Випадкова зустріч.
Привіт, Щоденнику, мене звати Лілія, мені сімнадцять років. Я звичайна - звичайнісінька. В мені немає нічого цікавого, особливого або неймовірного: я не запальна, не драйвова... Але й не нудна. Хоча мої однолітки так не вважають. Ти будеш моїм першим найкращим другом. Маю тобі це розповісти, бо зовсім немає з ким поділитися... Батьки насміхатимуться, а друзі... В мене є товариші, але немає жодного друга.
Сьогодні, як і кожного буднього дня, я прийшла в школу. Там були вже всі мої тупі однокласники. Вони списували одне в одного фізику, яку їм було лінь робити, і розповідали як провели свої вихідні. Я завжди роблю всі уроки, хоч мене і вважають нудною зубрилкою. Знання - моя єдина зброя. Щоденнику, а як ти думаєш, уроки робити треба? Я сподіваюсь так, адже всі вчителі мене хвалять. Та й я почуваюся впевненішою, коли знаю що зі мною є про що поспілкуватися. Цікаво, чому мої однокласники мене не люблять? Я їм нічого поганого не зробила... Можливо тому що я надто правильна. В сімнадцять років я не цінувалася. Ні з ким.
Перший мій урок минув спокійно, а на другому мені стало погано. Раїса Григорівна, вчителька з математики, відпустила мене додому. Коли я йшла, то ледь не знепритомніла. В мене потемніло в очах і я почала падати. Але поруч йшов красивий хлопець, він не дав мені впасти. Підтримав і провів до самого дому. Щоденнику, той хлопець такий гарний... Він надзвичайний... Коли я його побачила, для мене зник весь світ. Ніколи не раділа поганому самопочуттю. Але сьогодні... Знаєш, здається я... закохалась. О ні.. Тільки не це. Перше кохання?
Знаєш, Щоденнику, я мушу йти на музику. Сподіваюсь ще хоч раз побачити його... Дякую за те, що ти мене слухаєш. Бувай, я ще напишу тобі.
Сьогодні, як і кожного буднього дня, я прийшла в школу. Там були вже всі мої тупі однокласники. Вони списували одне в одного фізику, яку їм було лінь робити, і розповідали як провели свої вихідні. Я завжди роблю всі уроки, хоч мене і вважають нудною зубрилкою. Знання - моя єдина зброя. Щоденнику, а як ти думаєш, уроки робити треба? Я сподіваюсь так, адже всі вчителі мене хвалять. Та й я почуваюся впевненішою, коли знаю що зі мною є про що поспілкуватися. Цікаво, чому мої однокласники мене не люблять? Я їм нічого поганого не зробила... Можливо тому що я надто правильна. В сімнадцять років я не цінувалася. Ні з ким.
Перший мій урок минув спокійно, а на другому мені стало погано. Раїса Григорівна, вчителька з математики, відпустила мене додому. Коли я йшла, то ледь не знепритомніла. В мене потемніло в очах і я почала падати. Але поруч йшов красивий хлопець, він не дав мені впасти. Підтримав і провів до самого дому. Щоденнику, той хлопець такий гарний... Він надзвичайний... Коли я його побачила, для мене зник весь світ. Ніколи не раділа поганому самопочуттю. Але сьогодні... Знаєш, здається я... закохалась. О ні.. Тільки не це. Перше кохання?
Знаєш, Щоденнику, я мушу йти на музику. Сподіваюсь ще хоч раз побачити його... Дякую за те, що ти мене слухаєш. Бувай, я ще напишу тобі.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(1)
Випадкова зустріч.
Вау просто шидевер
Відповісти
2021-05-02 13:59:48
1