Видалити публікацію?
Дитя вебпанку
2021-10-05 20:59:50
Грусні (закреслено) меланхолійні осінні думки
Думки вголос, Особисте
(18+) Що ж, я давно не писала. І дуже шкода, бо це допомагає мені розплутувати деякі свої думки. Але я і навколо себе не люблю наводити лад, що вже казати про те, що всередині. Не знаю, з чого б такого почати. Я погано описую абстрактні роздуми. Постійно звертаю кудись не туди. Якщо почну, то ви заїбетеся читати, я не жартую. Тож розкажу про те, як я вирішила сьогодні відкрити нотатки і таки щось натикати перед сном. Давайте зробимо вигляд, що вам це цікаво, окей? Отже, я пішла на пошту. Ввечері, вже після заходу сонця. Була десь сьома, а я не звикла, щоб темніло так рано. Кинула роботу місяць тому, і зазвичай поверталася додому посеред дня після пар. Темрява просто не встигала впіймати мене поза межами моєї теплої квартирки. А всередині якось і не важливо, коли темніє. Рідко дивишся у вікно, коли навколо тебе купа блакитних екранів, родичів, які хочуть потереванити і взагалі домашка не роблена, час увіп'ятися очима у вислані викладачем файли. Ніколи тут на зорі заглядатися, знаєте. А тут я вийшла в ніч (у мене все, що після заходу сонця вже ніч, не докопуйтеся) вперше за місяць. Зірок я так і не побачила, все затягло хмарами. Небо було темно пурпурове, підсвічене вогнями міста. Це з того боку, де Дніпро. У нас добре видно різницю між небом над мегаполісом і селом. Селище якраз всілося між ними. Якщо ж розвернутися в бік села, що через поле від нас, то там небо темно синє, яким і повинне бути. Ну, може злегка підсвічене над трасою. Трошки темно синього лишилося у клапті чистого неба майже наді мною. Там пелену хмар продірявив місяць і містичненько так їх підсвічував. Це все дуже в тему мого настрою, скажу я вам. Все-таки жовтень. Скоро магазини повивішують вирізані з паперу гарбузики на честь свята, яке не має до українського контексту ніякого стосунку, але прекрасно продає. Дякуємо американським фільмам. Окей, окей, може я трошки передушнила. Але виправдаюся - я дякую без сарказму. Все-таки я теж виросла на цих самих фільмах. І я люблю влаштовувати собі восени марафон з відосиків про якусь потойбічну їбалу. Це налаштовує на якийсь містичний лад. Я от і сьогодні дивилася про легенду із кривавою графинею Баторі і Дракулу. Після цього виходиш на вулицю і почуваєшся трошки так жутінько, але не настільки, щоб це стало проблемою. Тобі жутінько, але понарошку, як в дитинстві. Ось так за три абзаци роздумів я дійшла до пошти. Перевірити посилку. Сплатити. Стоп, який пінкод? Так, там половина це рік, а половина час... Все, згадала. Не звертайте уваги, такі у мене асоціації. Сторонні не в'їдуть, а от я згадаю ці довбані цифри. Картка мамина. Іноді вона дає її, щоб я змоталася за продуктами чи купила їй щось. Колись я перестану в неї її брати і все їй куплю за свої. Взагалі, було б круто так робити і зараз: - Та не треба мам, в мене є. Я тобі все куплю. І я, з обличчям добитчиці приношу додому пакети з... Чим? Ну, чимось ахуєнно крутим, щоб мама потім хвалилася, розповідаючи про це подружкам, а тато глянув і мовчки мене заповажав. Кайф. Я крута, сильна і незалежна. Ще й батькам можу допомогти. Думаю і кінчаю. Метафорично, ви не подумайте нічого такого. Але це десь там, за горизонтом. А зараз мені дев'ятнадцять, я живу на утриманні батьків і можу забезпечити хіба що свої покатушки на маршрутці від універу і назад та піцу, розділену з подружками раз на пару тижнів. Ще й роботу кинула, ну просто позор сім'ї. Насправді це не так, але в часи, коли я втрачаю впевненість у собі, я думаю щось у такому ключі. Як от зараз. Стоп, а як від думок про небо над містом я перейшла до самоприниження, скажіть мені будь ласка? От як у мене це виходить? Ось я іду, думаю про щось відсторонене, що не викликає у мене бажання заховатися під стіл і ні з ким не спілкуватися. Все добре. А потім ооооодномоментно я щось у-с-в-і-д-о-м-л-ю-ю і просто не можу перестати усвідомлювати себе як нікчему. Як уві сні ти ідеш по вулиці і раптом виявляється що ти забула вдягти штани, а перехожі - твої знайомі. Секунду тому все було нормально, а тепер тобі страшно і соромно. От тільки від сну можна прокинутись. А тут таке не прокатить. Ось така я людина. Гублю впевненість у собі, як штани уві сні, як би дивно це не звучало. Чомусь я думала, що це має кінець. Спершу, коли вступлю у вуз, потім коли знайду собі хлопця. Зараз я навчаюся в цьому пресловутому вузі третій рік і хлопець у мене прекрасний, але задачку досі не вирішено. Щось я проїбала в цьому рівнянні, якщо це взагалі математика. Ось так, у мене все добре і водночас страшенно печально. Тепер треба це кудись викласти, щоб ці записи не згнили у мене в нотатках. Хочу колись до них повернутися в майбутньому, де я супер успішна, перечитати і подумати: "Маленька ти дурепо, ти ще не знаєш, як ахуєнно все складеться". Все-таки якось так я зараз сприймаю свої пиздостраждання з минулого. Тенденція така, що найкраще попереду, як би мені не здавалося, що все погано.
49