-Круто, роби каву за п’ять хвилин я прийду. З радістю
в голосі сказав він.
- Ок, чекаю. Відповів я йому і поклав слухавку телефону.
Стук у двері, та кип'ячий чайник відірвав мене від детального
вивчення роздрукованої мапи. Після першої години ми вийшли на
одну з п’яти точок на мапі.
По дорозі цікавого нічого не відбувалося, тільки пусті балачки про
музику, відео та інше.
За хвилин п’ятнадцять ми дійшли до першої точки на мапі, та одразу
розпочали пошуки входу до печери, але крім величезних чагарників
та кам’яних брил нічого не було.
Олег, так звуть мого друга, вже втратив надію на те що ми як тут, так
і на інших точках нічого не знайдемо. Але в мене була ще надія і
серце переповнене азартом.
Приблизно через хвилин двадцять пошуків я почув Олега:
- Алекс, скоріше сюди! Позвав мене Олег.
- Біжу! Крикнув я у відповідь.
Гілки чагарників били мене в обличчя, але мені було все одно,
тому що надія була на те, що все-таки Олег знайшов той самий
вхід в печеру, але то була величезна кам’яна брила з
прихованими під мохом скандинавськими рунами, а також
цифрами. Все уважно обдивившись та від фотографувавши, ми
побули там ще хвилин десять, та й пішли на інші точки відмічені
на карті.