Тільки-но Йоні закінчив говорити, Бен скрушно впав на коліна. Смерть нависла над його сім'єю і оповила своїм непроглядним туманом, перекривши усі виходи. Залишився тільки один вибір - голод чи куля? І це не найстрашніше. Ще гірше було потрапити до ворога живим і потім, звісно померти, але вже дуже довго і боляче. Нещадно боляче. Хоча тут їм трохи пощастило. Нагорі їх чатували солдати із Наці С2. Вони були більш культурними та гуманними, якщо можна було так сказати, бо обмежувалися лише газовими камерами і вогнеметами, в рідких випадках, генетичними і вірусними дослідами. Між цим вони вели бесіди про музику і літературу. Інша річ Наці С1. Тут фантазія буяла різними кольорами від пурпурового до багряно-чорного. Спектр катувань їх був настільки широким, що його, Бенова, нація бенців старої культури, здавна почала вести енциклопедію, що і досі поповнюється. Звірі в людській подобі. І їхній вожак, Федір Шутов, був першим з усіх в цій справі, колись Бенів однокласник, а тепер - кат народів.
- Батьку? - Йоні поклав руку на Бенове плече, намагаючись заглянути тому у вічі, щоб хоч там знайти відповідь на головне питання - що буде далі? Та усі  намагання видалися йому  не більшими за спроби сліпого насолодитися світанком. Темрява у підвалі була тягуча, непроглядна. Як тільки вийшло схопитися за батькову лляну сорочку, а не за діжку з яблуками, що мала бути десь поряд, біля драбини?
Хтось смикнув Йоні за рукав. Від несподіванки він відсахнувся від батька і заніс кулак для удару, та іншою рукою він намацав чиєсь сухе, наче сіно, волосся і зрозумів, що то був Якоб.
- Що ти хотів, братику? - Йонафан намагався говорити спокійно і лагідно, щоб не налякати хлопчика ще дужче, ніж це зробили Наці. При цьому він гладив малого по голові, як це часто робить тому їхня матір.
- Сьоб його поїсти, Йоні? -  жалісливо, ледь чутно,  пропищав малий.
Йоні миттю припинив свою ласку і схопився за півхлібини, що тримав у іншій руці, відірвав невеликий шмат і ткнув його у братика
- На, ось візьми, пожуй
- Але я не хоцю хліба - заскиглив гучніше Якоб.
Йоні похапцем притулив малому рота долонею і гучно прошепотів:
- Тихше, Якобе. Вгорі злі дядьки на нас чатують. Не дай Аввір, почують. Що ти хочеш?
- Хоцю - прошепотів у відповідь хлопчик і замовк. Думає
- Хоцю цукерки.
- Тьху ти  - прикро вигукнув  Йоні і одразу ж схаменувся. Прислухався. Нагорі - тихо. Йоні про себе пролаявся, присів і пошепки мовив  брату на вухо:
- Які цукерки Якобе, ми ж у підвалі?  Ти ж знаєш, що в підвалі солодке їсти не можна, бо криси нападуть.
- Тоцно, я забув. Ну тоді соколадку. - змовницьки прошепотів у відповідь малий
Йоні сердито закрехтів, та брата сварити не став і вже спокійно додав:
- Шоколад - це теж солодке.
- Ой, знову забув - і Якоб тихенько засміявся. 
Сміх брата трохи звеселив Йонафана і відволік від тривожних думкок.
- Знаєш, що, Якобе? - посміхаючись,  запитав малого. - Давай зіграємо у гру.
І його усмішка, при цьому, стала ще ширшою. Темрява, хоч око виколи, та яке до того діло. Вони ще живі і братик маленький сміється, і хліб є. Стіни ще не гризуть.
- Давай. А у яку? - Відповів Якоб і змовницьки захихотів, гучніше.
- Ти ж знаєш, що найсмачніша їжа -  це уявна їжа?
- Ні! А це яка така їза? - не перестаючи сміятися, перепитав малий.
Йоні взяв у свою руку ручку молодшого брата і поклав, тому у долоньки м'якуш хліба.
- Що ти тримаєш у руці, Якобе?
- Як, Сьо ? Хліб.
- Еее, Якобе, то для тих хто не хоче їсти, це хліб, або для Наці. Ніяк не для Порушників.
- Порусники!? - вигукнув Якоб і від задоволення  задрібцював на місті. - Хоцю бути Порусником!
- Тихше, малий. Нас не мають знайти. Порушників ніхто ніколи не бачив.
- Так, так - здавалося хлопчика вже не можна було зупинити.
- Ось, для Порушників, це справжній скарб у твоїй руці. Виглядає він завжди однаково, а на смак кожного разу інший. Сьогодні це рисова тефтеля, як у нашої тітки  Вирі, пам'ятаєш?
- Тефтеля, тефтеля.
І Якоб підпригнув, як міг високо, а коли ногами знов опинився на підлозі, швидко, з апетитом, почав їсти той шматочок хліба від Йоні. Він так хотів бути "Порусником", що й дійсно йому здалося, що за смаком це була -  Тефштеля або Тештеля, що іноді промовляв із повним ротом.
У Йоні трохи відлягло на серці, чуючи, з якою радістю брат їсть. Хоч не голодний буде. Раптом він відчув легкий дотик на своєму плечі
- Я теж хочу бути Порушником. Де моя тефтеля? - голос Рут лився, як струмочок по піску, тихо і ніжно.
- А я хоч і не збираюся нічого порушувати, та теж маю право на тефтелю від моєї сестри - десь із темряви промовила їхня мати.
- Багато їм не давай, м'ясо на ніч їсти шкідливо. - Додав батько і вони всі разом засміялися.