"Сім'я - це зовсім не список, хто кого народив"

                             ☠️   ☠️   ☠️

                          Сцена перша

   Ніколо стояв посеред кімнати, яка вибухала атмосферою неземного напруження. Його зіниці, затягнуті темністю, ледь сприймали присутність двох сестер перед ним. Він відчував, як пахне смертю, ніби таємничі аномалії тліли в повітрі навколо них.

   Перед ним стояли дві красуні - Розе та Реві. Розе, з її золотистими локонами, виглядала, наче ангел, що впав на землю, але її очі, як чорні діри, свідчили про щось незвичайне, щось зовсім інше, що ховалося за її бездоганною зовнішністю. Реві, молодша і таємнича, мала усмішку, яка створювала темряву навколо, але від неї виходило щось таке магічне, що хвилювало самі нитки душі хлопця.

   Він стояв там, в центрі цього місця зустрічі двох світів - життя та смерті. За кожним рухом, за кожним словом, він відчував, як тонкі нитки влади тягнули його до цих дівчат. Їхня присутність змінила атмосферу, перетворивши прості приміщення на санктуарій, де межа між реальністю та потойбічним світом стиралася до непевності.

   І в той момент, під тінню загадкових пахощів, Ніколо зрозумів, що його життя назавжди змінилося. Його доля переплелася з долями Розе і Реві, унікальний трикутник містичних сил, який обіцяв непідвладну магію та темні таємниці.

- Над вами зараз є серйозна загроза смерті. - сказавши це, Данте дістав з свого портфеля свічки.

- Що це? - запитала у нього Розе.

- Це - ритуальні свічки. - відповів він.

   Ніколо розклав перед собою ритуальні свічки. Його руки трохи тремтіли, але він не коливався в своїй меті. Запаливши свічку, вогонь набував живого виразу, полум'я мерехтіло в темряві кімнати створюючи ілюзію, наче віконце до потойбічного світу.

   Через танцююче полум'я хлопець заглянув в інший бік реальності, в загадковий і містичний світ, який зваблював його своїми таємницями. І там, по той бік межі, його очам відкрилося страшне видовище.

   Чудовисько витягнуло свою морду з глибини потойбічного простору, вибігло на світло, яке екстрасенс створив свічкою. Його шкіра була спекотною та червоною, переплетена зігнутими рогами та їх зловісним блиском. Великі гострі зуби сяяли в ночі мороку, як зброя, готова розтрощити все, що стане на його шляху. Він перетворився на чорного, високого та кудлатого чоловіка з довгою, брудною бородою яка діставала до підлоги.

   Серце Данте стрибнуло від страху, коли він спостерігав за зловісним чудовиськом, що пливло назустріч сестрам. Воно мало на собі знаки темряви та печатку загублених душ, що викликало холодний піт на шкірі. Кожен його крок надавав землі тяжіння, немов вона сама смертельною силою притягувала його.
 
- Якийсь кудлатий чоловік прийшов. - промовив він до сестер.

- Так? - Розе перелякано обернулася навколо і знову глянула на Ніколо.

- Є загроза з його боку. Саме через цього духа, Реві часто хворіє, він просто викачує з неї життєву енергію. - повідомив хлопець.

- Я називаю його Домовик. - посміхаючись сказала Реві та почала бігати по кругу навколо Данте.

- Це однозначно не домовик. - відповів він зупинивши рукою дівчинку.

- Чому? - запитала вона.

- Бо вони не роблять таких речей.

- Яких таких?

- Не забирають життєву енергію з людей. - Ніколо відійшов від сестер та пройшовся по колу із свічкою. - Так, давайте подивимось, звідки взагалі це береться.

- Що ти робиш? - промовила Розе, її голос прозвучав перелякано та приглушено.

- Мені потрібно зрозуміти як воно проникає... Принесіть усі дзеркала які є в будинку.

   Дівчина з впевненістю кивнула головою, її очі виражали рішучість та врівноваженість. Вона зрозуміла, що потрібно діяти швидко і ретельно. Звідусіль у кімнаті почали з'являтися маленькі дзеркала, які вона принесла з інших куточків будинку.

