Це був останній день весни. Всі активно готувалися до літа, яке мало наступити завтра.
Я вийшла за квітами до дня народження моє мами, яке відбудеться першого дня літа.
Як тільки вийшла з під'їзду, я мала йти на ринок, але мені різко потягнуло заглянути на спорт майданчик. Там я не була вже більше пів року. Щось мене тягнуло і не змогла відмовити в цій спокусі. Я пішла за покликом вітру.
Через хвилини три я була вже там.
Ну звісно, хто би сумнівався, там грав мій знайомий в баскетбол, якого я не бачила вже рік. Він там був не сам. З ним була його дружина та друзі. Я вирішила лише привітатись, після піти. Та не встигла я зробити це, як вискочив звідкись його друг, який щось волав на кшталт:" О-о-о, хто ти? Давай з нами в 33"...
Я невпевнено відповіла: "Ок".
Час летів і я почала хвилюватися, що не встигну купити квіти для мами.
І чим більше я казала, що мені треба йти, тим швидшими були відповіді цього нового знайомого, що встигнеш і що давай ще трішки пограємо, що в мене чудово виходить, в порівнянні з тим, що він колись займався баскетболом три роки...
Та коли вже мій знайомий з жінкою сказали, що все, вони додому, тільки тоді малознайомий хлопець вирішив мене провести на ринок, щоб я купила квіти. Це були перші дзвіночки на які я не відреагувала.
Я і мій малознайомий пішли на ринок. Я купила квітів, а після він мене вирішив провести до самого під'їзду. Біля дому на лавочці, сидячи з ним, я взнала, що він військовий, який вже пару місяців на реабілітації. Він розповів багато цікавого з фронту. Та потім я попрощалась, бо час вже був додому, а йому в частину...