Одного дня Пан Кондуктор, аналізуючи можливі помилки, обмірковував шляхи подолання кризових ситуацій. Проте через деякий час він зрозумів, що будування бізнесу біля жахливого містичного монстра, якого більшість людей називають державними інституціями, є досить ризикованою справою. Проблема державних інституцій, на думку Пана Кондуктора, полягала в тому, що вони досить справно реагують на проблеми бізнесу, утворюючи так звану "суперпозицію" - загалом це фізичне явище, але Пан Кондуктор знаходив його чітким відображенням теорії заговору чиновників щодо обдирання коштів з простих, трішки нечесних бізнесменів. Пояснював він то дуже просто: зламані колодки це сама по собі проблема, але якщо цю проблему помічає держава, то вони підсумовуються, а буває ще й підносяться в степінь, тобто утворює "суперпозицію" гіршу ніж уявляли собі фізики. В результаті виходить сума жахлива і зовсім не релевантна до сплати. Як ми знаєм, Пан Кондуктор не любив не релевантні та не практичні речі.
Звичайна людина, яка приближена до практичності, може сказати: "Чому б не дотримуватись всіх правил і не вести справу як треба?" я відповім: ви не розумієте структуру "суперпозицію". В розумінні Пана Кондуктора, а Пан Кондуктор досягнувши ідеалу в опортунізмі збагнув, що інституції прагнуть стану "суперпозиції", тому вони і влаштовують надчисельні перевірки, бухгалтерські обліки і інші зовсім не вигідні для бізнесу речі тобто неможливо грати з цією силою в слабкій позиції. Але якщо в питанні подолання проблеми суперпозиційності держава займає статичного гравця, то хаотичним гравцем виступають зовнішні чинники - я от колодки. І хаотичні хвилі ніяк не піддаються контролю - це Пан Кондуктор знав достеменно, його досвід в опортунізмі та прийманні найпрактичніших рішень вказував на неможливість контролю. Критики можуть нарешті сказати: "От і слабке місце вашого світогляду!" - їхній необізнаності можна лише позаздрити, адже опортунізм хоч і не виконує роль міцних мурів, але являє собою продуктивного працівника, що готовий цей мур у вас під носом звести.
Тому, зрозумівши детально сенс проблеми, Пан Кондуктор в моїй компанії направився до нашого старого знайомого в бюро, що обслуговує транспортні засоби. Ми мали давні справи з Паном головним Механіком і добре розуміли його погляди, вони були не менш опортуністичні і загалом він був людиною не системною, не чесною, а отже чудовим партнером. Ми обговорили наші проблеми з отриманням належного результату технічного обслуговування, він коротко виклав в доступній формі, що думає про державних діячів нашого великого міста і яким чином ми можемо виконувати їх накази, але така зухвалість коштує грошей, тому ми сплатили профспілковий внесок і стали частиною великої сімʼї.
Сімʼї, яку насправді і ворогу не варто бажати, але поки немає пожежі, то й біди не бачиться. Пан Кондуктор, задовольнивши своє бажання уникнути фактору суперпозиції, був дуже щасливий. Я був щасливий не менше, але все ж враховував інші можливі суперпозиційні моменти, але то була моя робота, а я був не менш опортуністично налаштованим, ніж Пан Кондуктор, тому мав і власний інтерес у цій справі, не дуже шанованій, але прибутковій. Знову розпочавши роботу, ми все ж вклалися в розвиток нашого єдиного годувальника і прибрали технічні неполадки. Пан Водій був засмучений, на його думку, машина має душу і змінювати її запчастини - це як вставляти протези людині. Пан Кондуктор сказав йому, що якби машина мала душу, він би змусив її платити за кожну поламану деталь. Я нічого не сказав, але був задоволенний. Контроль хвиль хаотичних - позитивний рух, а філософія, що розвів Пан Водій, і бізнес речі одне-одному не пасують. Про що думав в цей час Пан Трамвай можна лише здогадатись. Система була чітко відпрацьована, люди не були здивовані швидкому поверненню "Кондуктор КО" на вулиці міста. Фундаментальні загрози, звичайно ж, залишились і ми отримували часто дурнуваті позови до суду, то через те, що Пан Водій викидав якогось пʼянчугу з салону або не встигав гальмувати і зносив чиєсь дешеве корито, але ми були в стані, який Пан Кондуктор називав: анти-суперпозиційна стійка - адже ми не формували дві або більше хвилі одразу, а якщо й формували, то одну з них профспілка досить швидко приборкувала. Звичайно, ми псували репутацією великою кількістю правопорушень, але система не ідеальна! Пан Кондуктор вважав за честь порушувати правила і не отримувати за це покарання, я вважав за честь ходити до суду і розбещувати присяжних. Пан Водій вважав за честь сандалити людей з трамваю. Пан Трамвай всіх ненавидів, але вважав за честь бути єдиним трамваєм міста. Всі жили в злагоді, але не суперпозиційній, адже нам діла не було до щастя одне-одного, і ми ніяк не гармонували.
