Вам зустрічалися люди, котрі залишають присмак? Їх можна порівняти з кавою чи ментоловими жуйками, які ти смакуєш на голодний шлунок. Так. Таку людину ти зустрічаєш саме під час голоду. З нею немає ніякого майбутнього — вона неначе замінник цукру. Проте її ти будеш згадувати до кінця життя, адже в тяжкий момент вона тебе врятувала.

То що? Вам зустрічалися такі люди?

Мені лише одного разу. Моніка з'явилася в моєму музичному світі досить різко, зухвало. Спочатку вона прийшла до мене в задрипаний клуб, в якому я грав кожного вечора. Потім вона прийшла до мене додому. А потім та з розмаху ноги залетіла прямо в мою голову.

Ох, бідолашні мої нейрончики. З цією жінкою я ледь не збожеволів. Що з нами тільки не траплялося: ми знайомилися, кохалися, знову знайомилися. Я цілував її гіркі від дешевої помади губи, вона знову намальовувала собі ті червоні вуста. Ми сварилися. Як же страсно ми сварилися! Вона називала мене покидьком, я її — дурепою. Вона називала мене мерзотником, а я розбивав котру гітару об стіну.

Саме це вона робила з моїми мізками. Вони розбивалися вщент. Але вона ж їх і збирала. Ніхто не міг мене так зцілити, як це робила вона. Вона обожнювала розчісувати моє кудряве пухнасте волосся, а потім сміялася з того пташиного гнізда на моїй голові. Вона обіймала мене вночі. Особливо, коли їй снилися жахи. Вона вчилася для мене зав'язувати галстук. На щастя, досить швидко зрозуміла, що ні мені, ні їй той галстук не потрібен. Не на сцені ж мені з ним стрибати... Вона навіть доводила мене до сліз. Але в цьому я, звісно, їй так і не признався.

А тепер запізно щось їй говорити. Вона пішла з мого життя так швидко, як і ввірвалася в нього. Зате тепер я більше не б'ю гітар. Життя спокійне, хоч і прісне.

Є люди, які куштують прісну їжу. І що саме дивне — такі страви їм подобаються. Вони адаптовані до здорового способу життя. Я ж полюбляю шкідливу їжу. Я полюбляю шкідливих жінок. Таких перегризти не можна — вона сама тебе розкусить і перетравить.

Багато років минуло з того часу, як вона зіграла зі мною останню пісню. Я вже ні акордів не пам'ятаю, ні тексту. Я навіть саму Моніку не пам'ятаю. Тільки образ... та очі. Вона мене зжерла. Та втім я пам'ятаю присмак нашої з нею шкідливої любові.

Я досі граю. Граю навіть в клубі. І, можливо, я бачив фігури на кшталт Моніки. Я всюди бачив її руки, волосся і навіть губи. Але очей таких я більше ніде не зустрічав. Такої скаженої більше ніде немає. Її ім'я залишилося лише на останній гітарі. І тепер розбити я її ніколи не зможу, навіть при великому бажанні. Адже ця нота остання, і її ехо буде завжди лунати в моїй голові.