Вікторія Яковчук
@viki_writer
ніби все одразу, але нічого загалом
Блог Всі
Новини, Цікаве, Різне
5
126
Новини
4
6
58
_
Новини
3
2
56
Книги Всі
Вірші Всі
Сніг
Існують люди - мов сніг; Бездоганно чисті, схильні до швидкого танення. Від того на них сліди чужих ніг Видніються, мов смертельне душевне поранення. І бува так страшно залишитись з ними! Обійти б стороною, залишити десь чудом. На дні пам'яті. Недоторканими. Святими. Аби тільки не заляпати власним брудом. Тільки-от покинувши їх під ногами перехожих, Що не шкодують руйнувати внутрішню красу, Ви йдете на пошуки неідеальних, проте схожих. А могли б разом із снігу перетворитись на росу. Бо як не ви - той сніг розтопчуть інші. Як не ви - він і сам розтане між складних доріг. Не бійтесь, що не заслужили, що ви гірші; Просто вас теж хтось колись знайшов і не зберіг.
2
0
228
Настане час
Наказ вбивати лунає там, у кремлі, На виконання тим, хто має вітер в голові. Знайте: настане час і дощ омиє наші землі, Проте ваші руки залишаться в крові. Настане час - ми відбудуємо міста, І стихне біль, що душу рве ночами. А ваша доля - нести провин хреста, Зачинені від світу сімома замками. Настане час - тут линутиме дитячий сміх, І сусід з сусідом перекинуться жартом. Москву ж накриє криваво-чорний сніг І стане питання: чи було воно того варто? Чи вартий страх перед наказом Аби до рук узяти зброю І вбивати, жалкуючи щоразу, Мирних, що не здавалися без бою? Настане час. Весна розквітне маком. Сіятимемо жито. Заговоримо на мові. Зшиємо країну стібочок за стібком, мов прапор, Доки ваша відчищатиметься від крові. Настане час: прийде розплата від сиріт, Що через вас лишились без батьківської любові. Ви власноруч стягнули на своїй шиї дріт, Проростивши в нас зерна єдності і волі. Настане час: ми відновимо руїни, Мов фенікси з попелу - знов і знов. Але ніколи не забудемо ран країни, І того, що на руках росії українська кров.
9
0
258
Корабель
Тихіше, сонце, не злись, Ми ж немов деревця: Стовбурами, корінням сплелись І разом до самого кінця. Тихіше, сонце, не кричи, Уже немов батут ті граблі. Ліпше мене міцніш обійми, Бо лиш так втримається наш кораблик. Тягнуть на дно трюми, забиті обіцянками, Які колись може й стануть дійсністю, А поки замість рому брехня ллється склянками Я в тиші твоєю звучатиму совістю. Тонути - зле, море наповнене перцем; Море самотності, прикрашене підлістю. Хоч чимало піратів викрадали моє серце Ти серед них відрізняєшся вірністю. Та і я ніби не просто бранка... Як часто полонені сидять біля штурвала? На твою забаганку і кухарка, і коханка, За тебе з радістю і душу віддала б. Не тони. Втонулий капітан не ввійде до повісті. Молю: дай вірний курс нашому кораблю. Я і далі звучатиму нотами твоєї совісті. На морі. На суші. Завжди люблю
5
0
312