Пан Кондуктор був здавна відомий пройдисвітом в світі на тому боці Місяця. Був він прискіпливим, організованим і впертим. День його проходив в кропіткій праці: Пан Кондуктор організовував першу транспортну організацію Місяця, плани його були грандіозними, і він реалістично-мрійливими потугами крокував вперед, не зважаючи на проблеми. Був Пан Кондуктор невеликого зросту, приблизно з одного космічного коня, а космічний кінь був зростом як половина людини, мав густу чорну шевелюру і великий дзьобатий ніс. Для жителів Місяця виглядав він кумедно.
Пошук ідеальної формули транспортної компанії привів його до банальних істин. Істини, дивно, завжди банальні: не вбий, не вкради, плати податки своєчасно, і буде тобі щастя. Формування системи по типу "твоє-моє" є підґрунтям для формування істин. Жінка моя - не твоя, отже, всі привласнюючі дії з твого боку - неправильні, як от не забажай жінки ближнього свого. А якщо ми говоримо про систему "своє-своє", то тут треба шанувати і поважати, як от батьків. Звичайно, якщо лише не говорити про таку дивовижну систему, як "твоє-моє" з розширеними правами внаслідок побудови ієрархічної системи. Тоді тобі треба платити податки, буває просто платити, а буває так, що твоє зовсім перестає бути твоїм, не зважаючи на святі цінності. Пан Кондуктор мав свою дивовижну систему яку можна представити у вигляді "Моє - не твоє - твоє - моє або ж формування звʼязків на основі просування ідей екомічно неправильних, законно - суперечливих щось там розумне а в кінці слово паразитичних". Назвав він це опортунізмом простим або ж пошуком оптимізації шляхами найбільш оптимізованими.
Як казав Пан Кондуктор: "опортунізм занадто вкорінився в головах, як інакше можна пояснити, чому в світі існують тисячі витоптаних газонів і лише одна викладена доріжка". Пошук оптимальної системи призводить до глибоких питань: який колір квитка найкращий, як зменшити черги, скільки має бути сидячих та стоячих місць, а що найголовніше - яким чином карати порушників. Питання глибокі, навіть занадто, чи можна взагалі широко пояснити такі важкі маркетингові ходи, як колір? Експерт завжди запитає: "а яка у вас назва? А яким кольором буде трамвай, а уніформа кондуктора?" Невже питання було насправді таким глибоким? Де людський прагматизм, ми ж не створюємо нову веселку, це за нас успішно зробив хтось інший. Нам потрібен лише один із кольорів, які успішно пан "хтось інший" показує кожен раз після дощу. Але прагматизм пішов, а на його місце встали компетентність, занудство. Раніше людина би сказала: "Пане, обирайте червоний, він подобається дітям і злить дорослих. Людина зайде з дитиною і візьме їй квиток, адже тій він сподобається, потім він купить квиток і собі, бо чи можна псувати радість дитині пробиваючи її квиток. Після поїздки роздратована подвійною тратою людина викине квиток, непомітно забравши у дитини, адже червоний колір дратуватиме його ще більше". Ідеальна ідея, глибока, як ті пізнання кота у проектуванні космічних ракет. Пан Кондуктор додав би, що формувати у людей ненависть до поїздок - це абсурд, але Пан Кондуктор був людиною зрілою і розумною. Він знав, що майбутні покращення сприймуться значно краще. Звичайно, червоний колір би нікуди не зник, але от заборона проїзду з дітьми в трамваях справа інша. Кому взагалі подобаються діти в транспорті?
