Два дні він на службі, два дні вдома. Ось така робота у нього, поки він на реабілітації.
Він набирав до мене, щоб взнати як я і які плани?
Зовсім ні... Та якби я раніше це помітила...
Він дзвонив лише тоді, коли йому треба було, або коли йому нудно було. Він ніколи не дзвонив, щоб справді почути як справи у інших і що в них на душі насправді. Всі дзвінки, якщо згадати, говорив лише він...не даючи вставити ні слова...
Всі зустрічі які були, це були для того, щоб його "величність" не вмерла зі смутку. Коли гуляли, він ні разу нічого не пропонував, не запитував та не планував. Все, що відбувалось, це була спонтанність, яка влітала в його божевільну голову.
Він ніколи не думав, як іншим поруч з ним в ту чи іншу секунду? Він робив те, що робив. Аби йому було весело та несумно, говорячи іншим: "Ну вам же зі мною весело, то в чому проблема?"
Та якби ж ми просто гуляли...
Всі його вилазки на вулицю були для того, щоб сходити в першу ліпшу наливайку та купити пива. І поки його "величність" не нап'ється, то далі він, наче справді не знав, чим займатись? Іноді складувалось враження, наче пиво керувало його мозком!
Єдине питання тут: чому я з ним не попрощалась після першої зустрічі? Після того, як я побачила його тягу до алкоголю.
Чесно я і сама не знаю чому? Я завжди, коли себе пам'ятаю, втікала від таких хлопців.
Можливо в ньому щось було, що зачепило мене?
Можливо це так зіграла зі мною його харизма? Точніше те, що від неї лишилось...