- Я прийшла! Є хто дома? –роззуваючись, крикнула я.
- Сефтричко, я тут! – біг до мене братик з розставленими в різні боки руками, було видно що він хотів обійняти мене.
- Акіо, а батьки дома? – обіймаючи, я запитала його.
- Нєа! Вони сє не прийшли! – через те що в нього не було два передніх зуба – він вимовляв слова не до кінця правильно.
- А~, зрозуміло ~! – повільно кивнула я головою.
- Соші~!? – братик подивився на мене з під лоба великими очима та з нахабним обличчям.
- Чого тобі? – я дивилася на нього і думала: «Який же ти коротун!»
- А-а-а-а ти купила со-о-о-олоденького? – завів він руки за спину та склав їх у замок. Тулуб крутився в нього зі сторони у сторону.


- Так, купила, але знаєш у чому тут проблема?
- А, а!
- Справа в тому, що саме це печиво було останнім, тому їж що є!
- А зкільки їх штук?
- Одне!
- А хіба, на полицях магазину мозуть продавати печиво постучно?
- Можуть, можуть! Я та вже доросла і це точно знаю! [Та відчепись уже від мене! Набрид уже!]
- Дай! – потягнув він свої руки мені в обличчя.
Я дістала печиво з кишені й дала йому:
- На тримай!
- Дяку-ую! Юху! Я крутий! У мене є печиво! А сого воно не в пакеті? – мабуть, він щось запідозрив.
- Уявляєш пакети розкупили разом з печивом! Взагалі не розумію як таке могло статися? – говорила я з великою емоційністю, додаючи сарказму.
- Хм ~, ну окей ! – розвернувшись, з печивом у руках він пішов до своєї кімнати.
- Ну нарешті він уйшов! – зі спокійною душею пішла я до кімнати.
•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

- А-а-а-а-а! – почула я з кімнати братика.
- О-о-о-ой, ну що там могло статися? – незадоволена я поклала свого телефона на ліжко та пішла до кімнати Акіо. – Що сталося?
- Я ... я хотів з’їсти печиво, але воно на мене дивилося страшенно вбивщім поглядом! – його голос тремтів як і він сам.
- Ти чого мені казки розповідаєш?
- Так це правда, я не бресу, чесно!
- Так нумо, їж своє печиво з молоком, а я тут постою! – я йому подала перекус, який він кинув на не застелене ліжко, - Ах ти, сволото~!
- А раптом я ... загину~? – дивився він на мене весь наляканий.
- Слухай не має тут жодних очей! З'ЇЖ УЖЕ ЦЕ печиво прошу тебе! – ще трохи і, мабуть, би накричала на нього.
- Але!
- ЇЖ ВЖЕ ЦЕ ОБІСТРАНЕ ПЕЧИВО!!! – я була в гніві.
Акіо наблизив печиво до рота, але як тільки він хотів відкусити шматочок – у печива з’явилася рука, яка вибила моєму братику ще двоє передніх зубів.



- А-А-АЙ!!! – він закричав, хотів ще розплакатися, але не встиг бо в печива ще відросла нога, яка вдарила Акіо прямо в саме не приємне місце (між ногами).
- А-А-А-А-А! – чулося на весь дім.
- О-о-о-о-овва-а-а! Так я все ж таки не помилялася, у печива дійсно були очі! Круто! – посміхнулася я, пишаючись собою.
Печиво продовжувало свою трансформацію, а Акіо лежав без свідомості.