І хоча людина опортуністична переважає над людиною глибокою в питаннях, які чомусь вважають компетентністю саме глибоких, але чи не є аналіз кращим рішенням над практичністю в питаннях, які вважають якраз поверхневими? Тобто які лежать на поверхні, буквально на поверхні, що в розумінні Пана Кондуктора була зупинка. Звичайно, це спірне поверхневе питання, але чи існує щось менш значуще для транспортної компанії, ніж зовнішній світ? Так от, людина глибока розповість нам ідею, що зупинка стратегічно важлива, і маршрути мають бути прибутково-максимізовані, і почне малювати матриці і системи оптимізації. Людина поверхнева відповість простіше: "чи існує взагалі можливість оптимізувати прибуток в системі урбаністичної кризи, що зводить нас з розуму з часу нашого виникнення на цій жахливій планеті, або як звикли казати шовіністичні жителі Землі "на супутнику Місяць". І людина поверхнева, звичайно, буде права, і за жахливо схованою саркастичністю буде просто відповідь "Дідько, так тут нема інших транспортних компаній, люди будуть товпитись там, де будуть зупинки, от і все". Грубо, але справедливо, а, що головне, дуже практично.
Мабуть, людина не опортуністична скаже: "Водій, що буде нерозумно їздити містом немов шалене таксі?». Звичайно, ні. Маршрут буде. Пан Кондуктор - людина дуже практична, найпрактичніша з усіх. Тому маршрут буде сформований за рахунок першого клієнта.
Людина глибоких поглядів здивується, Пан Кондуктор посміхнеться, водій вжахнеться, але складові практичного рішення складені як доміно. Здивування, радість, страх - базові людські емоції, і наша компанія перетвориться на транспортне кіно. Уявіть собі лише ситуацію, бридкий клерк, який не може зрозуміти, де сьогодні з'явиться його надія на швидкий шлях на його дурнувату роботу. Він одночасно боїться перспективи пішого руху після того, як насолодився поїздкою, його дивує система руху, і він зрадіє, якщо трамвай з'явиться на горизонті. Театр на колесах! Після роботи він обговорить це з друзями, якщо вони є у жахливо нудного клерка, і вони будуть прогнозувати, де ж з'явиться дивовижний трамвай. Я думаю, ви починаєте розуміти головну ідею! Але повернемось до наступного важливого питання, а саме кількість місць.
Так як ми вже провели для вас екскурсію до світу опортунізму та практичності, ви можете сказати: "Ну, пропагандисте опортунізму, тепер мене не підловиш, і крісла будуть вилізати під кожного бажаючого сісти!». І тут ви будете не праві. Все ж таки існують деякі норми і системи цінностей, тому опортунізм не завжди проходить. Ми змушені працювати зі стандартами, які, на жаль, зовсім не практичні. Сорок сядячих місць і неможливість мати стоячі місця - жахлива ціна, але влада завжди створює нам страждання, неповиним опортуністам. Але! Оптимізаційні елементи завжди присутні. Чітко регламентовані системи при оцінці транспортного засобу сформовані досить, гм, мабуть, що вільно. Пан Кондуктор одразу помітив: "Що це взагалі за формулювання всередині транспортного засобу?», - а отже тепер у нас трамвай, других поверх якого зареєстрований як місцевий руховий парк, з лавками, квіточками і декоративним моржем. Чи це законно? Пан Кондуктор на це сказав: "я не перепитував», тому я не перепитував його.
Останнім в списку, але не в значенні питання: як карати порушників. Опортунізм не дивиться на поняття моралі і честі, тому тут ми використаємо безкомпромісну систему "якщо не платять, не клієнт», якщо не клієнт, то стосунки в нас прагматично-людські; якщо людські, значить, питання вирішуються нашим двометровим водієм найпрактичнішим, на його думку, методом.
Як ми визначили, глибинний аналіз не завжди найкращий, частіше не найкращий. На думку Пана Кондуктора глибинного аналізу не існує. На мою думку, Пану Кондуктору варто проводити більше часу з сім'єю. На думку Пана Водія ми обидва шалені покидьки. На думку трамвая у нього проблеми з коробкою передач, а Пан Водій хворіє на геморой.
