Себастьян

Вигляд переляканої дівчини не покидав мене наступні декілька днів. Я бачив колишню наречену Марка багато разів, коли вони ще були заручені. Не те щоб тоді Еллі виглядала надто щасливою, адже ні для кого не було секретом, що ті заручини були для неї небажаними, але ніколи вона не дивилась на мене так. Я думав навіть в якийсь час, що вона до нас звикла. Щоправда, через тиждень після того, як ця думка промайнула в мене в голові, вони розірвали заручини. До цього часу я не знав, як сприйняла це Еллі — як подарунок долі чи підсрачник від неї. Раніше схилявся до першого, але те, як вона дивилась на мене перед тим, як стрімко вбігти, я б сказав, тут було над чим замислитись. Але то не моя справа — Марк вже давно перемикнувся на переваги холостяцького життя.

І все ж, було не дуже приємно. Визнаю, це перший раз у моєму житті, коли дівчина втікає від мене мов від вогню — а я навіть нічого для того не зробив!

Мабуть, я б перестав згадувати Еллі, якби тільки не побачив її, щойно вийшов із корпусу в понеділок після пари. Вайлен, мій друг і сусід по кімнаті, залишився після лекції з добрузької мови* (мова вигаданої країни Добруджи, в котрій і відбуваються всі події) відпрацьовувати свій п’ятий прогул від початку семестру, то ж я якраз збирався до гуртожитку, але уповільнився, побачивши Еллі. Вона сиділа на сходах біля студентської кав’ярні, низько схиливши голову. Плечі її опустилися — враження було, ніби вона плаче, але я не був певен.

«Яка тобі різниця, чуваче», — промайнула думка в мене в голові, коли ноги самі скорегували свій шлях та покрокували до неї. — «Не чужі ж люди, насправді.» — подумки виправдовував я себе.

— Ей, — я сів поряд із нею на сходи. Дівчина здригнулась, підняла голову, не стримавши свого здивування побачивши мене. Не звинувачую її, я і сам не до кінця розумію, чому вирішив підійти до неї. Просто Еллі була така засмучена, що я не зміг пройти мимо. — Привіт. Щось трапилось?

Еллі невесело посміхнулась, не зустрічаючись зі мною поглядами. Замість того її очі дивились кудись за мою спину, ніби вона боялась чи не хотіла дивитись на мене. Ну або я просто забагато думаю.

— Нічого такого, — сказала дівчина, — просто пропустила пару, і тепер викладач не хоче закрити мені тему, попри купу виконаного лайна, — вона вказала пальцем на папірці в себе на колінах.

— Яка кафедра?

— Історія, — зітхнула Еллі. Я не думав ні секунди, така вже моя добра душа, і запропонував дівчині допомогу. Ще минулого року ми з Вайленом і Дорелом (ще одним спільнім другом) подружились зі старшим викладачем кафедри. Він дійсно чудовий хлопець, і вже не раз виручав нас. Еллі буркотіла щось про те, що допомога їй не потрібна, але я пропускав всі її слова мимо вух аж до тих пір, поки ми не підійшли до потрібного кабінету.

— Себастьян, правда… — знов почала дівчина, коли до нас вийшов професор Жером. Вона в ту ж мить прикусила язика, лише зараз змирившись із невідворотністю ситуації.

— О, Алісія, Себастьян! Яка несподівана зустріч. Щось сталося?

— Ні, — почулось зі сторони дівчини в той час, як я сказав “так”, трохи здивований тим, що професор знає Еллі. Я думав, він викладав лише на старших курсах. Користуючись його увагою, я почав переказувати ситуацію, що трапилась з Еллі. Жером взяв її конспекти, не виглядаючи так вже щиро зацікавленим, погортав на фоні моєї розповіді, після чого підняв на нас очі.

— Це все дуже цікаво, але якщо ви просите мене про послугу, я був би щиро вдячний, якщо ви також допоможете мені.

Поки Еллі кліпала очима, я лише спитав, про яку саме допомогу йде мова.