   Кожне дзеркало було ретельно розміщене на столі, створюючи враження, ніби вони відображають не тільки реальність, але й потойбічний світ, що стояв за закритою завісою. Розе знала, що ці дзеркала можуть бути ключем до розв'язання загадки, яка оточувала їх. Тим часом Реві лише спостерігала за цим незвичним процесом.

   Данте підійшов ближче до дзеркал та поглянув на них через полум'я свічки.

- У мене відчуття, що в цьому будинку є портал і він запускається саме через дзеркало... Але це не вони.

- Це всі дзеркала які я змогла знайти. - сказала старша сестра.

- У цьому будинку живе ще хтось, окрім вашої сім'ї? - сказав екстрасенс та поглянув на стелю.

- Так... - тихо промовила Реві.

- Якась стара жінка... Хто це?

- Це наша бабуся, кімната її там. - Розе вказала на другий поверх.

- А чи можна зайти до її кімнати?

- Звичайно.

- Не йдіть! - почала протестувати дівчинка. - Ця стара карга ще має поплатиться за те, що наробила! - від її голосу у Ніколо та Розе волосся стало дибке.

   З кожним словом, що лунало з Реві, страх пронизував кожен куток кімнати. Він викликав ледь помітні відтінки холоду, проникаючи в серця присутніх. Цей голос був відтворений настільки голосно, що кімната здавалася неспроможною витримати його потужний вплив.

   Вимовлені слова мали тембр чоловічого голосу, але вони не належали цьому світу. Вони звучали як відлуння з потойбіччя, незрозумілі та жахливі. Слова проникали у свідомість слухачів, як онімілі метелики, розносячи холодні мурашки по шкірі.

- О, а це дуже погано. - на диво спокійно сказав Ніколо.

- Погано? Це жахливо! - відповіла Розе з тривогою у голосі. Її руки легко тремтіли, а вираз її обличчя віддавав занепокоєння та безпорадність. Її золоте волосся ледь розсипалося по її плечах, а очі виражали змішані почуття страху.

- Так це жахливо. - швидко погодився із нею він.

- Чому ти не здивований? Ти чув колись, щоб маленька дівчинка говорила як якийсь серійний маньяк?! - дівчина висловила своє здивування злегка дратівливим тоном.

- Ем, ні. Тому, це дуже погано. - відповів хлопець з невиразним виразом на обличчі.

- Ти знаєш, що із цим робити? - вона зітхнула, пронизливий страх промайнув у її очах, коли вона спостерігала за ним.

- Так.

- Ти впевнений?

- Досить-таки. - відповів він та закрив очі хитаючи головою.

- В цій ситуації, "досить-таки" мене не влаштовує!

- Дуже досить-таки! - з почуттям відповів Данте та почав підніматися сходами на другий поверх.

- Ти просто насміхаєшся з мене... - Розе важко зітхнула.

   Дівчина, з надією розглядала хлопця, суміш емоцій відображалися на її обличчі. В її очах блищала променева віра в його здатності знайти вихід з цієї темряви. Але одночасно присутній страх глибоко закорінився у її серці, холодні підступи сумнівів обступили її мислення. Вона потребувала надійного провідника в цій містичній лабіринті, і чи був Ніколо цим провідником - їй належало з'ясувати.

                             ☠️   ☠️   ☠️

                           Сцена друга

   Сім'я Айворі мешкає разом із бабусею, яка є матір'ю їх батька. Зараз її вдома немає, але невже дзеркало за допомогою якого у цьому будинку було відкрито портал у потойбіччя знаходиться саме у її кімнаті?

   Двері скрипнули, коли Ніколо та Розе переступили поріг бабусиної кімнати. Їх очі зустріли темряву, що заповнила простір, і вони занурилися у світло свічки, яке освітлювало таємничий інтер'єр. Кімната була повністю вкрита пилюкою, як буденна шкіра сну, ніби пам'ятник забутому минулому.

    В темряві кімнати, де годинник на стіні тихо відбиває хвилини, панує загадкова аура. Довгі штори ніби в'ються навколо вікна, закриваючи шлях для проникнення світла. У цій затемненій кімнаті відчувається наявність минулого, присутність стародавніх таємниць, що переповнюють кожну непроникну стіну.    

