На обрії почали сяяти перші промені. А навкруги ще досі панує темнота. А разом з нею тиша, яка сковує все навкруги. Від цього створюється ілюзія спокою. Її можна порівняти лише з гробовою тишою. Тою самою, що змушує все живе стати порохом на дорозі Смерті. Промінів стає все більше. Вони гострими лініями ріжуть небо на химерні трикутники та прямокутники. Починають загоратись голубі та рожеві плями. Ярися завжди любила дивитися як сходить їх Сонце. Але не розуміла лише одне: чому ж бабуся плаче? Ось і сьогодні встала як завше раніше. Але не побігла до вікна, як робила це кожного дня. Вона тихенько підійшла до бабусі.
- Ти спиш? - запитала шопотом. - Я хочу поговорити. Про щось важливе.
- Про що дитинко?
- Я буду радіти сходу Сонця так як раніше? - запитала Ярися схвильовано.
Ще ніколи вона не бачила, щоб бабуся так ніяковіла. Вона її навчила квантовій фізиці та складним арифметичним рівнянням і зараз звичайне дитяче питання змусило її задуматись. Ситуацію врятував гучний голос. Здавалося, що якийсь навіжений кричав у рупор. Фраза була коротка: "Новий день", але було відчуття, що цей голос кричить вже цілу вічність. Це повідомлення було знайоме всім. Воно лунало щодня в 7 ранку і означало, що сонце вже над Будинком Старійшин.
Бабуся з легкістю видихнула:
- Ну що ж, Ярися, йди збирайся. Сьогодні в тебе День Посвяти.
Ярина ще смутно розуміла, що це означає. Знала лише одне: сьогоднішній день змінить її життя назавжди. Тому Ярися швидко побігла до кімнати. На стільці лежали зарання приготовані речі: чорна спідниця та біла рубашка.
- Ну привіт доросле життя. Іронічно, що ти починаєшся з одягу.
В її місті всі жителі мали однаковий одяг. Всіх дівчаток одягали в рожеві сукні до 10 років. В 10 всі йшли навчатись в школу і ходили в коричневій сукні. І нарешті як тільки наступав День Посвяти всі дівчата, мали змогу виглядати як дорослі. А це означало дотримання всіх вимог громади, враховуючи обов'язковий дресс-код. Ярися пам'ятає як потайки з дівчатами міряли речі мами. Вони так хотіли бути дорослими. А що ж хотіла вона? Чергове питання без відповіді. Якщо можна було б жити у світі мрій та фантазій, то вона там залишилась назавжди. Все що їй потрібно було містилося в одному слові: "краса". У них в місті ж дане поняття відсутнє .
- Ярися, Марія тебе вже чекає!
Несподіваний голос бабусі перервав роздуми. Потрібно чимдуж збиратись.
Вже за хвилину Ярися стояла в холлі. Навпроти ж стояла її Машуля. Чорне волосся акуратно зібране. Біла рубашка не застебнута до кінця. Чорна спідниця, що так підкреслювала широкі стегна. А довершували образ невеликі підбори.
Як тільки Ярися побачила цю синьооку красуню, так і кинулась в обійми.
- Ярославо, я не хочу запізнитись через твою дитячу поведінку. Тому якщо ти готова пропоную виходити.
Голос Марини лунав наскільки владно, що Ярися машинально зробила два кроки назад. Ще вчора дівчинка, яку вона знала з дитинства, спостерігала разом з нею світанок. Що ж сталося з її Марисею? Всю дорогу до Будинку Старійшин подруги провели в тиші.
Будинок Старійшин ззовні нагадував мраморний палац. Це була кругла будівля з колонами по периметру. Біля входу стояли дві чудернацькі скульптури. З правої сторони статуя тварини, яка мала хвіст змії, тіло лева і голову акули. Зліва ж дерево на якому були виліплені різні квіти. Такого різноманіття квітів дівчата не бачили ніколи. Посередині ж красувалися великі дерев'яні двері. Вони зупинились перед ними.
- Ярославо, чому ти заклякла? Дверей ніколи не бачила?
Ярися ж не чула подругу. Все думала про своє сонце.
Двері зі скрипом розкрилися. Коли Марина з Ярисею зайшли всередину, то побачили великий хол. Біля стін стояли дерева у величезних горщиках. Ні одне дерево не повторювалось. Кожне було унікальним. Дівчата ж навіть не знали, що це таке. У їх місті не було таких рослин. Лише квіти та трава, яку кожного дня обережно підрізали. Адже всім відомі стандарти, за якими довжина трави має бути 1 сантиметр.
Біля крайнього дерева стояла дівчина приблизно такого ж віку, як і Яра з Мариною. Дівчина зі світлим волоссям повернулася до дівчат. Такої дівчини подруги не бачили ніколи. Ярисі вона нагадувала чарівницю. Адже її волосся, брови та вії були одного кольору - білосніжно білого.
- Ви також "посвячені" сьогодні будете? - запитала чарівниця і засміялася.
- Не бачу нічого смішного
Здавалося, що Марина лопне від своєї серйозності.
- А ти чому така серйозна? Для старійшини потрібно як мінімум постаріти. Розслабся. Ти ще навіть не в громаді.
- Як і ти. - буркнула Марина. - Ходімо Ярослава.
Ярися ж і не хотіла йти нікуди. Її зачарувала ця химерна дівчина. Але покірно пішла за Мариною. Вони стали навпроти її. Через кілька секунд дівчата знову почули скрип. До холу забігли два парубка. Обоє русяві, з веснянками на обличчі та посмішкою. Спочатку Ярися думала, що від хвилювання у неї почало двоїтися в очах. Вона подивилася на Марину - одна.
- Аааа, близнюки - прошептала Ярися.
Хлопці ж відразу направилися до блондинки.
- Схоже вони знайомі - Марина сказала це так, що Ярися могла б подумати, що це заздрість. Але вона знала Марисю краще ніж себе. І чудово розуміла, що вона щось замислила.
Пролунав дзвінок. Збоку вже майоріла постать якоїсь жінки.
- Всі готові? Починаємо через хвилину.
Вони стали в рядочок. Спочатку один із близнюків. Потім Марися, чарівниця, Ярися. Позаду став інший хлопець. Ярися почула віддалені оплески. Зі скрипом відкрились двері.
- Ого, я думав це картина. Ех і собі вдома від Данила такі зроблю. Буде ломати голову як зайти. Я до речі Лука. А тебе як звати?
- Ярися. - в цей момент вона аж відчула погляд Марини, який буквально пропалював її. - тобто Ярослава.
Аплодисменти все гучніші. А щілина між стіною та картиною все збільшувалася. Холл засвітився білим світлом. Воно так різало очі, що Ярися не могла їх відкрити. А коли відкрила, то побачила, як стоїть в білосніжній кімнаті. На стінах рухались маленькі постаті.
- Це міні-екрани. Всі жителі Валу спостерігають за нами із квартир. Кращі розробки науковців. А ось там старійшини. Подивись на верх.
За вказівкою Луки Ярослава підняла голову і побачила їх. Це вони - нащадки творців Валу. Четверо старійшин сиділи один навпроти одного.
- Ми ознайомилися з вашими особовими справами.
- Сьогодні ви стаєте частиною громади.
-І ми хочемо впевнитися у вашій усвідомленості.
- Сьогодні вам буде видано Дзеркало Просвіти.
- Запам'ятайте його поради.
Голос старійшин звучав грізно та повчально. Раптом підлога під ногами Ярисі затремтіла і зникла. Ярися стрімголов летіла вниз, оточена темрявою і тишою.