— Річ у тому, що моя дочка готується до художнього конкурсу, — я почув якийсь дивний звук зі сторони Еллі. Наче вона вже знала, до чого клонить Жером і не в захваті від цього. — Але її моделі захворіли, а ви двоє маєте непоганий вигляд разом. То ж, я був би щиро вдячний, якби ви знайшли час побути моделями для неї. Якщо у вас немає інших планів, звісно.

Я відчував погляд Еллі, але не був в змозі подивитись на неї. От лайно. Ми з Марою та Вайленом планували зустрітись ввечері, але Жером стільки разів мені вже допомагав і не просив нічого у відповідь.. Та й Еллі сюди приволік я, то ж…

— Звісно, це має бути цікаво, — сказав я з широкою усмішкою, подумки додаючи «померти від нудьги можна».

— Звісно, — відлунням повторила Еллі.

Викладач посміхнувся, забрав із собою домашку дівчини та сказав адресу, де ми мали б сьогодні позувати його донці.

— То що, їдемо разом? — спитав я, щойно ми залишились наодинці.

— До виїзду ще година, я хочу випити кави. Пропоную зустрітись вже у студії, — відповіла дівчина, і, не встиг я відреагувати, як вона вже втекла.

Що ж, мабуть, не лише в мене були плани на цей вечір.

ЕЛЛІ

Встрягти в таку ситуацію на рівному місці могла лише я. Ні за що б не подумала, що моє засмучення через домашку призведе до тривалої зустрічі з Себастьяном Доджем. Ні з ким з цієї сім’ї я не хотіла залишатись в одному приміщенні навіть хвилину, а тут — декілька годин. Єдине, що мене хоч трішки заспокоювало, це розуміння, що я буду не наодинці із ним, буде ще й донька Жерома, котру я досить непогано знала.

Ми зустрілись із Себастьяном під входом до студії. До того часу я вже трішки зібрала всі свої емоції щодо нього докупи: це усього лише хлопець, такий як і всі інші. Не треба лякатись його ніби вогню, не треба сприймати його як Доджа. Просто хлопець з університету.

Як же мені хотілось не просто вірити в те, що я зможу так сприймати Себастьяна, а дійсно сприймати.

Аурелія Жером зустріла нас і провела до своєї майстерні — місця, де одразу було помітно творчий хаос — в кутку біля стіни стояло відерце з купою пензлів різних розмірів, на столику біля мольберта різноманітні тюбики з фарбами та олівці. По площі студії було розташовано декілька різних зон — натюрморт із фруктами в куту біля вікна, геометричні фігури на парті позаду мольберта, за яким завжди працювала Аурелія (зараз він стояв по центру кімнати), та декілька бюстів безумовно відомих в певних колах людей. Мабуть, творців. Як ви зрозуміли, я до цих певних кол не належала.

Дівчина поставила нас одне навпроти одного, тим самим нагадуючи мені, що зустріч ця не буде такою легкою, як мені хотілося б. Поки Аурелія поряд давала мені змогу не дивитись на Себастьяна, я цим користувалась.

— Ближче, — сказала ця мала зрадниця, підштовхуючи мене ближче до Доджа.

«Не Додж, просто хлопець», — подумки запевнювала я себе. Аурелія тим часом взяла мою руку і поклала під мій внутрішній протест на плече Себастьяна.

— А ти поклади руку їй на живіт, — наказала Аурелія. Не можу не відмітити, хлопець виконував її накази швидше за мене. Художниця відійшла до свого мольберта, не зводячи з нас поглядів. Я різко відчула, як повітря навколо мене густішає.

— Ви маєте дивитись одне на одного. Весь час, — я підняла погляд, і зрозуміла, що це зауваження стосувалось лише мене, адже Себастьян і так дивився на мене. Що ж, я не замислювалась раніше над цим позуванням, а можливо, якби задумалась, варто було все ж таки відмовитись. Хоча кому я брешу, я б не змогла відмовити викладачу в такому невинному проханні. Він же не знав, що Себастьян був не ким-небудь, а рідним братом мого колишнього нареченого.

