Перше
Друге
Третє
Четверте
П'яте
Епілог
Третє
Відчинивши із тріском консерву, я занурив ложку в густу червоно-білу масу, яку продавці на Землі охрестили квасолею в томатному соусі. Не знаю, як там на Землі, але, сидячи у своїй капсулі і пожираючи оцю штуку, я радше думав про м'ясний хліб. Десять разів відварений м'ясний хліб, який отаким, гарячим, одразу ж і запхали до морозильні.

Зв'язку із Землею наразі не було, і тому я отак і сидів, колупався у так званій квасолі. Аж раптом я помітив, що серед усієї цієї каші плаває одна мале-е-есенька справжня квасолина. Одразу ж згадав той випадок із електрозварювальним приладом, коли ледве не розщепився на атоми, прирікши себе на вічне перетягування канату.

Про що могла думати ця квасолина? Десь на п'ять хвилин я скерував свої думки ось так:

"Я, маленька квасолина, пливу собі навченим вантажом у сіру вічність. Мене не підхопить вітер і не знайде на дорозі маленька дівчинка. Ніхто не скаже мені: "Прощавай, ти ніколи не була нашою". А я натомість буду плисти і далі, ніби в калюжі. Чи помітить хтось мою смерть? Чи почує хтось мою останню пісеньку? Я думаю, що ні, оскільки... "

"Червоний! Прийом, ляха-муха!" – гаркнув хтось по рації.

"Хто?" – спитав я, ніби дійсно цікавився, хто ж це був.

"Червоний, відповідай! У тебе дочка померла!"
© ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ ,
книга «М'яка висадка Людини-Мурахи».
Коментарі