Я наважилася змінити щось в своєму житті. Два тижні тому моїм чоловіком було прийнято рішення, що я мушу покинути Планету, адже там працює осередок його горя. З Олександром ми познайомилися на роботі випадково. Якось він приходив до виробничого цеху за паперами для тиражів, я тоді працювала перший місяць, моїм обов'язком на той час було виробництво книжок на термобіндері. Обладнання на якому я клеїла книжки стояло біля вікна запиленого і осяяного штучним світлом цеху. Він стояв на дворі біля цього вікна, курив і час від часу дивився на мене. Можливо в цей момент я й зацікавилася високим, кремезним чоловіком зі спадаючим на очі волоссям і зеленими очима. Такі погляди тривали напевно місяць або два, точно вже не згадаю. Якось ми зіткнулися біля головного входу в цех, я перша промовила до нього: «-О, маньяк, давай обійматися!» і потягла руки до гори, аби зачепитися за його шию. Він відповів взаємністю, і декілька секунд цих обіймів здавалися вічністю. Ні, ми не починали з ним якийсь флірт, або що. Все, що змусило мене почуватися людиною, щасливою жінкою відбулося згодом, та до цього ще треба дійти і правильно описати всі події. То ж я спробую пояснити яким чином зруйнувала свій і без того крихкий шлюб, і як побудувала нове ставлення до себе самої. Кілька місяців поспіль сама для себе я заперечувала той факт, що мені подобається інший чоловік. Базуючись на тому, що я заміжня і маю дитину, що необхідно думати про сім'ю і роботу, що краще жити без почуттів, я заганяла себе в таку глибоко яму, з якої вже не було видно світла. В день перед очима постійно знаходився він, а ввечері вдома переді мною сидів п'яний чоловік зі смородом перегару, і зі своїми переконаннями що я зраджую. Врешті, йшов час і ситуація змінювалася. Ми з Олександром налагодили спілкування, обійми стали невід'ємною традицією для нас обох, далі з'явилися поцілунки, прогулянки побачення і наше перше зізнання в почуттях. Це був прекрасний час. Я була дійсно щаслива на роботі з ним. Вдома теж була причина радіти - моя дворічна донька Софія що вечора обіймала мене після садочка і говорила що я її "улюблена матуся". Але ж в бочці меду була й ложка дьогтю. Чоловік двічі на тиждень влаштовував п'яні сварки і погрожував тим, що дитину мені не віддасть. Я ж почала планувати дещо грандіозне. Це був надійний план порятунку. Треба було відкласти потрібну суму грошей, знайти житло і разом з донькою піти від нього. Я розуміла, що чим далі буде продовжуватися така ситуація з чоловіком, тим гірше буде мені і дитині. Все повинно було статися так, як я спланувала (гроші, квартира, розлучення), але одного вечора він прочитав мою переписку з кумою, де ми обговорювали моє з Олександром побачення. (Зазвичай я чистила переписки щовечора, але ось цей маленький уривок чомусь залишився, досі не збагну чому) В цей момент я була з донькою в селі, то ж пояснювати все довелося по телефону. На наступний день, коли я повернулася в Київ, чоловік застосував психологічну атаку, доводячи що окрім нього я нікому не потрібна. Також він заблокував у моєму телефоні номер Олександра і видалив його з відусіль. В цей момент мені здавалося, що в середині мене щось вмерло. Я твердо вирішила діяти згідно з планом і рятуватися. Два тижні тому він був налаштований відбудувати наш шлюб, не дивлячись на моє зізнання в любові до іншого чоловіка. Зараз він ніби прийняв цю ситуацію і відпустив мене, то ж я діятиму за планом. На разі я згадую друкарню Планету, як місце любові та рухаюся далі...

Що ж, це дуже дивно, сидіти на дитячому майданчику, дивитися як донька грається з дітьми і розуміти що я банкрут. Мені сьогодні написали що по зп у мене МІНУС 4901 грн. Працюю я власне в типографії. Роблю всю ось цю фігню яку потім купують, роздають, вішають собі на стіни. Зі ставкою 17000 я отримала лише вісім і ось цей мінус. Тепер мене починають бісити такі речі як календарі, візитівки, брошури, блокноти і вся інша паперова поїбень. Я зміню роботу в найближчому майбутньому, тільки спочатку відпрацюю цей МІНУС, щоб було чесно. А потім мені доведеться забути про найкращу людину на цій типографії... Мабуть доведеться забути назавжди. Що ж, блін. Я дуже вдячна типографії Планета! Вибачте за лайливі слова. Накипіло.

Що ж! Про чоловіків! Я дещо не розумію цю тенденцію сучасних чоловіків. Одразу запевняю, мова йтиме не про всіх, а деяких. То ж до деяких питаннячко. Коли ви приходите додому, і дружина вас не зустрічає з усмішкою, вас це обурює? Можливо ви гадаєте, що ваша дружина не достатньо сильно втомлюється щоб не посміхатися і не кидатися вам на шию? Ні-ні, я не говорю про те, що жінка тягне на собі увесь світ ї ще змушена бути веселою, але... Шановні, що ви зробили для того, щоб вас (деяких) вона зустрічала радісною? Можливо вам (деяким) вже пора навчитися діяти? Навчитися розділяти з дружиною її біль, переживання і домашні обов'язки? Можливо пора навчитися дивитися на дружину не як на свою маму, яка за вас все зробить? Ми -жінки, і дуже часто нам не вистачає ваших чоловічих вчинків! Дякую! Стосовно жінок і чоловіків, я говорю про окремі випадки, тож можете не пінитися!