Через деякий час стало зрозуміло, що філософія Пана Кондуктора працює як годинник. Сформоване на трьох цінностях діло давало дивовжні плоди і Пан Кондуктор з практичною щедрістю виділив гроші на розширення, сформував транспортну профспілку куди запросив зацікавлених осіб і почав будувати іерархінчу систему. Тут нам варто повернутись в систему цінностей створену Паном Кондуктором "твоє-моє", як ми знаємо розгалуження декілька, але найвпливовіше, звичайно є розгалуження "твоє-моє" з системою ієрархічною або ж вертикальною, побудова такої системи - це складно, але це збільшує шанси на успіх. Опираючись на систему "твоє-моє", принципів опортунізму та максимізації практичності - ми давали розуміти, що наша роль лише в унеможливленні ситуацій суперпозиційних - тобто ми анти-суперпозиційна профспілка "Кондуктор Юнайтед". Якщо наприклад ваш водій проґавить якийсь знак і зібʼє людину ми зробимо так аби першим кого ви зранку побачили був не поліціант, а ваш юрист з чашкою міцної кави.
Через чотири місяці в умовах конкуренції почалось те що Пан Кондуктор називав: "контр-продуктивним етапом ринкових стосунків" - Пан Кондуктор не вірив в конкуренцію і ту користь, що вона несе. Він би ніколи не відповів симетрично на демпінг цін чи то величезну рекламну компанію конкурентів, на думку Пана Кондуктора конкуренція будує азартні очікування, а очікування не практичне і немає там нічого опортуністичного, про те що Пан Кондуктор думав про аналітиків і казати годі. Він вважав, що найкращим рішенням щодо виходу з цієї ситуації буде порівнюваня капіталу і можливості розширення, якщо конкурент вклався в рекламу то чи вистачить йому грошей побудувати зупинки, якщо Пан Кондуктор викупить всі наявні, інструментарій для цього йому давав контроль над профспілкою тому він йшов контр-шляхом, без відчуття конкуренції, з практичністю і унеможливленням суперпозиційної ситуації. Тоді конкурент приходив до Пана Кондуктора і влаштовував скандал, ми мовчки слухали, а потім характеризували наші стосунки не як ділові і Пан Водій вирішував їх фізично.
Якщо ж говорити про ідею технологічного розвитку шляхом конкуренцію. Пан Кондуктор вважав, що якщо бізнеси змагаються такими категоріями то їм не варто було б й починати.
Під нашим впливом в місті почали формуватись свої профспілки, що мали унеможливлювати повну концентрацію капіталу в наших руках. Вони писали петиції, влаштовували страйки і кожну неділю мітингували під мерією.
Під час одного з обіду з мером ми підняли цю тему аби впевнитись, що посадовці розділяють нашу думку і вони нас запевнили, що користь яку ми принесли місту розвитком транспортного діла і, особливо, наші благодійні внески дають великий шанс на те, що ця історія буде закінчена найближчим часом. Пан Кондуктор допоміг меру з вирішенням цього питання вказавши, що на його думку, один з лідерів протесту використовує нечесні засоби конкуренції, а інші профспілки досить підозрілі і мають зацікавлені сторони, я в свою чергу надав достатні докази і почались процеси які не варто описувати тут.
Наш профсоюз, що фактично монополізував логістичну інфраструктуру міста був єдиним шляхом для розвитку малих транспортних компаній, отже всі мали з нами рахуватись і ми залюбки допомагали новим гравцям, якщо це відповідало наших цінностям.
У висновку історія має логічний шлях формування капіталістичних звʼязків і гри по правилам які жодним опортуністичним шляхом не змінити. Система контролює великі капітали, в свою чергу Пан Кондуктор намагається стрибнути вище голови для перехвату контролю або хоча б дезорієнтації суперника. Чітке формування ворога важливий шлях, які б дружні стосунки ми не будували з мерією та іншими інституціями ми чітко розуміли, що їхня природа в формуванні суперпозиції - природа ж наша її уникати.

Пан Кондуктор вважав, що в цій грі він переміг. Я вважав, що Пан Кондуктор має повне право на свій успіх, з якого я теж отримав багате життя. Пан Водій залишився нашим добрим другом. Пан Трамвай отримав почесне місце в музеї, як він того заслуговував.