Перша зустріч
Дзвінок:
– де ти? Ми вже на місці. -Сказала Саша з цікавістю у голосі.
– Дві хвилини і я з вами. - Відповіла я.
Коли подруги зустрілись вони з цікавістю почали розмовляти про все що сталось за весь час.
Ми розмовляли дуже довго і чомусь погляд зацікавила криша, багато поверхівки. Без роздумів ми полізли туди. Коли вони були там, неймовірний захід сонця, дівчата були в захваті. Але наші емоції перебив дзвінок телефону.
– Мала прівет, ідеш сьогодні в 21?
(21 це наш маленький клуб в якому працювали мої друзі.)
– Привіт, можна. А о котрій ти хочеш? Бо я з Сашкою і Юлею.
– Бери їх і їдьте сюди вже.
– За хвилин 10 будемо.
Дівчата ми їдемо в 21 і це не обговорюється. Я побачила страх в очах Юлі, і я розуміла чому, це її перший вечір в клубі, адже їй лише 17.
– Юль все буде добре вот побачиш. Сказала я і обнявши подругу, поцідувала в щічку.
– Добре тобі скільки друзів ти маєш, можеш хоч кожного дня кудись ходити. Відповіла подруга.
– Юль я змушувати не буду, хочеш їдь хочеш ні. Трішки з образою відповіла я.
– Ні я поїду. Відповіла подруга.
Ми визвали таксі і поїхали до клубу.
Невдовзі ми вже були в середині клубу, де був самий розпал вечірки, ми сіли за столиком і замовили бутилку Fragolino. (одне з нашого улюбленого вина). Лишивши речі ми пішли танцювати. Але не довго це було, в клубі вимкнулась електрика, і всім потрібно було виходити. Ми хотіли піти але загубили мій портфель.
– Яна де він?Я його не бачу. Кричала подруга.
– Він точно тут?Питали інші.
– Має бути там. Відповіла я.
Зрозумівши що моїх речей немає, я в сльозах пішла на бар. Подруги поїхали додому, а я сиділа з знайомими на барі і згадували де я могла лишити речі. Мій плач почув він.
Шатен, з а*уєним тілом, з прикрасим голосом. Але тоді я на це не звернула уваги. Я була погружена в пошук речей.
– Це твій рюкзак? Запитав він з посмішкою на обличчі
– Ну тримай маленька пандочко, і більше не губи, бо Незнаю чи зможу допомогти знову тобі .......
– Яна. Сказала я
– Да тобі Яна. А я Назар, фотограф цього закладу.
– Приємно познайомитись, хоч і за таких обставин. Відповіла я.
– Можливо тебе провести додому, вже досить пізно повертатись самій. Запропонував він.
– Ні дякую, я викличу таксі. Відповіла я
– де ти? Ми вже на місці. -Сказала Саша з цікавістю у голосі.
– Дві хвилини і я з вами. - Відповіла я.
Коли подруги зустрілись вони з цікавістю почали розмовляти про все що сталось за весь час.
Ми розмовляли дуже довго і чомусь погляд зацікавила криша, багато поверхівки. Без роздумів ми полізли туди. Коли вони були там, неймовірний захід сонця, дівчата були в захваті. Але наші емоції перебив дзвінок телефону.
– Мала прівет, ідеш сьогодні в 21?
(21 це наш маленький клуб в якому працювали мої друзі.)
– Привіт, можна. А о котрій ти хочеш? Бо я з Сашкою і Юлею.
– Бери їх і їдьте сюди вже.
– За хвилин 10 будемо.
Дівчата ми їдемо в 21 і це не обговорюється. Я побачила страх в очах Юлі, і я розуміла чому, це її перший вечір в клубі, адже їй лише 17.
– Юль все буде добре вот побачиш. Сказала я і обнявши подругу, поцідувала в щічку.
– Добре тобі скільки друзів ти маєш, можеш хоч кожного дня кудись ходити. Відповіла подруга.
– Юль я змушувати не буду, хочеш їдь хочеш ні. Трішки з образою відповіла я.
– Ні я поїду. Відповіла подруга.
Ми визвали таксі і поїхали до клубу.
Невдовзі ми вже були в середині клубу, де був самий розпал вечірки, ми сіли за столиком і замовили бутилку Fragolino. (одне з нашого улюбленого вина). Лишивши речі ми пішли танцювати. Але не довго це було, в клубі вимкнулась електрика, і всім потрібно було виходити. Ми хотіли піти але загубили мій портфель.
– Яна де він?Я його не бачу. Кричала подруга.
– Він точно тут?Питали інші.
– Має бути там. Відповіла я.
Зрозумівши що моїх речей немає, я в сльозах пішла на бар. Подруги поїхали додому, а я сиділа з знайомими на барі і згадували де я могла лишити речі. Мій плач почув він.
Шатен, з а*уєним тілом, з прикрасим голосом. Але тоді я на це не звернула уваги. Я була погружена в пошук речей.
– Це твій рюкзак? Запитав він з посмішкою на обличчі
- – Таааак. кричала я,
– Ну тримай маленька пандочко, і більше не губи, бо Незнаю чи зможу допомогти знову тобі .......
– Яна. Сказала я
– Да тобі Яна. А я Назар, фотограф цього закладу.
– Приємно познайомитись, хоч і за таких обставин. Відповіла я.
– Можливо тебе провести додому, вже досить пізно повертатись самій. Запропонував він.
– Ні дякую, я викличу таксі. Відповіла я
Коментарі