   Старовинні меблі покриті шаром часу здавалися давніми свідками всіх подій, які тут відбулися. На стінах звисали портрети предків, з очима, які вперто спостерігали за ними. Старовинні предмети, жахливі маски та викривлені дзеркала змішували реальність і мрії, надаючи кімнаті погляду забутого сакрального храму.

- Яка страшна кімнатка у твоєї бабусі, просто бери і фільми жахів знімай. - насмішливо промовив екстрасенс.

- Я тут ніколи не була, бабка забороняє нам сюди заходити...

- Ого, то ти порушила правило... Тобі за це нічого не буде?

- Якщо вона не дізнається, то не буде.

- Тоді, це буде наша маленька таємниця. - хлопець звабливо підморгнув до неї, від чого Розе повністю почервоніла, але хлопець не звернув на це уваги.

   У цьому загадковому просторі Данте побачив дзеркало, яке приваблювало увагу хлопця. Його поверхня була покрита вицвіліми кишеньками срібла, а по всьому периметру розташовувалися витончені візерунки, схожі на символи давніх ритуалів. Він відчував, що можливо саме це дзеркало було ключем до таємниць, які замкнулися у цьому місці.

   Він підійшов ближче до цього дзеркала та поглянув на своє відображення. Його розчаруванню не було кінця.

- Ні, це не воно, це не те дзеркало. - Ніколас відійшов він нього та підійшов до дивану.

- Це точно було останнє дзеркало у будинку. - сказала дівчина.

- Давай відсунемо цей диван. Я відчуваю, що тут щось є... І дай мені якусь паличку.

   Удвох вони відсунули цей диван, щоб була можливість нормально пройти. Хлопець просунув палицю у щілину між шафою та стіною й витягнув звідти розбите, маленьке дзеркало.

- Ось воно. - він переможно усміхнувся, та підвівся на ноги.

- Але хто відкрив тут портал у потойбіччя?

   Данте прикрив очі та глибоко вдихнув та повільно видихнув підійшов до дівчини.

- У мене таке відчуття, що від цієї старої бабці, віє якимось негативом у ваш бік.

- Вона нас взагалі ненавидить. - відповіла Айворі. - Каже, що ми тут живимо на заячих правах, а мати взагалі не прописана. Коли тато їхав у відрядження, вона просто виганяла нас з дому, а коли дізналася, що мама вагітна на цей раз Реві, то почала на неї кричати та говорити, що ця дитина не від її сина. - злість відчувалася в кожному слові які вона промовляла.

   Родина зі сторони батька сестер вважалася заможною. Його тато працював директором на заводі а мама була адміністратором. Проживали в центрі міста у великій квартирі. У той час як сім'я їхньої матері тулилася у маленькому приватному будиночку на околиці міста. Вони одружилися таємно, думали, що бабуся з цим змириться і прийде час коли вона все-таки прийме невістку, однак цього не сталося навіть через двадцять років.

- Тепер зрозуміло, чому Реві так сказала про цю божевільну стару.

- Думаєш, це були її думки щодо неї? А темна сутність просто їх проговорила?

   Жах, але невже у усіх бідах родини винна бабуся? І саме вона за допомогою дзеркала відкрила в будинку портал у потойбіччя?

- О, а ти досить швидко це зрозуміла, дивина та й годі. - хлопець легко засміявся.

- А ти що, не дуже то і вірив у мене? - дівчина склала перед собою свої руки.

- А як ти здогадалася? - театрально здивувався він та приклав праву руку до серця.

- Гр... Бережися, поки я не відкусила тобі голову. - вона клацнула зубами показуючи акулу.

- Сподіваюся, моя кров буде отруйною для тебе. - він посміхнувся ледь помітно, його очі загорілися хитрим світлом, виражаючи впевненість і награну пікантність.

- Що?! - Розе здивувалася його словам, її брови зіщурилися, а обличчя відобразило збентеження та плутанину думок.

- Проїхали, краще скажи... А ти маєш фотографії цієї бабки? - голос Данте перейшов у серйозний тон, його погляд став виразним, а голос насиченим непевністю.

- У мене на телефоні є. - відповіла Айворі. - Тільки доведеться по нього спуститися.