Отримавши всі документи і ліцензії, ми отримали субсидію за формування паркових зон для покращення екології. Тому тепер ми транспортно-екологічна компанія. Пан Кондуктор від радості повісив на трамвай табличку: "Екологічно чистий транспорт Кондуктор КО». Я дописав маленьким шрифтом: "Рівень викидів в атмосферу високий», але Пан Кондуктор зауважив, що на Місяці немає озонового шару, тому і викиди – це крик в космосі. Я погодився, але підмітив, що штучний озоновий шар все ж існує. На що Пан Кондуктор сказав, що його газета дорожчає на 30 лунних-гривень кожен місяць, тому хай всі задихнуться, і я не зміг підібрати аргументи цьому доречному висловленню.
Розпочався наш транспортний день дуже активно. Ми бачили, як деякі люди бігали поміж вулицями, щоб зловити наш трамвай, і потім, втомлено, заходили і висловлювали свою думку емоційною лайкою. Емоційне забарвлення в такому місці дивовижний успіх, подумав я. Емоції - це добре, подумав Пан Кондуктор. "Щось тормоз погано тиснеться", подумав водій. "Звичайно, погано тиснеться, колодкам вже два дні як гаплик", подумав трамвай.
Перші дні люди були жахливо обурені, але пізніше, шляхом максимального опортунізму, вони знайшли рішення - в трамвай першою заходила людина і формувала шлях, який був зручний більшій кількості людей в цей день. Тобто, ми вирішили логістичні питання найрелевантнішим шляхом - формуванням маршруту займались пасажири. Шалений успіх.
Пан Кондуктор після робочої зміни в гаражі піднімав тост за нашу важку працю і лаявся на місцевих шинкарів, що перестали пускати його в свої заклади, бідкався на дискримінацію маленьких людей і бридко лаявся на продавців квасу, бо він останнім часом занадто кислий. Я мовчки кивав, але все ж таки порекомендував йому того квасу більше не пити. Пан Водій жахливо сміявся, тому я двинув його ногою.
Наступного тижня ми відправили декількох хлопаків послухати розмову місцевих, зібрати, так би мовити, "зворотній зв'язок".
Хлопці зникли на два дні, а на третій розповіли чутки. Багатьом подобалось зранку їздити на другому поверсі, бо там завжди було свіжо і можна було пити каву, насолоджуючись ранком. Деяких бісять червоні квитки з обличчям Пана Кондуктора. Ця ідея була моя, тому я сором'язливо опустив очі. Інші люди говорили про побутові речі, такі як ціна на квиток, шторки на вікнах. Два чоловіка говорили, що впевнені, що Пан Водій тормозить ручником. Пан Водій відповів, що це все брехня. Пан Трамвай нічого не сказав, але хотів би багато.
На третій місяць люди звикли, тому ми вирішили, що час трансформуватись, і заборонили дітям доступ на вранішні рейси. Люди були приємно здивовані, одна жінка навіть плакала, хапаючи за шию Пана Водія. Ми були розчулені. Пан Кондуктор, завжди зберігаючи спокій, пустив сльозу і просив мене дати жінці віддячити Пану Водію, в той час як я намагався відтягнути її від нашого шофера, що посинів і почав задихатись. 
Деякі кошти ми звичайно вклали в технічні можливості нашого трамваю. Пан Водій запропонував зробити руль шкіряним, але Пан Кондуктор методом опортунізму продав руль і на його місце поставив дерев'яний прототип. Пан Водій був здивований, що тут казати, навіть я був здивований. Пан Трамвай здивованим не був.
Через місяць прийшла інспекція і вирішила нас закрити через недотримання "правил експлуатації транспортного засобу". Ми рішуче оспорювали це рішення, приводячи найпереконливіші аргументи. Пан Кондуктор вказав, що транспортний засіб був лише нещодавно ліцензований і пройшов всі можливі перевірки. Пан Водій мовчки ридав, я тицяв інспекторам чеками про покупку трьох корів, бо переплутав їх з ліцензією на трамвай. Пан Трамвай, як завжди, мовчав. Але система "твоє-моє" працює дуже ефективно, і ми понесли покарання.
Так от і закінчився наш бізнес, але шлях до ідеалу ніколи не буває легким. Тому ми з Паном Кондуктором вважаємо, що це лише крок до нашої перемоги, перемоги методу найефективнішого опортунізму.