Варвара Короленко

2020-07-05 21:48:49

Злива

Думки вголос, Різне

Вона сміялась, коли йшов дощ. Коли великі крижані краплі падали на її голі руки, на тонку білу шкіру. Вона сміялась голосно. Здалечі озивався голосний гуркіт грому. Спалахували і вмить згасали блискавиці. Вода лилася з неба, здавалося, все рясніше і рясніше, край неба немов ховався за білою дощовою пеленою. Раптові вітрові пориви з силою вдаряли їй у обличчя, підкошували прямі дощові промені. А він... він обожнював грім. Цей рокіт, раптовий, неосяжний, що хвилями котився з неба, пронизував все і тремтлячим подихом лишався у повітрі. Така ось буря: дощ, грім, небо... Лишилося тільки чекати. Так лячно, але як красиво...