Видалити публікацію?
Дитя вебпанку
2021-02-06 07:20:32
Хроніки бандерівки російськомовного міста
Думки вголос, Різне, Особисте
Почнемо з раннього дитинства - це буде довга подорож. Зрозумійте авторку, дитиною вона була довше, ніж дорослою. Усвідомлення того, що в різних країнах люди розмовляють по-різному до мене прийшло роки в чотири. Так-так, знову історії про дитсадок. Але не лякайтеся, тут ніби обійшлося без моральних травм. Сонце, другий день дитсадка. Мама забирає мене і веде додому вздовж залізного паркану у засохлій зеленій фарбі. Мені дивно, що вчора вранці було стільки народу на головному вході з намальованими на асфальті ромашками. Де увесь цей аншлаг сьогодні? Все було прикрашено кульками і потугами вихователів в орігамі. Кульки поздувалися - якщо не відірвалися, а паперових журавлів і жабок підмочив дощ вночі. Неправильно, я маю дізнатися, в чому тут справа: - Мам, а куда всє подєвалісь? - в ті часи маленька Ліза ще не пнула всю свою сім'ю і саму себе перейти на українську, тож пробачимо її за недержавну. - Кто, доць? - Ну, вот еті всє люді і празнік. Почему сєводня нє било? Тому що життя, маленька Лізо - це, в принципі, не свято. Мама про це знає, тож секунду думає і вирішує не шокувати ніжну дитячу психіку цим откровенням. - Вчєра бил ваш пєрвий дєнь. А єслі би бил опять празнік, то ви би погулять не успєлі, - що ж, аргумент приймається. Мама ще трохи розпитує мене, що було сьогодні. Я - перша дитина, це лише мій другий день там. Мабуть, мама хвилювалася більше, ніж я. Натомість, я була спокійна, як ті двері. Без особливого захвату описала інших дітей і дитячий майданчик. І огидний суп, звичайно, я теж згадала. Це було моє перше знайомство з ним - і вже невдале. Але ви цю історію знаєте. Мама уважно слухає і задумливо киває. Помовчали. Час покрутити головою в пошуках чогось цікавого навколо нас. Проходимо панельку. Біля панельки ростуть клени. Височезні, як мені тоді здається - зростом не менші дев'яти поверхів. Крізь них миготить сонце. Одне моє око його бачить, а від другого його закриває листочок. Помічаєш, якщо заплющуєш очі по черзі. Прикольна фіча організму, досі користуюся - хоч скільки років вже пройшло. Раптом я згадую одну супердивну річ. - Мама, а пачему ми дома гаварім "утро", а в садікє - "ранок"? - В садікє говорят на украінском, а дома - на руском. Ето разниє язикі. В разних странах говорят по-разному. Тут мій мозок вибухнув. Тобто в Африці, де бігають зебри - не розмовляють російською? Приклад такий далекий, бо інших країн я ще просто не знала. І друге питання. Дитсадок і дім - дві різні країни? Чому тут говорять так, а там - інакше? Питаю в мами. А мама, при всій своїй кваліфікації вчительки історії України - от взагалі не знає, як пояснити дитині окупацію радянським союзом на 70 років та 400 років заборон української мови. Тож вона просто каже: - Ну, так уж повєлось. В школє раскажут, - що ж, розуміння із відповіддю не додалося. А школа ще далеко. У дитинстві два роки - це вічність. Тепер я хочу швидше до школи. Може, там мені все пояснять? Проходимо магазин набілу*. Я отримую глазурований сирок і засторогу не заляпатися, поки їм. Продавчиня розмовляє жорстким суржиком. Вона теж якось причетна до дитсадочку? Чи українською розмовляють не тільки там? Так багато питань і так мало відповідей. Тим часом, мамі спадає на думку ідея: - Доць, а хочеш українською з тобою порозмовляємо? - тепер вона звучить інакше. Мовчу і думаю. Мама мовчання сприймає за згоду і продовжує, - сьогодні був гарний день, от зараз прийдемо з тобою додому... А поки вона казала, я все роздумувала. Згадувала, як в дитсадку кричали, коли ми не слухалися, пресловутий суп і виховательку. Вдома такого не було, всі завжди розмовляли спокійно. Проводжу паралель дім-садочок. Російською на мене не кричать. Українською - будь ласка. Помічаю, що коли мама на неї переходить, то у неї з'являється щось спільне з Мариною Григорівною. - Мам, навєрно, нє надо... Ні. Не хочу. Боюся, що мама теж такою стане. Не хочу пускати крики з садочку у свій дім. Не хочу, щоб між цими двома місцями було щось спільне. - Сонечко, чому? Це я зараз така розумна і можу пояснити, чому. А тоді думки якось швидко пронеслися спалахами, а слів по собі не залишили. В сенсі чому? Не знаю. Не хочу і все. Так і сказала. Сирок таки замазав мені нову кофтинку. Мама опускається наприсядки і поспіхом витирає мене вологою серветкою із запахом алое. Тихенько бурмоче щось собі під ніс. Тепер вже російською. Скоро прийдемо додому. Там тато і канал "Дєтскій мір". Там "Троє із Простоквашино" і "Брємєнскіє музиканти" Теж російською, але я вже вже не помічатиму. *Набіл - "молочка", якщо обирати звичніший синонім. Ну все, все - авторка повикабенювалася знанням української мови, а ви тепер знаєте нове слово.
3
74