Вікторія Яковчук

2020-08-30 14:37:49

День розчарування

Новини, Думки вголос, Цікаве

Наприкінці кожного дня зазвичай намагаюся подумати хоч трохи про те, чим він мені запам'ятався, що я зробила протягом доби. Так от, сьогоднішній день я запам'ятаю як суцільне розчарування. Повертаючись з магазину з другом, помітила бабусю, яка дивно поводилась: спиралась на дорожній знак, бурмотіла щось нерозбірливе, її рука і нога неприродно згинались, ніби вона їх не контролює, іншою рукою вона час від часу хапається за свій пакет. Інша жінка намагалася її притримати і кричала щось на зразок "Володя, принеси води!" Підхожу, пропоную викликати швидку, паралельно розпитую що сталося. Бабуся йшла продавати фрукти при дорозі, на пішохідному стало зле. "Алло, швидка? Тут бабуся, 82 роки, симптоми інсульту, біля парковки на Чорновола 93. Так, тут "Арсен" Вони двічі уточнили адресу. Через сім хвилин, коли ми розтирали старенькій вуха і поливали маківку водою, карета швидкої пронеслась поруч, навіть не зупинившись (а ми при самій дорозі, матір вашу). Дзвоню в швидку ще раз, аби уточнити чи виїхав хтось вже і що ми можемо вдіяти самотужки, адже пані ставало гірше. І знаєте що? Слухавку ніхто не підняв. Отут я розізлилась не на жарт. Якого біса швидка ігнорує дзвінок? Лінія не була зайнята, просто нескінченні гудки. Кричу якомусь чоловіку, щоб набрав зі свого телефону. "Алло, треба швидку до Арсену на Чорновола, жінка, 82 роки. Так. Так. Так. Та ми біля Арсену, на перехресті!" Вашу ж матір. У мене двічі уточнювали адресу для того, щоб поїхати в інше місце. Далі по проспекту знаходиться Ашан, куди й відправились рятівники. І якщо гадаєте, що вони швидко це виправили, примчали і забрали її до лікарні то помиляєтесь. Ми загалом прочекали на медиків більше двадцяти хвилин (а це навіть не окраїна Львова, знаєте), та й приїхавши вони не поспішали. Стояли з тією штукою для вимірювання тиску, але міряти його не стали. Бачили, що жінка сидить на стільці й на слова не реагує, але продовжували ставити питання типу "А ви хочете в лікарню? То ви йдете в машину?" Я не витримала. - Не бачите, що вона не може йти?! Ми її заледве посадили на той стілець! Зрештою, серед них знайшовся один розумний чоловік, який сказав: - Так діла не буде. Її треба в лікарню. Підіймаємо. Йдучи з того місця, помітила, що автівка не направилась в лікарню. Вони лиш зупинилися на парковці. Цей день - суцільне розчарування. У медичній системі, власній безпеці та значимості для держави. Пенсіонерка мусить стояти на сонці, щоб продати яблука і купити хліба, бо газ дорожчає. Оператор слухає адресу так-сяк, потім не підіймає слухавку. І допомога перетворюється зі швидкої в повільну. Якось викликали швидку в моє село. Чоловік з ножовим пораненням у грудях дві години чекав її приїзду. У правоохоронній системі я розчарована з дитинства, у силу обставин, але медпрацівники здавалися чимось особливим, правильним, благородним. А фіг вам. З'являється думка "як їм платять, так і працюють". Але хіба в тому винен народ, який треба рятувати? Звісно, є шанс, що якщо мені стане зле на вулиці, то випадкова жіночка покличе Володю, який принесе води, можливо хтось навіть викличе швидку. Будемо сподіватися, що цього буде достатньо, бо зі сторони служб порятунку допомогу отримати складно. Розчарована. А день навіть не закінчився.