Світлана Кареєва

2024-11-17 21:14:12

Залишу це тут

Думки вголос, Різне

По дорозі додому вона зупинилася на пішохідній естакаді біля станції метро Почайна. Озирнувшись довкола, дістала з кишені пачку сигарет L&M LOFT, витягла одну, запалила і подарувала вітрам дим. Перед її очима були залізничні шляхи, сплутано тікаючі в далину за промисові території. Порожні вагони стояли нерухомо, ніби забуті і кинуті на вічне гниття. На естакаді не було а ні душі, окрім неї самої, стоячої під ліхтарем, який здавалося віддавав їй усе своє мляве світло. Дим витікав з її вуст та підіймаючись в гору, розчинявся у повітрі. Зауваживши що потяги не їздять по цій залізниці, вона пішла далі в сторону метро. Тиша поволі змінювалася на звуки галасливої петрівки. А вона крокувала між людей і думала про те, як було б прекрасно зараз в усьому місті увімкнути режим без звуку. Згодом, звуки автівок, людей, тварин і всього живого просто зникли. Вона йшла собі по сходах в метро, але була не в цьому світі, не з нами. Це її особистий світ, котрий вона побудувала у власній підсвідомості з очікувань, сподівань, помилок, досвіду і почуттів. Цей світ - надійна схованка, де можна було затаїтися від усіх, тільки ця схованка не матеріальна, її немає на мапах, в історіях, на фотографіях. Але вона існує для неї... Сильний потік вітру кинувся їй в обличчя, перед очима промайнуло кілька вагонів поїзда, тіло стояло ніби кам'яне від усвідомлення, що вона дуже близько стояла до краю платформи і мало не впала під поїзд...