В пустелі було неймовірно сонячно й змія не давала проходу але поки що не кусалася.
В неї не було родини. Окрім трьох дівчат з якими вона жила в квартирі і потайки ходила босоніж, але цей ранок був інакший шамани провістили довгу зиму. І зима настала несподівано. На її тридцятий день народження. Вийшов кривавий місяць і всі раптом замовкли. Навіть барабани і клоуни яких запросили на свято перестали бути такими святковими. Шамани тільки стали танцювати і на них тільки всі й сподівалися.
Вовчиця шукала Севілью але не могла знайти, в той час солдат хотів розважитися але одяг не дозволяв йому цієї радості. Він наносив їй удар за ударом але коли вона поглянула на нього не хочеш називати імена своїх спільників,- закричав той, - добре примусимо. Він хотів зависнути над її тілом але в шатро увірвалася її вовчиця і перегризла йому горлянку.
Добре нам час йти — вони спокійно вийшли з того боку табору.
На тому боці вона побачила дівчину з кубком в руці, але та поглянула на вовчицю і сказала проходьте портал скоро зачиниться.
Ти одна з нас- тому тобі слід бути уважною- сказала жриця простягаючи їй чашу і дивлячись у чорні очі вовка.
Вовчиця зробила ковток і дозволила собі пройти крізь двері лісу аби побачити там заборонене каміння, яке ніхто не міг знайти. Вовки вишукували його зграями але показати своє істинне обличчя було небезпечно. Безіменно вхопила її за щерсть так що боляче стало до болю і треба було тікати. Над головою пролетів птах чорний такий що в темному небі не роздивишся де тінь а де кістки. Але раптом вона побачила стару жінку яка кинула перед нею кістки.
Безіменна зрозуміла що опинилася в місці з якого вихід тільки один через духів і предків.