Потрібно було дивитись на нього весь час, без жартів. Адже тільки я відводила погляд, як зі сторони Аурелії чулось незадоволене шикання. Всередині мене підіймалась паніка, то ж, я намагалась абстрагуватись від неї, зосередившись на рисах обличчя моделі навпроти. Погляд його сірих очей був зовсім не схожим на звичний відсторонений та трохи зверхній погляд Марка. Його русяве кучеряве волосся було достатньо довгим для того, щоб звисати до плечей, ледве дістаючись моєї долоні. Я відірвалась від ніякових думок, роздивляючись риси його обличчя, тим самим не замислюючись про його руку на моєму животі й не зустрічаючись поглядами.

Декілька хвилин ми стояли мовчки. Я розглядала його, а Себастьян займався чимось іншим, мабуть. Або тим самим. Не знаю, не звертала уваги на те, на чому там він зосередився.

— Ти засмучена? — порушив тишу між нами хлопець, і, не давши відповісти, здивував мене: — Вибач, я не подумав, що від нас також знадобиться послуга, а мав би.

Чомусь його фраза розслабила мене і навіть трішки розсмішила.

— Хто взагалі очікує певних послуг від викладачів, а? Зазвичай, вони закривають предмети просто так, варто лише попросити.

Він прижмурився, пухкі губи зігнулись в кривій посмішці, котру Себастьян намагався стримати.

— Ми з Жеромом типу дружимо.

— Яка вигідна дружба, ні на хвильку не схожа на використання його тобою, — з іронією сказала я.

— Тепер ні, адже ми тут.

— Доджі, — прошепотіла я, ледве мотнувши головою. На щастя, він цього не почув, адже Аурелія відпустила радісний коментар, що ми нарешті схожі на людей, а не на два стовпи.

— Чомусь мені здається, ти й сама могла б закрити той пропуск, так? — спитав Себастьян, знов порушуючи тишу.

— Могла, і навіть говорила тобі це, але ти чомусь не слухав.

— Вибач, я думав, що ти просто засмутилась приймати допомогу.

— Цікаво, чому, — фиркнула я.

— Ну, ти так швидко випаровувалась, коли ми зіткнулись минулого разу…

Він подивився на мене з такою невинною цікавістю, що мені захотілось чи то вдарити його, чи то повірити, що він не в курсі історії нашого із Марком розриву. Але відкривати цю шафу в мене вже точно не було бажання. Моя ледь помітна посмішка зійшла на ні та, повернувшись до художниці, я спитала, чи довго нам ще позувати. Серйозно, може вона і не помічала плинності часу, але мої ноги, і що більш тривожно — моя бідна душа, вимушена знаходитись поряд із Себастьяном — ще і як.

— Ви вже втомились? Вибачте, я зовсім… Зовсім забула про те, що ви не звикли ще позувати годинами, — Аурелія невинно посміхнулась. — Ми можемо продовжити завтра, вам буде зручно в той же час?

— Так, — відповів Себастьян ще до того, як думка про продовження цього напівкатування вляглась в моїй голові.

— Еее, думаю… — почала я, пригадуючи свої плани на завтра і можливість їхнього корегування.

— Не хвилюйтесь, більшу частину роботи ми зробили сьогодні. Ходіть сюди, оцініть, — радісно усміхнулась Аурелія, і я помітила в її погляді легку нервозність — мабуть, дівчина хвилювалась, що ми більше не прийдемо, а картину завершити вона має. Що ж, навряд чи ми мали змогу відмовитись, адже професор Жером такої поведінки не оцінить.

Картина здивувала мене. Насправді творчість пробуджувала в мене приємні емоції, але в більшості я звертала увагу на музику. Однак, ця картина, котрій далеко ще було до фіналу, вже викликала всередині бурю емоцій. Легкі лінії олівця гарно передали мою зовнішність. Себастьян також був зображений дуже схоже на себе, але я… Чомусь це для мене було несподівано.

І очі. Погляди наших очей, спрямовані одне на одного. В них було щось, що я не могла збагнути, і не вкладалось в голові, як Аурелія це зобразила. Вона наче бачила в нас щось, чого не бачила я.

