Недільний ранок. Він вже проснувся, але все чекав, коли Тім, їхній пес, увірветься в дитячу кімнатку і розбудить його, під звуки дзвінкого сміху облизуючи хлоп'яче обличчя.
Та він не прибіг. Хлопець чекав, але пса не було, немов крізь землю провалився. Ну що ж, прийдеться йти, скоро мати покличе їсти. Він важко підвівся, його тіло немов робило велике зусилля, та він не звернув на це уваги. Хлопець потопав на кухню, щосекунди очікуючи материного "Міло, йди їсти!". Та ніхто його не позвав, а на кухні було порожньо. Він був один.
Човгаючи ногами, хлопець обійшов всю квартиру, та нікого не знайшов. Збентежений, він взяв першу ліпшу їжу з холодильника, поїв, та повернувся в кімнату.
Переодягнувся. Задумливий, він навіть не помітив, як змінилось його тіло, якими незграбними стали рухи.
Він вийшов надвір, поспішаючи поділитись новинами з друзями.
Та на вулиці нікого не було. Не було хлоп'ячих зграй у різнокольорових формах, які криками вирішували, хто переміг; не було і дівчат, які, ніби не помічаючи їх, грались поодаль, на безпечній відстані.
Єдиною людиною був пожилий чоловік, який сидів на лавці. Побачивши хлопця, він усміхнувся і привітно помахав.
— Як справи? — спитав той, коли Міло підійшов. — Не отримував листів від Мері?
Міло подивився на щире, усміхнене старече обличчя, і чомусь зніяковів.
— Мері?.. Я не знаю жодної Мері..
— Он як. — відповів чоловік, і посмішка поволі сповзла з його обличчя.
— Може ви знаєте... Я проснувся сам вдома. Мої батьки зникли. Мій пес зник. Ви не знаєте, де вони?
Чоловік подивився йому в очі, сумно, тоскно.
— Вони всі померли, Міло.
— Померли? Ні, не може бути! Я бачив їх ще вчора! Це не так!
— Міло, — тихо промовив чоловік, — Сходи, поглянь у дзеркало.
Сердитий, хлопець пішов додому. Яке безглуздя, померли! Як таке може бути? Жартівник знайшовся.
Він сердився кожну сходинку по дорозі до квартири. На останніх сердитись стало важче, довелось перевести подих, але він дістався до квартири. Втомлений та сердитий.
Він роззувся, човгаючи ногами до вікна. "Подивись у дзеркало". Що це могло означати?
Він підійшов до дзеркала. Звідти на нього дивилось зморщене, старече обличчя, таке ж, як у того чоловіка з вулиці. І... Ні... Як це? Ще вчора він був хлопчиком, точно, Тім ще будив його, а мати кликала на сніданок? Але... Може...
Міло зітхнув. Мері... Дівчинка, яка гралась у їхній компанії. Чомусь він був впевнений, що вона стала співачкою. І постійно писала їм листи, йому, і його кращому другу Францу. Але ж Франц... Ох, Франц.
Міло подивився на обличчя у дзеркалі. Он як.