- Нема питань.

   Ніколо та Розе вийшли з бабусиної кімнати та почали спускатися сходами вниз. Як тільки вони увійшли до вітальні, то до них одразу підбігла Реві.
 
- Ну і? Знайшли що небудь? - нетерпляче запитала вона.

- Так, ми знайшли потрібне дзеркало. - відповіла їй старша сестра.

- Невже це ця стара сука відкрила портал?! - знову вони почули той жахливий чоловічий голос який лунав з дівчинки.

- Реві! Не смій говорити такого! - підвищила свій тон Розе.

- Що я такого сказала? - спитала вона, не розуміючи чому сестра на неї кричить.

- Давайте тільки не при мені? Гаразд? - Ніколо підняв руки в знак протесту, дівчата замовчали. - Краще покажи мені фотографію цієї жіночки.  

- Зараз, я візьму телефон. - Розе видихнула та підійшла до журнального столика, взяла мобільний, знайшла на ньому потрібну фотографію та дала хлопцю.

- Вельми вдячний.

   Екстрасенс поглянув на фотографію, його ліве око засвітилося червоним сяйвом, як буденне око звичайної людини перетворилося на ворота до таємничого світу. В тій хвилі, Ніколо відчув, як його свідомість зливається зі світлом, стаючи приймачем для таємничих сил, та подумки запитав у своїх духів, чи ця жінка відкрила портал у потойбічний світ чи ні.

   Він побачив обличчя усміхненого підлітка, вірніше двох підлітків, але хто вони? Навіщо вони принесли до будинку це розбите дзеркало?

                             ☠️   ☠️   ☠️

                           Сцена третя

   Сестри, стояли поруч, їхні очі захоплено спостерігали за Ніколо. Погляд Розе був прикований до його очей, вона спостерігала, як червоне сяйво перепливає через зіниці, пронизуючи їх своєю загадковою енергією. Вона відчувала хвилювання, хоч вона вже бачила це, вона не могла повністю пояснити природу цих надприродних явищ.

   Реві також не могла стримати здивування. Вона мовчки спостерігала за хлопцем, вражена тим, як він здатний підтримувати зв'язок із загадковими силами. То було як магія, незрозуміла та захоплююча.

   Невдовзі сяйво згасло, Данте повернуся до них.

- Це не вона. - впевнено повідомив він.

- Як це не вона? - шоковано промовила старша сестра.

- Цього не може бути. - добавила молодша.

- Портал який був відкритий через дзеркало та через яке проникає сюди це кошлате чудовисько, не її рук справа. Мені чітко показало інше обличчя. - пояснив екстрасенс.

- А хто ж це тоді? - запитала Розе.

- Хворі діти... Розумово відсталі... У вас є такі родичі?

- Це наші двоюрідні брати - близнюки, сини брата нашої мами. - відповіла йому Реві.

   Покриваючись містичною вуаллю, місце наповнилося суттю незрозумілого чарівного злету. Данте відчував, що вона, ця таємнича сутність, пронизує повітря, стіни, навіть самі душі присутніх. Вона переплітається з простором, створюючи містичні образи і звуки, що лунали в незрозумілій гармонії.

   Але серед цього надприродного карнавалу хлопець відчув нитку розуміння. Він відчув, що ці двоє хлопців, які принесли розбите дзеркало, не мали навіть краплі злого наміру. Вони були лише легкими інструментами у чиїхось руках, обдуреними впливовими силами, що переконали їх, ніби ця діяльність не буде мати наслідків, і, що нічого страшного в цьому немає.

   Ніколо побачив у їхніх очах сліди невинності, затемнені небезпекою. Вони були лише дітьми, підведеними до небезпечної гри, що перетинала межі звичайного світу. Серце екстрасенса затрепотіло, бачачи у них свою власну незаплановану участь в цій містичній пастці.

   Таємничі сили, що перебували у просторі, виглядали як маг у своїй грі з долею. Вони плели свої нитки, створюючи життєву павутину, де кожна дія мала наслідки, а кожне рішення визначало шлях майбутнього. Данте відчував, що він стоїть на перехресті, де його власна доля не переплітається з долею цих невинних хлопців.