— Я точно знайду час завтра, аби побачити її в завершеному стані, — видихнула я, не відриваючи погляду від картини. Наступної миті приголомшливо здригнулась, адже Аурелія несподівано накинулась на мене з обіймами. Вона виявилась меншою, ніж я очікувала. Худенька, немов тростинка, та трішки нижча за мене навіть на підборах. Шокована, я ніяково обійняла її у відповідь, поки художниця виказувала вдячність, що ми прийдемо ще й завтра. На цьому незручному моменті Себастьян нас відірвав легким покашлюванням та ввічливо нагадав, що ми маємо йти.

— А ти не сильно любиш обійми, так? — спитав хлопець, щойно ми вийшли зі студії. — Пригостити тебе чаєм?

— Я не люблю торкання без сенсу, — знизала плечима, ледь напружившись. Це був натяк на мої обійми з Аурелією чи на те, як неохоче я тримала руку на його плечі під час позування? — Не впевнена стосовно чаю…

— Не любиш чай без сенсу?

Його питання викликало в мене ніякову посмішку.

— Не впевнена, наскільки нам доречно було б йти на чай.

Себастьян закотив очі.

— Здається, ти забагато думаєш над сенсами. Ходім.

Посміхнувшись на його виказування, я вирішила не замислюватись над сенсом прогулянки зараз і погодилась. Це здавалось не таким вже й дивним після тривалого позування. Чи винна була картина Аурелії, де ми з Себастьяном виглядали досить… доречно? Гармонійно? Не знаю, як саме, але не як я і брат колишнього нареченого.

Себастьян пригостив мене улюбленим обліпиховим чаєм, і щойно я намагалась повернути йому гроші — різко відмовився.

— Я пригощаю, правда. Це за те, що ти погодилась на все це, не лише сьогодні, а й прийти завтра.

— Хіба я могла відмовити Аурелії? — відповіла я, вдаючи, ніби це дійсно була єдина причина, через яку я погодилась.

— Я точно порушив твої плани, і ти могла б з легкістю послати мене, а не йти сьогодні сюди, — помітив Себастьян. Я відчула на собі допитливий погляд хлопця, але відмовилась зустрічатись з його очима.

— Давай чесно: не могла. Якими б прекрасними не були мої плани, але я не могла відмовити викладачу. І не могла влаштувати сцени перед ним.

— І що це за чудові плани, побачення з якимось красунчиком?

Я подивилась на Доджа здивовано, не розуміючи, чи то він серйозно, чи то дурня з себе корчить.

— Хіба лише побачення можуть бути цікавими планами?

— Вибач. Це було недоречно, — Себастьян засмутився, чим здивував мене ще більше. — То підемо до гуртожитків?

— Ее, я живу в місті. Тут… Недалеко.

На секунду наші погляди зустрілись. Він посміхнувся, проводячи рукою по своїх кучерях.

— Еллі, я… Блін, я бачу, що щось не так, але насправді, я радий тебе побачити. Колись ми добре спілкувались. Не знаю, що там склалось у вас із Марком, але мене ти можеш не цуратись. І я точно не збираюсь пліткувати з ним на тему тебе.

Я нервово закусила губу, опускаючи погляд. На очі навернулись сльози, причини яким я й сама не розуміла, але вже точно не хотіла, щоб Себастьян це побачив.

— Дякую, — тихо прошепотіла, — Я піду. І… До зустрічі завтра.

Не наважившись підняти на нього погляд, я розвернулась та пішла у напрямку своєї квартири. Зараз як ніколи раділа тому, що винаймаю невеличку студію далі від гуртожитку. Сьогодні було забагато Себастьяна. Але завтрашньої зустрічі я вже не так боялась. Не знаю, що саме мене розслабило. Те, що він не буде пліткувати про мене із Марком, мабуть. В першу чергу саме тому я не хотіла бачитись із ним — сама думка про те, що колишній хоч щось дізнається про мене, змушувала мене бажати прийняти ванну — настільки він був мені огидний. Але і Себастьян ніколи не був брехуном, то ж, якщо він запевнив мене, що не буде говорити із братом, я йому вірю.