Блог
Всі
Залишу це тут
Думки вголос, Різне
По дорозі додому вона зупинилася на пішохідній естакаді біля станції метро Почайна. Озирнувшись довкола, дістала з кишені пачку сигарет L&M LOFT, витягла одну, запалила і подарувала вітрам дим. Перед її очима були залізничні шляхи, сплутано тікаючі в далину за промисові території. Порожні вагони стояли нерухомо, ніби забуті і кинуті на вічне гниття. На естакаді не було а ні душі, окрім неї самої, стоячої під ліхтарем, який здавалося віддавав їй усе своє мляве світло. Дим витікав з її вуст та підіймаючись в гору, розчинявся у повітрі.
Зауваживши що потяги не їздять по цій залізниці, вона пішла далі в сторону метро. Тиша поволі змінювалася на звуки галасливої петрівки. А вона крокувала між людей і думала про те, як було б прекрасно зараз в усьому місті увімкнути режим без звуку.
Згодом, звуки автівок, людей, тварин і всього живого просто зникли. Вона йшла собі по сходах в метро, але була не в цьому світі, не з нами. Це її особистий світ, котрий вона побудувала у власній підсвідомості з очікувань, сподівань, помилок, досвіду і почуттів. Цей світ - надійна схованка, де можна було затаїтися від усіх, тільки ця схованка не матеріальна, її немає на мапах, в історіях, на фотографіях. Але вона існує для неї...
Сильний потік вітру кинувся їй в обличчя, перед очима промайнуло кілька вагонів поїзда, тіло стояло ніби кам'яне від усвідомлення, що вона дуже близько стояла до краю платформи і мало не впала під поїзд...
2
172
Кінець
Особисте, Цитати
Чоловік написав мені вірша на прощання.
Я не була для нього хорошою дружиною, я зламала його і сама залишилася без почуттів. Тепер ми дві зламані душі.
Холодно, вітер.. думки тривожні,
Серце стучить, та жити не хоче,
Очі пусті.., без емоцій.. порожні,
Довго так жити він точно не зможе..
Зрада? Ото вже було не до нього,
Він вже багато бачив такого..
Чужих, що хотіли бути своїми,
Своїх.. він терпів - на нього п#діли..
Відносини, щастя, подружнє життя?
Сміявся він.. мовив: 'в житті нікада!'...
..та мрія здійснилась, - щасливим він став..
Хоч зовсім на трошки, а потім війна...................
Холодно, вітер.. думки тривожні,
За своє щастя він дрався безбожно,
'СЕрденьки мОї, я з вами.. я поруч'...
'У нас все добре, по лісі ліворуч'....
РазОм побороли.. майже щасливі...
Та вітер холодний не дасть покою,
У неї життя тепер вільне, на щастя..
Вона захотіла, - відмовить не вдасться!
В очах її впав він - думки тривожні,
Вона розгубилась, її він ревнує..
Їй хотілось свободи, а йому дружини..
Він любив її, вона любила пригоди..
Холодно, вітер .. думок вже немає..
Їхня сім'я - вже пусте.. догорає,
Серце його на шмаття розірвалось,
Дай бог їй щастя - вона сподівалась..
2
312
Вірші
Всі
Супостат
Як страшно буває, знаєш?
Коли в неволі холоду й пітьми
Із твоїх грудей серце виривають
ті, що звуть себе людьми...
Коли під шкірою вже все холодне,
І очі тьмяні більше не живі...
Тоді хтось каже - це цілком природно,
Що люди мруть на своїй сирій землі
І день і ніч змінились непомітно
За спиною постав проклятий супостат
Забрав життя миттєво і безслідно,
А перед цим сказав 《я старший брат》...
Він винищив чиюсь усю родину
Запив цю справу 'скрепним шмурдяком'
Потім сказав, що гарна він людина,
Бо бореться за волю під совком.
Йому не важко ще раз повторити
І прокричати 《ми ж адін народ》
Але вже нікому з ним поруч жити
А він кричить стоїть, відкривши рот.
Он там його брати лежать вже вбиті
А там кремлівська влада розвалилась вщент,
І вже нема команди градом крити,
Так як командування все розбіглось вже.
Тож ось стоїть він сам один у полі,
Нема ні звуку, навкруги імла,
Перераховує свої останні кулі,
Підносить дуло до скроні і стріля.
Ось так закінчилось бажання територій,
І супостат той впав без звуку після бою,
Отримавши поразку на землі чужій,
Покінчив врешті решт сам із собою...
0
0
23
Він
Він обійняв мене якось в перше,
і стало так тепло, затишно в його руках.
Відчула себе нарешті доречною
і бачу тепер його у своїх думках.
Було так дивно, лишатися поруч,
До поки не скаже мені «іди».
Наче його я здобула власноруч
Обшукавши всі можливі світи.
Якось був поцілунок - палкий і ніжний
Я без тями тонула в його очах
Більше всього хотілось, щоб це було вічно,
Та мене поглинали тривога і страх.
Це було як в кіно про сильне кохання,
Я готова була йти за ним на край світу.
І боялася, що настане болюче прощання
І одного ранку, не буде від нього привіту.
Якось я його обіймала міцно і довго,
Так, наче більше не зможу ніколи
І здавалося, для нас все застигло навколо
І що всі зникли страхи й тривоги
Якось я його цілувала сміливо
І поцілунок гарячим був, міцним
В той момент, зі мною відбулося справжнісіньке диво,
Я схотіла бути на віки з ним.
1
0
76
...
Пробач мене за порожні слова,
За нездійснені мрії і плани.
Я не знала чого хочу сама,
І була в не найкращому стані.
Пробач, що багато тобі обіцяла,
Що тримала тебе в своїх сильних руках.
Пробач, що інколи просто зникала,
Літаючи у своїх сумних думках.
І ті фрази, ти викинь на вітер,
Вони більше не мають ваги...
Тепер зламані будемо жити.
Та чи дійсно це нам до снаги?!
Розірви все, що маєш від мене
І спали як чужий непотріб.
Нехай горить, хай від вогню буде тепло,
Викресли мене із життя - я не проти.
Розлюбила тебе, що тут вдієш,
Тепер у кожного плани свої.
Ти ні про що більше не мрієш,
А я залишаюсь з собою на самоті.
Пробач, що зламала, розбила і вбила
Все те живе, що було у тобі.
Між нами прірву з життя утворила,
І в ній посіяла зневагу і гнів.
Ми з тобою дійшли до краю,
То ж заплющ свої очі і відпусти.
Не зустрінеш мене, я тобі обіцяю...
Нам далі окремо краще іти.
1
0
39
