Несамовитого. Проте тоді, після недовгих роздумів, ми вирішили, що зможемо дійти ще сьогодні. Наповнені інтузіазмом ми вирушили в нелегку дорогу, проте уже через дві години ми зрозуміли свою помилку…. У горах рано сідає сонце, тож уже з сьомої ми йшли в потемках, але й тоді ми не зупинились. Ми підіймались та спускались, знову йшли в гору, а через декілька хвилин дорога завертала униз. Коли була майже дев’ята, ми обезсилені та збиті з шляху вирішили вкотре зробити привал. Уже всі були знервовані й навіть налякані, хоча вперто приховували це. Пам’ятаю що той привал був зовсім іншим. Ми зупинились на горі Туркул, чого не робили раніше, адже на висоті був сильніший вітер, проте тоді це нас переймало найменше. Завалившись на спину, ми жадно хапали розріджене повітря й нас починав охоплювати розпач. Тоді сталось те, чого я не забуду до кінця своїх днів. Новий сильний потік вітру розігнав хмари й перед нами відкрилось небо. У той момент я забув про все на світі. Спрага, утома, біль в ногах – усе зникло, наче його й не було. На нас дивились зорі, ті найбільш яскраві та найчистіші зорі, яких не заплямувало абсолютно нічого, що часто трапляється у місті. Це неможливо уявити, якщо не побачити на власні очі. На висоті маже двох тисяч метрів зорі стають більшими, яскравішими і кожна ніби світить лише для тебе. З’являється виразне відчуття, що можна витягнути руку й забрати декілька собі. Тоді до тебе доходить розуміння того, що ти лежиш на вічному й дивишся у вічне. Як гори, так і зорі були, є та будуть ще довго після того як зникнемо ми. Уже через хвилину хмари знову закрили цю неймовірну красу. Ті червневі карпатські зорі назавжди залишаться у наших серцях й будуть світити нам незмінно яскраво у найтяжчі моменти життя як тоді, коли я вперше закохався у небо.
7
39