Блог
Всі
_
Новини
Поки навчання продовжується дистанційно, бо ж у Львові ввели червону зону, ми з друзями-студентами розважались як могли і почали знімати візуалізації до моїх віршів для Тік-Ток прямо в гуртожитку😂
Переглянути можна за посиланням
https://vm.tiktok.com/ZMeAvtv4s/
Попри загальне опереджене ставлення до тієї платформи, буду вдячна на коментарі та конструктивну критику)
Всім натхнення і гарного настрою, народ✨
День розчарування
Новини, Думки вголос, Цікаве
Наприкінці кожного дня зазвичай намагаюся подумати хоч трохи про те, чим він мені запам'ятався, що я зробила протягом доби.
Так от, сьогоднішній день я запам'ятаю як суцільне розчарування.
Повертаючись з магазину з другом, помітила бабусю, яка дивно поводилась: спиралась на дорожній знак, бурмотіла щось нерозбірливе, її рука і нога неприродно згинались, ніби вона їх не контролює, іншою рукою вона час від часу хапається за свій пакет. Інша жінка намагалася її притримати і кричала щось на зразок "Володя, принеси води!"
Підхожу, пропоную викликати швидку, паралельно розпитую що сталося. Бабуся йшла продавати фрукти при дорозі, на пішохідному стало зле.
"Алло, швидка? Тут бабуся, 82 роки, симптоми інсульту, біля парковки на Чорновола 93. Так, тут "Арсен"
Вони двічі уточнили адресу. Через сім хвилин, коли ми розтирали старенькій вуха і поливали маківку водою, карета швидкої пронеслась поруч, навіть не зупинившись (а ми при самій дорозі, матір вашу).
Дзвоню в швидку ще раз, аби уточнити чи виїхав хтось вже і що ми можемо вдіяти самотужки, адже пані ставало гірше. І знаєте що? Слухавку ніхто не підняв.
Отут я розізлилась не на жарт. Якого біса швидка ігнорує дзвінок? Лінія не була зайнята, просто нескінченні гудки.
Кричу якомусь чоловіку, щоб набрав зі свого телефону.
"Алло, треба швидку до Арсену на Чорновола, жінка, 82 роки. Так. Так. Так. Та ми біля Арсену, на перехресті!"
Вашу ж матір. У мене двічі уточнювали адресу для того, щоб поїхати в інше місце. Далі по проспекту знаходиться Ашан, куди й відправились рятівники. І якщо гадаєте, що вони швидко це виправили, примчали і забрали її до лікарні то помиляєтесь. Ми загалом прочекали на медиків більше двадцяти хвилин (а це навіть не окраїна Львова, знаєте), та й приїхавши вони не поспішали. Стояли з тією штукою для вимірювання тиску, але міряти його не стали. Бачили, що жінка сидить на стільці й на слова не реагує, але продовжували ставити питання типу "А ви хочете в лікарню? То ви йдете в машину?"
Я не витримала.
- Не бачите, що вона не може йти?! Ми її заледве посадили на той стілець!
Зрештою, серед них знайшовся один розумний чоловік, який сказав:
- Так діла не буде. Її треба в лікарню. Підіймаємо.
Йдучи з того місця, помітила, що автівка не направилась в лікарню. Вони лиш зупинилися на парковці.
Цей день - суцільне розчарування. У медичній системі, власній безпеці та значимості для держави. Пенсіонерка мусить стояти на сонці, щоб продати яблука і купити хліба, бо газ дорожчає. Оператор слухає адресу так-сяк, потім не підіймає слухавку. І допомога перетворюється зі швидкої в повільну.
Якось викликали швидку в моє село. Чоловік з ножовим пораненням у грудях дві години чекав її приїзду.
У правоохоронній системі я розчарована з дитинства, у силу обставин, але медпрацівники здавалися чимось особливим, правильним, благородним. А фіг вам.
З'являється думка "як їм платять, так і працюють". Але хіба в тому винен народ, який треба рятувати?
Звісно, є шанс, що якщо мені стане зле на вулиці, то випадкова жіночка покличе Володю, який принесе води, можливо хтось навіть викличе швидку. Будемо сподіватися, що цього буде достатньо, бо зі сторони служб порятунку допомогу отримати складно.
Розчарована. А день навіть не закінчився.
4
37
Книги
Всі
Вірші
Всі
Настане час
Наказ вбивати лунає там, у кремлі,
На виконання тим, хто має вітер в голові.
Знайте: настане час і дощ омиє наші землі,
Проте ваші руки залишаться в крові.
Настане час - ми відбудуємо міста,
І стихне біль, що душу рве ночами.
А ваша доля - нести провин хреста,
Зачинені від світу сімома замками.
Настане час - тут линутиме дитячий сміх,
І сусід з сусідом перекинуться жартом.
Москву ж накриє криваво-чорний сніг
І стане питання: чи було воно того варто?
Чи вартий страх перед наказом
Аби до рук узяти зброю
І вбивати, жалкуючи щоразу,
Мирних, що не здавалися без бою?
Настане час. Весна розквітне маком.
Сіятимемо жито. Заговоримо на мові.
Зшиємо країну стібочок за стібком, мов прапор,
Доки ваша відчищатиметься від крові.
Настане час: прийде розплата від сиріт,
Що через вас лишились без батьківської любові.
Ви власноруч стягнули на своїй шиї дріт,
Проростивши в нас зерна єдності і волі.
Настане час: ми відновимо руїни,
Мов фенікси з попелу - знов і знов.
Але ніколи не забудемо ран країни,
І того, що на руках росії українська кров.
7
0
112
Корабель
Тихіше, сонце, не злись,
Ми ж немов деревця:
Стовбурами, корінням сплелись
І разом до самого кінця.
Тихіше, сонце, не кричи,
Уже немов батут ті граблі.
Ліпше мене міцніш обійми,
Бо лиш так втримається наш кораблик.
Тягнуть на дно трюми, забиті обіцянками,
Які колись може й стануть дійсністю,
А поки замість рому брехня ллється склянками
Я в тиші твоєю звучатиму совістю.
Тонути - зле, море наповнене перцем;
Море самотності, прикрашене підлістю.
Хоч чимало піратів викрадали моє серце
Ти серед них відрізняєшся вірністю.
Та і я ніби не просто бранка...
Як часто полонені сидять біля штурвала?
На твою забаганку і кухарка, і коханка,
За тебе з радістю і душу віддала б.
Не тони. Втонулий капітан не ввійде до повісті.
Молю: дай вірний курс нашому кораблю.
Я і далі звучатиму нотами твоєї совісті.
На морі. На суші. Завжди люблю
4
0
189