Блог
Всі
Я банкрут
Особисте
Що ж, це дуже дивно, сидіти на дитячому майданчику, дивитися як донька грається з дітьми і розуміти що я банкрут. Мені сьогодні написали що по зп у мене МІНУС 4901 грн. Працюю я власне в типографії. Роблю всю ось цю фігню яку потім купують, роздають, вішають собі на стіни. Зі ставкою 17000 я отримала лише вісім і ось цей мінус. Тепер мене починають бісити такі речі як календарі, візитівки, брошури, блокноти і вся інша паперова поїбень.
Я зміню роботу в найближчому майбутньому, тільки спочатку відпрацюю цей МІНУС, щоб було чесно.
А потім мені доведеться забути про найкращу людину на цій типографії... Мабуть доведеться забути назавжди.
Що ж, блін. Я дуже вдячна типографії Планета!
Вибачте за лайливі слова. Накипіло.
Чоловіки_накипіло трохи
Думки вголос, Питання
Що ж! Про чоловіків!
Я дещо не розумію цю тенденцію сучасних чоловіків. Одразу запевняю, мова йтиме не про всіх, а деяких.
То ж до деяких питаннячко. Коли ви приходите додому, і дружина вас не зустрічає з усмішкою, вас це обурює? Можливо ви гадаєте, що ваша дружина не достатньо сильно втомлюється щоб не посміхатися і не кидатися вам на шию?
Ні-ні, я не говорю про те, що жінка тягне на собі увесь світ ї ще змушена бути веселою, але... Шановні, що ви зробили для того, щоб вас (деяких) вона зустрічала радісною?
Можливо вам (деяким) вже пора навчитися діяти? Навчитися розділяти з дружиною її біль, переживання і домашні обов'язки? Можливо пора навчитися дивитися на дружину не як на свою маму, яка за вас все зробить? Ми -жінки, і дуже часто нам не вистачає ваших чоловічих вчинків! Дякую!
Стосовно жінок і чоловіків, я говорю про окремі випадки, тож можете не пінитися!
Щож
Думки вголос
Сумно. Я так довго писала блог, але здається він виявився занадто великим, що його не опублікувало(
Що ж доведеться завтра писати про чоловіків. А зараз спати🥱
1
103
Вірші
Всі
Відпусти
Після дощу сходить сонце
На світанку осяявши шлях,
Ти стоїш під моїм віконцем
Стискаючи волю в руках
Я не вийду до тебе зараз,
І можливо уже ніколи
Не побачу в очах твоїх спалах
І зітліє усе довкола
Ти мене не гукай - не треба
Мене змило осіннім дощем.
То ж, не стій під похмурим небом
Укриваючись мокрим плащем
Відпусти мене вже нарешті,
Без прощання і сліз, дай піти.
Утамуй біль в своєму серці
Та забудь про мої сліди.
Не кричавши завершимо сварку
Хоч на мить, ми побудем людьми.
Не тримай мене до світанку,
Я прошу тебе - відпусти.
0
0
34
Мій біль, твій біль, наш біль
Моє небо блакитне і з хмарами
В ньому сонце, свобода, тепло
Ластівки в нім літають парами
І будують під ним житло.
Там літала раніше Мрія
І під зорями світло було.
Я на небо дивилась з надією,
Що таким завжди буде воно.
Як повіяло вітром морозним
Із боліт самим страшним злом
Наче зорі змарніли зовсім
І поділось кудись тепло.
Моє небо пробите ракетами
І птахи там вже зовсім не ті
Називають їх всі шахедами,
Що летять над будинком вночі.
На землі моїй рвані рани,
А ще опіки дуже страшні.
І її все ще катують танками
Які їдуть з болота русні
Моє місто розбите градами,
Артилерія не стиха
А будинок мій знесений кабами
І річка моя вже пуста.
За країну, свободу і дім
Полягло вже чи мало душ,
А де насправді вся річ у тім,
Що війна не торкнулась чинуш°
Уся справа в цій клятій байдужості
Що на плечі лягла їм всім.
Їм завжди бракуватиме мужності
Захищати хоча б свій дім.
1
0
62
Додому
В повнісінькій тиші, в холодній темряві
Під час несподіваних нападів мрій
Я сиджу і чекаю чогось незбагненного,
Чогось, поза межами будь яких дій.
Як начебто чисту й невинну дитину,
Яку сповивають в обіймах любові
Чекаю якусь незнайому людину,
Що прийде на запах моєї крові.
Чекала б і далі, як би тільки знала,
Що прийде вона, заморозивши час,
Аби я їй тихенько усе розказала
Про злих віроломних почвар серед нас.
Про те, як в ночі загоряється місто,
Про тихий терор, і про сльози і втому...
Як тихо блукає за плечима надія
Що я повернуся до себе додому.
1
0
33
