Літній день
Ну привіт, табір. Давай знайомитися!
Заходжу до кімнати...пусто... Через декілька хвилин підселяють дівчат. Обидві худенькі і як здалося милі. Класно, хоч не сама, думаю я, і піднімаю свою сумку, для того щоб взяти речі. Освоїтися було задачею з важких, проте місія успішна, бо вже було з ким розділити її.
В перший же день, для знайомства, нас з дівчатами Анною та Аліною завели в кімнату, там було безліч забавок і дітей. Так звана адаптація...
Варто було подивитися в бік...стояв він: високий, для свого віку, красивий, усміхнений. Дивився не зрозуміло на кого. На мою нову подругу чи на мене? Я мовчки посміхалася, вже тоді знала, що до добра це не приведе. І надіялася, що він дивився на мене. Не пам'ятаю як вийшла з кімнати, тільки його погляд не давав про себе забути до сих пір і назавжди...
***
До сих пір пам'ятаю погляд, вже сім років хочу забути, але не виходить. Глибокі очі, як океан. Я тону досі. Кричу "Допоможіть" та ніхто не рятує. Хочу сказати, що люблю, але іду іншим шляхом. Тікаю від почуттів до тебе. Ну принаймі вподобання на публікаціях в інстаграмі регулярно ставлю. Я ніби через це говорю "Все ще люблю".
Паде сніг, так ніби лікує рани, залишені часом. Ви задумувалися чому він білий? Бо лікує людей і їхнє серце, ніби вата після накладання швів. Ніби ти подряпав коліно і мама купила тобі морозиво, щоб розрадити...
Заходжу до кімнати...пусто... Через декілька хвилин підселяють дівчат. Обидві худенькі і як здалося милі. Класно, хоч не сама, думаю я, і піднімаю свою сумку, для того щоб взяти речі. Освоїтися було задачею з важких, проте місія успішна, бо вже було з ким розділити її.
В перший же день, для знайомства, нас з дівчатами Анною та Аліною завели в кімнату, там було безліч забавок і дітей. Так звана адаптація...
Варто було подивитися в бік...стояв він: високий, для свого віку, красивий, усміхнений. Дивився не зрозуміло на кого. На мою нову подругу чи на мене? Я мовчки посміхалася, вже тоді знала, що до добра це не приведе. І надіялася, що він дивився на мене. Не пам'ятаю як вийшла з кімнати, тільки його погляд не давав про себе забути до сих пір і назавжди...
***
До сих пір пам'ятаю погляд, вже сім років хочу забути, але не виходить. Глибокі очі, як океан. Я тону досі. Кричу "Допоможіть" та ніхто не рятує. Хочу сказати, що люблю, але іду іншим шляхом. Тікаю від почуттів до тебе. Ну принаймі вподобання на публікаціях в інстаграмі регулярно ставлю. Я ніби через це говорю "Все ще люблю".
Паде сніг, так ніби лікує рани, залишені часом. Ви задумувалися чому він білий? Бо лікує людей і їхнє серце, ніби вата після накладання швів. Ніби ти подряпав коліно і мама купила тобі морозиво, щоб розрадити...
Коментарі