Перші дні нового життя.
Ось уже третій день, я дивився у вікно, в наушниках грав джаз, я дивився на велике місто, як воно може бути таким живим і мертвим водночас? Ніби я в грі з занадто якісною графікою. Мені сказали, що до мене вже будуть пускати людей, я не впевнений, що я когось впізнаю, хоча це було би занадто добре.
На годиннику 16:35, це була зима, тому вже починало темніти. Раптом, я почув крик натовпу, який лунав в мою палату, до мене забігло чоловік 20-25. Всі вони кричали і раділи, хтось навіть плакав і всі почали мене обіймати, які ж не приємні обійми... Вони відійшли і почали розпитувати за все... Напевно, вони не знають, що я нічого не знаю... Зате я встиг розглянути їх всіх, вони виглядали так дивно, від багатьох тягнуло перегаром і запахом тютюну. На кожній людині, якийсь дурноватий одяг. Рвані джинси, футболки по коліна, це така мода? Невже це моє дзеркало минулого життя? Невже це я?
"Річарде, ми переживали", "Коли вже на тусовку", "Може косячку для поновлення", "Боже, який же ти страшний..."
- Товариство, я не хочу нікого засмучувати, але я вас не знаю...
Ем... Щось ніхто і не засмутився.
... - Так вийшло, я втратив пам'ять. Тому вибачте, але я не можу нічого вам розказати і взагалі, чесно я би хотів спокою, вибачте, ще раз, коли я прийду в себе, я з вами обов'язково знайду контакт.
Половину людей мене взагалі не слухали. Половину послухали, але майже нічого не сказавши пішли. Тоді я побачив перші фальшиві емоції, які дарує світ, в якому бруд, гроші і несправжність. Несправжність - це напевно те слово, яке дійсно мене охоплювало ці всі дні. Все здається несправжнім. Можливо, коли я вийду звідси, то все зміниться.
Як потім виявилося, операція в лікарні коштувала величезних коштів, тому мій великий спадок майже повністю був відданий на виплату операції. Я залишився без багатства, можливо це й на краще?
Уже завтра мене виписують, тому я вже зібрав речі. Пам'ять не повернулася навіть частково. Всі мої спроби щось згадати марні, тому я просто попробую знайти гармонію в простому виконанні джазу.
На годиннику 16:35, це була зима, тому вже починало темніти. Раптом, я почув крик натовпу, який лунав в мою палату, до мене забігло чоловік 20-25. Всі вони кричали і раділи, хтось навіть плакав і всі почали мене обіймати, які ж не приємні обійми... Вони відійшли і почали розпитувати за все... Напевно, вони не знають, що я нічого не знаю... Зате я встиг розглянути їх всіх, вони виглядали так дивно, від багатьох тягнуло перегаром і запахом тютюну. На кожній людині, якийсь дурноватий одяг. Рвані джинси, футболки по коліна, це така мода? Невже це моє дзеркало минулого життя? Невже це я?
"Річарде, ми переживали", "Коли вже на тусовку", "Може косячку для поновлення", "Боже, який же ти страшний..."
- Товариство, я не хочу нікого засмучувати, але я вас не знаю...
Ем... Щось ніхто і не засмутився.
... - Так вийшло, я втратив пам'ять. Тому вибачте, але я не можу нічого вам розказати і взагалі, чесно я би хотів спокою, вибачте, ще раз, коли я прийду в себе, я з вами обов'язково знайду контакт.
Половину людей мене взагалі не слухали. Половину послухали, але майже нічого не сказавши пішли. Тоді я побачив перші фальшиві емоції, які дарує світ, в якому бруд, гроші і несправжність. Несправжність - це напевно те слово, яке дійсно мене охоплювало ці всі дні. Все здається несправжнім. Можливо, коли я вийду звідси, то все зміниться.
Як потім виявилося, операція в лікарні коштувала величезних коштів, тому мій великий спадок майже повністю був відданий на виплату операції. Я залишився без багатства, можливо це й на краще?
Уже завтра мене виписують, тому я вже зібрав речі. Пам'ять не повернулася навіть частково. Всі мої спроби щось згадати марні, тому я просто попробую знайти гармонію в простому виконанні джазу.
Коментарі