- Треба їхати до них... Але не сьогодні. - сказав хлопець звертаючись до Розе.

- Чому не сьогодні? Я не хочу витрачати час! - розгнівано промовила вона.

- За сьогодні я дуже втомився. - відповів він розминаючи свої плечі круговими рухами. - Не хвилюйся, я поставлю на вас захист, щоб у цю ніч ви обидві змогли спати спокійно.

   У світлі місячного проміння, що проникало крізь високі віконні шибки, Ніколо повільно підійшов до Реві. Вона стояла перед ним, з розгубленим виразом на обличчі, але готова піддатися ритуалу, який забезпечить їй захист від темних сил.

   Хлопець розташував свою ліву руку на вершині її голови, торкаючись до її волосся. Його дотик був легким і ніжним, неначе вітерок, що ласкаво грає з квітами. Реві відчула тепло і спокій, що поширилися по всьому її тілу.

   Починаючи ритуал, Данте почав зачитувати стародавню молитву, збережену в сімейній спадщині. Його голос був зосереджений і містичний, лунав у просторі, носився з величчю і відроджував сили стародавнього знання.

   Молитва зверталася до вищих сил, просила захисту від темних сил, що чатували у потойбічному світі. Він наголошував на кожному слові, переносив у нього усю свою віру і силу. Він просив, щоб Реві була обережною в своїх снах, щоб жахливий образ чорного чоловіка не зміг досягти її вразливої душі.

   Під час ритуалу енергія накопичувалася у просторі, легка димка зростала навколо них, утворюючи межу між світами. Вона вирувала, набуваючи силу від віри і волі Ніколо. Час зупинився, атмосфера насичувалася магією, а Реві відчувала, як її саму огортає тепло та невидиме оберігаюче поле.

- Як ти себе почуваєш? - запитав він прибираючи свою руку з голови дівчинки.

- Дуже легко! - радісно промовила вона. - Піду лягати спати! На добраніч всім! - піднімаючись по сходам промовила дівчина.

- А тепер, твоя черга.

   Ніколо ніжно підійшов до Розе, відчуваючи непохитний зв'язок між їх душами. Він поклав свою ліву руку на вершині її голови, так само, як робив з Реві. Але цього разу щось змінилося.

   Після закінчення молитви, хлопець зустрівся зі стримуючим поглядом дівчини. Її очі, як глибокі кришталеві озера, засяяли від внутрішнього світла. Час зупинився, коли їхні погляди злетіли один до одного, створюючи містичне з'єднання.

   В цьому неперевершеному моменті Ніколо не зміг відірвати свого погляду від Розе. Вони були понад часом і простором, поглинаючи одне одного, як дві душі, змішуючись у спільній глибині. Він відчував, що у цьому погляді ховається щось більше, ніж просто людська зближеність.

   Розум і серце Данте були переповнені сумішшю емоцій: відчай, захоплення, любов, історія, що розповідалася очима. Це був момент, коли слова були зайвими, а магія виражалася у беззвучному спілкуванні двох душ.

   Затамовуючи дихання, Ніколо відчував, як цей погляд виносить його за межі світу, де вони знаходилися. Він бачив своє минуле, майбутнє і безкінечну просторову сутність, яка з'єднувала їхні душі.

   Але мить розчарування настала, коли він почув легкий подих вітру, що розірвав магічний зв'язок. Розе відійшла трохи назад.

- Думаю, я вже зможу спокійно заснути... - тихо промовила вона. - Дякую тобі.

- Можливо... Мені варто залишитися? - неочікувано і для себе запитав він.

- Скоро вже приїдуть батьки. - відповіла дівчина ніяково. - Думаю, вони не дуже зрадіють, якщо тебе тут побачать.

- Тоді, до завтра. - хлопець підійшов до вхідних дверей.

- Так, до зустрічі завтра. - на останок Розе мило усміхнулася до нього.

- Я подзвоню. - Ніколо вийшов з будинку та закрив за собою двері.

   Не такого закінчення він очікував... Вчора, коли вона до нього прийшла були такі ж самі відчуття як і зараз. Що б це могло означати? Ніколо не знає, але точно знає, що на завтра потрібно буде багато енергії.